27 січня світ пригадував звільнення одного з найжахливіших концтаборів нацистської Німеччини Аушвіц-Біркенау. Це нагадування сьогодні нам потрібне як ніколи, бо саме зараз в повітрі витають питання, чи лишиться світ мирним. Чи людська гідність не буде попрана остаточно? Але разом з тим, згадуючи трагедію Аушвіцу, можемо поставити собі питання, чи винні тільки нацисти? Вочевидь ті, котрі навіть на початку, ініціювали просунення єврейського питання, самі були спантеличенні звірствами, але продовжували масово спалювати, травити, замордовувати, ґвалтувати людей. І ті хто доносив на своїх же сусідів чи родичів, щоб спасти свою шкуру, чи не винен так само. А німецькі бюргери, які вперто не вірили, що поблизу їхніх щасливих домівок спалюють людей, котрі стверджували, що чорний їдкий дим, це дим з хлібопекарні… Ті хто хотів вірити, що добрива в паперових мішках, це мінерали і закривав очі навіть на очевидні факти – не зотлілі рештки людських кісток… Трагедія Аушвіцу, так само, як і трагедія, Дахау, Бухевальду і інших, це трагедія існуюча поза часом. Як говорив святий Йоан Павло ІІ: «Аушвіц – це іспит сумління людству». Сьогодні Аушвіц не лише ставить питання, але й дає очевидні відповіді. Відповідь тим хто стверджує, що перемогу в ІІ Світовій можна було б здобути навіть без українців - концентраційний табір "Аушвіц" визволяли солдати 60-ї армії 1-го Українського фронту, 70 років тому саме 100-львівська дивізія увійшла в табір. Відповідь, хто вважає, що ця війна котра розгорілась на Донбасі не увійде в їхні домівки і свідомо дозволяє в свій мозок засипати отруту подібну до «Циклону Б» яким отруїли більше 3 млн. людей. Сьогодні про це варто чути з перших вуст, щоб не забути і не допустити знову. Історія людини, що прожила кілька життів за одне життя. Історія Анастасії Гулей, 90 річної жінки, котра пережила голод, тричі тікала від нацистів, була в гестапівській в’язниці, два роки була в концтаборі Аушвіц-Біркенау і ледь вижила після Бельген-Бельзен пройшовши фабрику смерті, а сьогодні є Головою Спілки антифашистів України і Головою Спілки політв’язнів фашистських таборів.
Назва: «Рецепти життя»
Гість: Анастасія Гулей
Дата прямого ефіру: 30_01_2015
Тема: Життя в умовах смерті
Від карпатських витоків до териконів Донбасу — історія священника, який присвятив життя служінню людям у найважчих умовах. Дізнайтеся про життєвий шлях отця Василя Пантелюка: його роботу в реанімації, містичне покликання на Схід, заснування «Карітасу Донецьк» та відкриття унікального медичного центру для переселенців у Дніпрі.
Про освіту, освіченість та медіаграмотність, служіння людям з ментальними порушеннями та центри підтриманого проживання для них. Роль Церкви в соціальному служінні в часі війни. Про людяність та емпатію, роль волонтерства у соціальному служінні. Про це та багато іншого — наша розмова з отцем Володимиром Мамчиним, парохом парафії священномученика Йосафата Кунцевича, директором Карітас Стрийської єпархії УГКЦ, відповідальним за соціальне служіння Стрийської єпархії УГКЦ.
В рубриці "Люди надії" говоримо з отцем Романом Шкрібенцем, протопресвітером Бердичівського деканату УГКЦ, військовим капеланом, директором благодійного фонду Карітас Бердичів.
Про служіння військовим та їхнім сім’ям, волонтерство та силу соціальної згуртованості під час повномасштабної війни.
Відверта розмова з отцем Олександром Більським, парохом парафії Мучеників Макавейських УГКЦ у Бериславі Херсонської області, директором благодійної організації Карітас Берислав. Про ризиковане соціальне служіння під час окупації Берислава та після його звільнення, зруйноване місто і роль Церкви у відновленні життя людей на Півдні України після звільнення Херсонщини.
Гість програми
Стефанія Демчук, кандидат історичних наук, асистент кафедри історії мистецтв, історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та авторка книги
"Доба постів і карнавалів", розповідає про традиції пережиття і практики Великого посту в середньовічній культурі.