Блаженний Симеон Лукач: мученик за віру

«Я, Лукач Симеон Михайлович, народився в с. Старуня Солотвинського району Станіславівської обасти. В семім році життя розпочав науку в місцевій початковій школі. По трьох роках вчився в повітовій школі в місті Богородчанах. Потім вступив до гімназії в м. Коломия, де вчився 8 років. Середню освіту скінчив іспитом зрілости (матурою) в 1913 році. Того самого року був прийнятий до Духовної семінарії в Станиславові в ціли богословських студій. З причини першої світової війни (1914-1918) мав дволітню перерву в науці, тому закінчив студії в 1919 році і того ж року в місяцю жовтню Єпископ Хомишин висвятив мене на священика…».
У листопаді 1920 року о. Лукач отримав призначення префекта Станіславівської духовної семінарії і одночасно став заступником професора богослов’я.
У травні 1921 року був направлений душпастирем у село Саджаву. 27 березня 1922 року о. Лукач – викладач релігії і катехит у гімназії. 30 листопада того ж року став духівником Станіславівської духовної семінарії.
6 червня 1929 року о. Симеона призначають професором богослов’я духовного ліцею, а з 27 травня 1938 року він стає професором Станіславівської духовної семінарії.
У 1945 році Кир Григорій Хомишин уділив йому єпископське свячення. До березня 1946 року працював священиком у Старуні разом з місцевим парохом.
Після Львівського лжесобору 1946 р. Симеон Лукач не зрікся переконань і не погодився перейти пію юрисдикцію Московського патріархату. Таким чином він був вимушений перейти на нелегальне становище і провадив душпастирську роботу в хаті свого брата, одночасно влаштувавшись працювати бухгалтером в столярній майстерні в селі. Так тривало до 1949 року. Хтось доніс на владику Лукача і 26 жовтня 1949 р. органи КДБ вперше заарештували його. Після винесення вироку у серпні 1950 р. – 10 років ув’язнення – виконував каторжну роботу на лісо-заготівлі в таборі Красноярського краю.
11 лютого 1955 р. був звільнений і повернувся до рідного села.
У липні 1962 р. його заарештували вдруге і засудили на 5 років у колонії суворого режиму. На численних допитах Владика Симеон на все, що стосувалося його особи, давав правдиві і героїчні відповіді. Але кожного разу, коли мова заходила про когось іншого, кого можна було наразити на небезпеку, його відповідь завжди була незмінною: «На этот вопрос мои религиозные убеждения греко-католика запрещают мне давать ответ. Этот вопрос есть вопросом моей совести и поэтому дать ответ я отказываюсь».
У березні 1964 р. через критичний стан здоров’я – туберкульоз легенів – був звільнений з ув’язнення і перевезений до рідного села Старуня.
Помер 22 серпня 1964 р. як мученик за віру у рідному селі Старуня Богородчанського району Івано-Франківської області і похований на сільському цвинтарі.
Ексгумація проведена 18.07.2003 р. судово-медичним експертом-криміналістом Івано-Франківського обласного бюро судово-медичних експертиз Омеляном Левицьким. “Акт судово-медичного дослідження № 73/3970-МК” від 28.08.2003.
Він трудився, його ображали; він благословляв – його гонили, а він терпів… Страдницьке, мученицьке життя, але гідне наслідування і пошанування. І жодного докору на долю, а тільки добра віра і Божа справа. «За все дякуйте, така бо воля Божа щодо вас у Хресті Ісусі» (І Сол. 5,18). І свідком його мучеництва є Бог, а він, блаженний мученик – «слуга Христовий і завідувач тайн Божих» (І Кор. 4,1).