О. Микола Белічев, головний редактор книжки о. Дмитра Артьомова “Вступ до теології духовного життя”, коментує розділ, присвячений християнській аскезі.
Грецьке слово «аскеза» походить від дієслова askeo, що перекладається як «обробляти, створювати, тренувати” і означає сукупність дій, які повторювалися систематично з метою набуття певної навички або чеснот. Вони могли бути фізичними (здобуття навичок роботи або ведення бою), етичними (тренування розуму і волі) та релігійними (очищення та єднання з богами).
Аскеза в християнькому розумінні ставить за мету свободу від матеріального світу заради тісніших взаємин з Богом. Вона розвивається завдяки благодаті Бога, яка спонукає людину до покращення. Важливо зазначити, що вона є лише одним із допоміжних засобів на шляху духовного вдосконалення.
Аскетичні зусилля подібні до праці з ріллею. Добрий господар, засіявши свій город, докладає ще багато труду, щоби зібрати урожай: полить бур’яни, бореться зі шкідниками. Якщо ж відпочиватиме ціле літо і не реагуватиме на бур’яни, не дочекається доброго урожаю. Так само у духовному житті. Господь засіяв в нас добрі зерна. Однак, якщо ми не будемо співпрацювати з Божою благодаттю, докладати різноманітних зусиль, у тому числі і аскетичних, то в наших душах нічого не виросте.
Існує три специфічні види християнських аскетичних практик: аскеза розуму, самопожертва та надія. Аскеза розуму полягає в підпорядкуванні свого розуму істинам віри, які неможливо довести. Наприклад, ми визнаємо віру в Триєдиного Бога, однак збагнути цю істину людськими зусиллями ми не можемо.
Самопожертва передбачає відмову від того, що є привабливим, приємним і навіть добрим, заради вищого добра. Як приклад можна навести тих людей, які служать іншим, зокрема, волонтерів, добровольців і капеланів на фронті.
Надія є відповіддю на запитання “для чого ми докладаємо зусилля”? Аскетичні зусилля в християнсві не є цінністю самі по собі, вони спрямовані на вічну нагороду, на Царство Боже.
Чому вдячність є однією з найважливіших ознак людини, яка зустріла Христа, і чому навіть під час війни ми покликані прославляти Бога? Отець Михайло Станчишин говорить про невдячність як прояв внутрішньої сліпоти й гордині та нагадує: навчити дитину дякувати — означає допомогти їй вирости людиною, здатною творити добро.
Завершуючи цикл катехез про видатних британських католиків, отець Віталій Храбатин у студії Радіо Марія розкриває постать Святого Франциска Асизького через бачення легендарного письменника Г. К. Честертона. Дізнайтеся, чому справжній образ Франциска — це не лише «пташки та квіточки», як віднайти світло у власній темряві та чому бути католиком означає почати думати по-справжньому.
У катехезі на Радіо Марія сестра Наталія Гальцова розкриває духовний зміст свята Преображення Господнього, пояснюючи, чому саме Петро, Яків та Іван стали свідками цієї виняткової події. Також монахиня говорить про символіку гори Тавор, традицію освячення першоплодів, фаворське світло та називає Преображення «малою теофанією» — малим Богоявленням.
Чому Бог так часто повторює людині: «Не бійся, бо Я з тобою», і як страх стає найефективнішим інструментом маніпуляції в сучасному світі? У 22-й катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» отець Віталій Козак пояснює, чому апостол Петро почав тонути не через бурю, а через страх, і проводить паралелі з романом Маргарет Етвуд «Оповідь служниці».
Відчуваєш, що життєві шторми паралізують волю? Страх перед війною, хворобами та невідомістю — це хвилі, які можна подолати лише поглядом у небо! Про те, як віра робить людину «легшою за воду» і дає силу йти назустріч Христу навіть посеред найбільшого розпачу, говорить о. Роман Василів, настоятель храму Святої Анни у місті Борислав Львівської області.