«Було таке, ходіть в шароварах, але славте партію…» – Євген Савчук про Хорову Капелу Думка

«… Я запитав як можна вводити нові твори, а мені Михайло Михайлович Кречко сказав, що тут така ситуація, спитаєш дозволу не дозволять, захочеш сам зробити – по голові дадуть, от і вибирай… Це життя в тій системі в тому суспільстві… Я знав ті часи, коли нам ставили такі спеціальні штемпелі де було написано, дозволено до виконання з такого то по таке число… Мушу сказати, що духовна музика, в принципі, звучала. Наприклад нейтрально політичні опери, невеликі інструментальні твори Бортнянського звучали, а от його духовні концерти ні. В радянські часи перекладалися тексти і грубим способом виймались духовні тексти, а на їх місце вставляли тексти «фашистів» деякі хори це співали… Так само, в нас була Панахида Стеценка, де Леся Василівна Дичко зробила редакцію, а Дмитро Васильович Павличко написав інший текст замість Панахиди. Це теж правда, приходилось і такі речі робити. Зате зберегли сам твір,саму музику…».

«…Як я себе можу називати героєм, як я став ним в мирним час, а люди гинуть тепер на сході, то це було б нормально, щоб я себе так називав. Ці звання, які зараз існують, вони з часом відімруть. Мє бути просто ім’я людини, якщо вона заслужила таке ім’я… Мені з усіх звань найцінніше і найдорожче  - те що я лауреат Шевченківської премії. Бо я народний артист УРСР, зараз вже нема такого поняття, а я ще звідти…»