"Чому Бог допускає страждання в нашому житті?" - коментар Євангелія дня

І сталося, що коли сіяв, одне зерно впало край дороги, і налетіли птахи та видзьобали його. А друге впало на кам’янистий ґрунт, де не мало достатньо землі, й відразу зійшло, бо земля була неглибока. А як сонце піднялося, – зів’яло і, не маючи коріння, засохло. А інше впало між терня; тож виросло терня і заглушило його, і воно не дало плоду. Ще інше впало на добру землю; зійшло, дало паросток та росло; і давало плід, що сходив і зростав, і принесло: одне – в тридцять, одне – в шістдесят, а одне – в сто разів». І сказав: «Хто має вуха, щоби слухати, нехай слухає!» А коли Він залишився сам, ті, які були з Ним разом з Дванадцятьма, запитали Його про ці притчі. І Він відповів їм: «Вам дарована таємниця Царства Божого, а тим, зовнішнім, усе стається в притчах, щоб, дивлячись, бачили – і не побачили; і слухаючи, чули – і не зрозуміли; щоб вони не навернулися і щоб їм не було прощено!» І каже їм: «Невже ви не зрозуміли цієї притчі? А як же зрозумієте всі притчі? Сіяч сіє слово. Ось ті, які при дорозі, де сіється слово: як тільки почують, негайно приходить сатана і забирає слово, посіяне в них. А ті, котрі на кам’янистому ґрунті посіяні, коли почують слово, то відразу з радістю приймають його, але не мають у собі кореня і нестійкі; потім, коли настануть утиски або переслідування за слово, вони відразу спокушуються. А інші є ті, які посіяні в тернях: це ті, які почули слово, але клопоти цього віку й зваба багатства та пожадання всього іншого, входячи, заглушують слово – і воно стає без плоду. А ось ті, які посіяні в добру землю: вони чують слово та приймають, і приносять плід: один – у тридцять, один – у шістдесят, а один – у сто разів!»