О. Микола Белічев, головний редактор книжки о. Дмитра Артьомова “Вступ до теології духовного життя”, коментує розділ, присвячений християнській аскезі.
Грецьке слово «аскеза» походить від дієслова askeo, що перекладається як «обробляти, створювати, тренувати” і означає сукупність дій, які повторювалися систематично з метою набуття певної навички або чеснот. Вони могли бути фізичними (здобуття навичок роботи або ведення бою), етичними (тренування розуму і волі) та релігійними (очищення та єднання з богами).
Аскеза в християнькому розумінні ставить за мету свободу від матеріального світу заради тісніших взаємин з Богом. Вона розвивається завдяки благодаті Бога, яка спонукає людину до покращення. Важливо зазначити, що вона є лише одним із допоміжних засобів на шляху духовного вдосконалення.
Аскетичні зусилля подібні до праці з ріллею. Добрий господар, засіявши свій город, докладає ще багато труду, щоби зібрати урожай: полить бур’яни, бореться зі шкідниками. Якщо ж відпочиватиме ціле літо і не реагуватиме на бур’яни, не дочекається доброго урожаю. Так само у духовному житті. Господь засіяв в нас добрі зерна. Однак, якщо ми не будемо співпрацювати з Божою благодаттю, докладати різноманітних зусиль, у тому числі і аскетичних, то в наших душах нічого не виросте.
Існує три специфічні види християнських аскетичних практик: аскеза розуму, самопожертва та надія. Аскеза розуму полягає в підпорядкуванні свого розуму істинам віри, які неможливо довести. Наприклад, ми визнаємо віру в Триєдиного Бога, однак збагнути цю істину людськими зусиллями ми не можемо.
Самопожертва передбачає відмову від того, що є привабливим, приємним і навіть добрим, заради вищого добра. Як приклад можна навести тих людей, які служать іншим, зокрема, волонтерів, добровольців і капеланів на фронті.
Надія є відповіддю на запитання “для чого ми докладаємо зусилля”? Аскетичні зусилля в християнсві не є цінністю самі по собі, вони спрямовані на вічну нагороду, на Царство Боже.
Чому збереження нашої держави є дивом? Чи українці - незалежні? Як остаточно подолати ментальну спадщину радянського тоталітаризму? Яке значення має посвята Русі Богородиці, здійснена 1037 р. Ярославом Мудрим? Про це у святковому ефірі роздумує о. Роман Лаба.
Капуцин о.Костянтин Морозов говорить про Літургію годин як спільну молитву всієї Церкви, називаючи її «побаченням» Нареченої - Церкви - з Христом. Основу цієї духовної практики складають псалми, що допомагають вірянам звертатися до Бога Його ж словами, виражаючи весь спектр людських емоцій. Через цей літургійний діалог віряни долучаються до молитви самого Ісуса, відчуваючи підтримку всієї Церкви.
Отець-диякон УГКЦ Микола Король розповідає про свій духовний шлях та досвід участі у міжнародному молодіжному фестивалі “Младіфест” у Меджугор’ї. Гість розповідає, як паломництва до цього святого місця допомогли йому розпізнати покликання до священства. Диякон також описує особливу атмосферу фестивалю, що об’єднує тисячі молодих людей з усього світу навколо спільної молитви, Євхаристії та свідчень віри.
У черговій катехизі монах-кармеліт о. Віталій Козак говорить про внутрішній спротив як духовну силу у протистоянні тоталітарним системам та моральному гніту. Катехит наголошує, що перемога над системою зла полягає не в барикадах, а у здатності залишитися людиною, не дозволяючи злу змінити внутрішні цінності, а це починається зі слова “ні”, сказаного якійсь “невеличкій” несправедливості чи брехні. Таким чином, спротив - це не боротьба проти когось, а боротьба за людяність у власному серці.
Як Бог діє через наші поразки? Як розпізнати своє покликання? І як спільнота може допомогти почути Божий голос? У щирому свідченні в ефірі «Радіо Марія» отець Юрій Голотюк розповідає про свій шлях до священства: про роки, коли Бог був для нього лише «традицією», про глибоку депресію після особистих і професійних невдач та про молитву матері, яка не переставала за нього просити. Історія про те, як Бог може провести людину навіть через найтемніші періоди — до нового життя, служіння і справжнього покликання.