Отець Олександр Могильний з Ордену Братів Менших Капуцинів продовжував цикл програм "Риси Бога" темою: "Праця, як відлуння нашої схожості до Бога".
Чому Бог запрошує саме людину удосконалювати цей світ? Чому не все творіння людини є добрим? Як Господь із злого робить добро?
"Воскресіння Христове є завершенням творіння. Те, що Отець воскресив Сина дає нам зрозуміти, яке має мислення Творець щодо людини. В Ньому є постійний розвиток, який Він дає людині.
Людина має перед собою постійно обличчя Творця, що Він робить і як робить.
Ніколи не зрозуміємо, чому людина, яка покликана до добра - робить зло! Будь-який вчинок є таємницею.
Бог творить з нічого, а людина перетворює матерію, - розповідає катехит.
Праця схожа на скелю, з якої має вийти щось гарне. Цю скелю нам дає Бог. Підходячи до праці, людина відкриває красу досконалості Бога в собі, таємницю творіння та шедевр, який буде результатом праці. Це дуже гарно можемо побачити у мистецтві. Для композитора скелею є ноти, для художника - фарби.
Будь-яка праця - це мистецтво.
Художник має перед собою гаму кольорів, фарб. Жодної фарби він не вигадав. Кожен художник має свій світ кольорів. Він бачить, як озеро має виглядати у будь-яку пору доби, чого ми не помітимо. Щоб намалювати камінь, художнику треба передати усі відтінки, які ми не бачимо, - наводить приклад брат Олександр.
Людина, яка перестане розвиватися, завжди схильна до того, щоб знищити своє життя. Якщо у певному моменті свого життя людина усуває образ Бога, досконалості, то отримає карикатуру. Не йдеться про те, що я маю бути богом, ні! Лише у розумінні моєї праці, покликання, моїх дарів - немає меж. Я маю постійно вдосконалюватися і направлятися, тобто бачити постійно перед собою обличчя Бога. Як цього не буде, то людина бачить лише карикатуру. Бо обличчя людини без обличчя Бога, людина праці без відлуння праці Бога - є лише карикатура, завжди спотворення.
Інколи у середовищі різне сприйняття праці: праця для здобуття коштів; достойна чи недостойна праця, залежно, що виконую; праця як приниження людської гідності. Це говорить про одне, що з такого середовища був усунений Бог. Наприклад, згадаймо, що відбувалося у концлагерях радянських і фашистських. Скажемо, злочинці хотіли виховати людей через працю. Люди ці зненавидіти працю, бо праця знищила їх. Така праця немає нічого спільного з Богом.
Чому за радянських часів людина намагалася будь-яким чином мати кращу працю, з точки зору радянського суспільства? Не дай Боже бути колгоспником чи прибиральницею. А як вчителем, лікарем - то ти хтось, а як людина просто прибирає - то ніким! З такого суспільства викинутий Господь.
Будь-яка праця, яку виконує людина - це мистецтво".
18–19 липня Всеукраїнський санктуарій Божої Матері Святого Скапулярію в Бердичеві знову стане місцем масштабного паломництва. Під гаслом «З Марією біля Серця Ісуса» сюди зберуться тисячі вірян з усієї України на спільну молитву, Святі Меси, нічне чування, Розарій та духовне оновлення. Про програму паломництва, найважливіші події цих днів і можливість прийняти святий Скапулярій як знак особливої опіки Пресвятої Богородиці розповідає отець-кармеліт, настоятель парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Бердичеві Рафал Мишковський.
У ранковій катехезі отець Вальдемар Павелець говорить про об’явлення Богородиці — в Люрді, Фатімі та Меджугор’ї — та про один незмінний заклик Марії: молитися і слухати Ісуса Христа.
У дев’ятнадцятій катехезі циклу «Людина між Богом і безоднею» отець Віталій Козак роздумує про внутрішній простір свободи та людей, які, втративши свободу зовнішню, не дозволили зламати свою совість, віру й здатність чинити добро. Чи може людина залишатися вільною посеред тиску, ув’язнення та найжорстокішої системи?
Ця катехиза єпископа Віталія Скомаровського пропонує глибокий погляд на духовні виклики війни в Україні. Замість пошуку простих відповідей на питання про причини страждань, владика розкриває справжню природу патріотизму та сили молитви, яка діє через віру та любов, а не через зовнішні форми чи «магічні» ритуали. Єпископ пояснює концепцію держави як «спільного дому» та наголошує на важливості подолання радянської ментальної спадщини через активне громадянське служіння та повагу до права.
Гумор - це форма свободи. Як продовжувати жити, пам'ятаючи, що Бог дає надію і є причиною нашої радості. Сестра Тетяна Богославець зі Згромадження Сестер Служниць Святого Духа виголосила катехизу про користь сміху, заохочуючи до гумору та жартів, що єднають і показують життєстійкість, щоб пережити непростий час війни.