Чому Бог зробив твердим серце фараона?

"Настрашніше не те, що забрали свободу тіла, а найстрашніше добровільно погодитися забути те, ким була людина", - монах-кармеліт отець Віталій Козак запрошує у цій катехизі, продовжуючи цикл "Людина на межі між Богом і безоднею", зробити аналіз літератури таких авторів як Маргарет Етвуд, Джордж Оурелл, Віктор Франкл, Олдос Гакслі, які піднімають тему особи, страху, систему жорстокості світу і пошуку свободи.

Справжня відбудова України після війни має починатися не з відновлення інфраструктури, а з відновлення людського серця, де центром усього має бути Христос. Без Бога людина неминуче руйнує себе та навколишній світ, тому важливо переосмислити фундаментальні цінності та будувати життя на «камені» віри, а не на хиткому піску матеріальних благ. Цей шлях передбачає зцілення стосунків через прощення, повернення людської гідності як образу Божого та щоденне перетворення через молитву і Євхаристію. Лише так можна побудувати країну, яка буде не просто заможною, а насамперед людяною та Божою.

Того часу підійшли до Ісуса учні й кажуть: «То хто ­біль­ший у Царстві Небесному?» Ісус покликав до себе дитину, поставив її серед них і сказав: «Воістину кажу вам: якщо не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне.

Відкрийте для себе духовну глибину Лоретанської літанії — молитви, що перетворює земні скорботи на вічну радість. Це не просто перелік титулів Діви Марії, а живий діалог із Богом, де кожен заклик відкриває простір для ваших особистих прохань.

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Воістину, воістину кажу вам: якщо зерно пшениці, впавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, – принесе багато плоду. Хто любить душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її для вічного життя. Якщо хто Мені служить, нехай іде за Мною, і де Я, там буде і Мій слуга. Якщо хто Мені служить, того пошанує Отець».