Отець Михаїл Карнаух у програмі "Наближаючись до православ'я" розповідає про храми історичного київського Подолу. Особливу увагу приділяє святиням, які дожили до наших днів.
Іллінська церква. Іллінська церква була першим храмом, збудованим у
Києві ще до Володимирового хрещення. Сучасний храм збудований у 1692 р.
у стилі українського бароко. Протягом XVІІІ ст. збудовано дзвіницю,
браму з огорожею, малу бурсу та проскурню. Церква була закрита у 1930-х
рр. Під час війни знову розпочались богослужіння.
Церква Миколи Набережного (Набережно-Микільська церква) – споруджена за
проектом І.Г. Григоровича-Барського у 1772-1775 рр. у стилі українського
бароко, добре збереглася до наших днів. Була діючою до 1960-го р. У 1992 р. знову повернута громаді. Зараз належить ПЦУ. Поряд збудований храм Всіх святих українського народу.
Фролівський Вознесенський жіночий монастир. Відомий з XV ст., 1710 р. його об`єднали з Вознесенським монастирем.
У
1722-1732 роках збудовано головний храм обителі – Вознесенську церкву,
біля неї – трапезну залу з церквою. На території монастиря також було
збудовано Воскресенську церкву (у стилі класицизму, 1824), дзвіницю
(1740, перебудована у 1824), Казанську церкву (1841-1844, сильно
постраждала в радянський час, бо була переобладнана під цех).
Храм святого Миколая Чудотворця (церква Миколи Притиска) – зведено
наприкінці XVII cт. на місці старої дерев'яної церкви, у стилі
українського бароко.
"Одна з версій походження назви "Притиська"
заглиблює історію храму аж до княжих часів, коли в гирлі річки Почайна
біля притики, тобто порту на шляху з варяг у греки, постала одна з
перших на теренах Русi церков, присвячена Святому Миколі. Згідно з іншою
версією, при спробі пограбування храму, Святий (або його ікона) притис
злодія i тримав до появи вiрян."
В радянські часи була віддана під різні установи.
Дзвіниця Церкви Миколи Доброго – збудована 1716 р. у московському стилі,
поряд з церквою. Сама церква була зруйнована у 1935 р., дзвіниця ж
лишилась. Зараз належить УГКЦ. У 1913 р. у церкві вінчався
М.Булгаков.
Церква Різдва Христового – збудована у 1809-1814 рр. за проектом
архітектора Андрія Меленського. Була зруйнована у 1935 році. Відбудована
на початку 2000-х рр. майже в точній відповідності.
У ці дні з різних куточків України вирушають паломницькі групи до святинь, де прославилася Діва Марія в чудотворних іконах. Якщо ви бачите в дорозі колону людей із хрестом на чолі, найімовірніше, це паломники, які прямують до Бердичева або Зарваниці. У цій програмі спілкуємося з учасниками паломництва Шепетівка-Бердичів. Про свій досвід прочанина ділиться єпископ Станіслав Широкорадюк, ординарій Одесько-Сімферопольської дієцезії.
Катехеза протоієрея Віталія Храбатина, референта Пасторально-міграційного відділу УГКЦ, присвячена сенсу Святого Року, проголошеного Католицькою Церквою. У червні відбулася велелюдна проща українців до Рима, в якій отець Віталій також узяв участь. Основою для роздумів стали три проповіді Папи Франциска: на урочистість Тіла і Крові Христових, під час зустрічі з українськими паломниками та у неділю, коли тривало паломництво священників.
В ефірі брат-капуцин Леонід Міхалець, священник римсько-католицької парафії у місті Красилів. Темою катехитичної науки є протиставлення християнського персоналізму сучасному індивідуалізму. Головна думка отця Леоніда полягає в тому, що кожна людина покликана стати дитиною Божою і увійти в життя Бога – а це можливо лише через любов. Християнський персоналізм, на його думку, не знецінює особистість, але навпаки – розкриває її гідність у спільноті та у взаєминах любові з Богом та ближніми.
У програмі «У Ваших намірах» брат-францисканець Андрій Немченко розмірковує над темою страху: звідки він виникає, у чому полягає його небезпека і як він впливає на духовне життя. Священник чітко розрізняє страх перед Богом і страх перед небезпекою. За його словами, будь-який страх можна подолати – у цьому допомагають віра, молитва та довіра до Бога. Про практичні кроки у боротьбі зі страхами й фобіями брат Андрій розповідає у програмі.
У програмі отця Віталія Козака розглядається тема чутливості, інтуїції та внутрішньої цілісності жінки. Саме ця остання якість, як наголошує священник, і є проявом так званого «жіночого генія». Автор звертає увагу на приклади святих жінок, які зуміли повноцінно розкрити та втілити ці риси у своєму житті. На його думку, в сучасному світі особливо важливо, щоб жінка не втратила своєї жіночності та духовної глибини.