Про реальні та ілюзорні зміни в житті людини та державі розповідає босий кармеліт із Бердичева, отець Віталій Козак. "Коли ми розпочинаємо зміни із себе то Господь бачить, що народ кається. Він помічає реальні діла, а не пусті слова. Якщо хочеш бути людиною віруючою - то веди себе відповідно в побуті!"
"Ми часто наголошуємо, що варто залишатися людьми, але мало про те, як посеред усього що відбувається, залишатися людиною ВІРУЮЧОЮ? Річ у тім, що гідність Божої дитини має залишатися на рівні, а не знижуватися до примітивізму. Важливою складовою життя віруючої особи є активна діяльність, а не пасивне слухання. Погодьтеся, легше спостерігати сидячи на дивані, а потім висловити свій вердикт щодо ситуації чи події, аніж розібратися глибинно в деталях, причинах наслідків", - розповідає в ефірі отець Віталій Козак.
Часто ми говоримо про те, що не знаємо та хочемо чути те, що уявляємо. І мало хто знає, що робити якісь висновки потрібно спілкуючись із реальними людьми, або фахівцями.
Християнин - це людина, яка має своє бачення та глузд і не керується почуттями з радіо чи телебачення. Віруюча людина має відділяти зовнішню та внутрішню пропаганду від істини. Не можна рухатися в двох напрямках. Запитайте себе в якому напрямку курсуєте - до християнства чи до цього світу?
Бути людиною віруючою відрізняється від пропозицій цього світу.
Ми шукаємо причини війни і мені здається, що ми не дивимося з перспективи, що ця війна є стимулом для покаяння особистості, парафії, міста, країни. Це період усвідомлення, що я слабка та грішна людина.
Ми нарікаємо, що держава не справедлива, але не хочемо платити податки та вивести бізнес із тіні. Поставте собі запитання: По відношенню до держави наскільки я веду себе як людина віруюча? А що вже говорити про ще совіцьку звичку красти. Наскільки солідно ти себе ведеш, як християнин? Чи живеш за принципом "всі крадуть і я краду, всі брешуть і я брехатиму?".
Сьогодні кажуть, що коли скінчиться війна то всі заживуть по новому. Я ж заперечую! Не зміниться тут нічого допоки людина не розпочне ДІЯТИ по новому.
Ми звикли жити у напівсовку де створюємо образ чогось великого, сильного та величного, що в реальності таким не є. Звикли жити в напівправді. Багато є людей, які не хочуть жити в Європі бо доведеться діти за правилами та платити ціну.
Ми кажемо , що війна несправедлива, але якщо придивимося то є на м, погодьтеся, в чому каятися. Подивіться на Ізраїльський народ - коли він відходив від Бога то приходила війна.
У третій катехезі циклу «Псалом до душі» Михайло Сорокін роздумує над покутними псалмами, зосереджуючись на 32-му, 51-му та 130-му. Катехит пояснює, чому покаяння є основою християнської духовності та як через усвідомлення власного гріха людина відкривається на Боже милосердя.
У вісімнадцятій катехезі циклу «Людина між Богом і безоднею» отець Віталій Козак продовжує роздуми над природою тоталітарних режимів, звертаючись до роману Маргарет Етвуд «Оповідь служниці». Центральною темою стала самоцензура — механізм, завдяки якому влада може контролювати людину навіть без постійного нагляду.
Єпископ Мукачівської дієцезії Микола Лучок говорить про подолання страху через участь у Святій Літургії. “Євхаристія - це велике місце сили”, - говорить катехит, адже тут віряни можуть знайти опору в часи війни та ідентифікувати власні внутрішні тривоги. Єпископ наголошує, що регулярна участь у богослужіннях допомагає змінити сприйняття світу та знайти надію.
Чому людина, маючи все в своїх руках, включаючи гроші і владу, обирає мученицьку смерть? Історія Боеція — людини, яка втратила земне, але знайшла вічне, у програмі “Катехиза”.
Священник Римсько-католицької Церкви отець Міхал Бранкевич у черговій катехезі циклу «Визнання віри» розмірковує над словами Символу віри «Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів». Катехит пояснює, чому Церква має владу прощати гріхи, дану їй самим Христом, і наголошує, що гріх вбиває в людині правду та віддаляє її від Бога.