Отець Олександр Могильний з Ордену Братів Менших Капуцинів продовжував цикл програм "Риси Бога" темою: "Праця, як відлуння нашої схожості до Бога".
Чому Бог запрошує саме людину удосконалювати цей світ? Чому не все творіння людини є добрим? Як Господь із злого робить добро?
"Воскресіння Христове є завершенням творіння. Те, що Отець воскресив Сина дає нам зрозуміти, яке має мислення Творець щодо людини. В Ньому є постійний розвиток, який Він дає людині.
Людина має перед собою постійно обличчя Творця, що Він робить і як робить.
Ніколи не зрозуміємо, чому людина, яка покликана до добра - робить зло! Будь-який вчинок є таємницею.
Бог творить з нічого, а людина перетворює матерію, - розповідає катехит.
Праця схожа на скелю, з якої має вийти щось гарне. Цю скелю нам дає Бог. Підходячи до праці, людина відкриває красу досконалості Бога в собі, таємницю творіння та шедевр, який буде результатом праці. Це дуже гарно можемо побачити у мистецтві. Для композитора скелею є ноти, для художника - фарби.
Будь-яка праця - це мистецтво.
Художник має перед собою гаму кольорів, фарб. Жодної фарби він не вигадав. Кожен художник має свій світ кольорів. Він бачить, як озеро має виглядати у будь-яку пору доби, чого ми не помітимо. Щоб намалювати камінь, художнику треба передати усі відтінки, які ми не бачимо, - наводить приклад брат Олександр.
Людина, яка перестане розвиватися, завжди схильна до того, щоб знищити своє життя. Якщо у певному моменті свого життя людина усуває образ Бога, досконалості, то отримає карикатуру. Не йдеться про те, що я маю бути богом, ні! Лише у розумінні моєї праці, покликання, моїх дарів - немає меж. Я маю постійно вдосконалюватися і направлятися, тобто бачити постійно перед собою обличчя Бога. Як цього не буде, то людина бачить лише карикатуру. Бо обличчя людини без обличчя Бога, людина праці без відлуння праці Бога - є лише карикатура, завжди спотворення.
Інколи у середовищі різне сприйняття праці: праця для здобуття коштів; достойна чи недостойна праця, залежно, що виконую; праця як приниження людської гідності. Це говорить про одне, що з такого середовища був усунений Бог. Наприклад, згадаймо, що відбувалося у концлагерях радянських і фашистських. Скажемо, злочинці хотіли виховати людей через працю. Люди ці зненавидіти працю, бо праця знищила їх. Така праця немає нічого спільного з Богом.
Чому за радянських часів людина намагалася будь-яким чином мати кращу працю, з точки зору радянського суспільства? Не дай Боже бути колгоспником чи прибиральницею. А як вчителем, лікарем - то ти хтось, а як людина просто прибирає - то ніким! З такого суспільства викинутий Господь.
Будь-яка праця, яку виконує людина - це мистецтво".
Гумор - це форма свободи. Як продовжувати жити, пам'ятаючи, що Бог дає надію і є причиною нашої радості. Сестра Тетяна Богославець зі Згромадження Сестер Служниць Святого Духа виголосила катехизу про користь сміху, заохочуючи до гумору та жартів, що єднають і показують життєстійкість, щоб пережити непростий час війни.
Людина не може перебувати в спокої й мирі, якщо її добра воля далека від Бога. Як досягти стійкого миру, який Господь хоче нам дарувати, і для чого нам дана добра воля, розповідає в катехизі за книгою Жака Філіпа брат-францисканець о. Віктор Дешук, вікарій парафії Марії Матері Церкви в м. Києві.
У третій катехезі циклу «Псалом до душі» Михайло Сорокін роздумує над покутними псалмами, зосереджуючись на 32-му, 51-му та 130-му. Катехит пояснює, чому покаяння є основою християнської духовності та як через усвідомлення власного гріха людина відкривається на Боже милосердя.
У вісімнадцятій катехезі циклу «Людина між Богом і безоднею» отець Віталій Козак продовжує роздуми над природою тоталітарних режимів, звертаючись до роману Маргарет Етвуд «Оповідь служниці». Центральною темою стала самоцензура — механізм, завдяки якому влада може контролювати людину навіть без постійного нагляду.
Як мати земна народжує до земного життя, так Марія — Матір Церкви — народжує до життя небесного. Отець Микола Бєлічев, головний редактор журналу «Слово між нами», вікарій парафії Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії у м. Хмельницькому, запрошує нас прийняти Діву Марію, Матір Церкви, як дар. Він пояснює історію цього служіння, що триває й донині, а також розкриває роль Марії для всього людства в задумі Бога Отця.