Чому святий Йоан Павло ІІ дуже любив Різдво?

"Кожного року на Різдво він радів як дитина. Перевіряв, як іде будова вертепу на площі святого Петра.
Відсилав своїм найближчим святкові привітання. Очікував на горян з Польщі, котрі привозили до Ватикану не тільки ялинки, а й домашні ковбаси. Привозили сіно на вігілійний стіл. І те "щось", за чим так тужив Йоан Павло ІІ: частку дому, улюблених Татр, традиційні горянські колядування. Привезти з Підгалля снігу вони не могли.

Архієпископ Мечислав Мокшицький, Митрополит Львівський, був другим секретарем Йоана Павла ІІ упродовж останніх дев'яти років його життя. Він зі зворушенням згадує кожну Вігілію у Ватикані. Передсвяткову метушню на кухні, аромат ялинок, який витав у кожній кімнаті. Кухонні табурети, що доставлялися до столу, аби при ньому вмістились усі гості. І вечори колядок щоденно - аж до Трьох Царів. Сторічний пісенник, який ставав у пригоді всім, хто цього потребував. Йоану Павлу II не потрібна була допомога пісенників. Він завжди колядував по пам'яті.

Йоан Павло ІІ довгі роки вчив нас тому, що Різдво Христове - це більше, ніж нам здається. Більше, ніж дванадцять страв на столі у Святвечір. І більше, ніж гора подарунків під ялинкою. В папських апартаментах подарунків під ялинкою взагалі не було.

Як згадує архієпископ Мокшицький, вечеря теж не складалася з дванадцятьох страв. Але зате відчувалося, що в цьому домі дійсно на когось чекають. А коли Йоан Павло ІІ виглядав на небі першу зірку, то робив це не тому, що впав у дитинство і отримував від того задоволення. А тому, що ця зірка була символом іншої зорі -тієї, що вказувала шлях до Вифлеєму. Якщо її видно, то значить невдовзі вже народиться Ісус. «У цій Дитині - Сині, якого нам було дано, - казав Папа, - знаходимо відраду для наших душ та істинний хліб, що ніколи не скінчиться».

Щороку після Пастирки він переносив фігурку Ісуса з Базиліки святого Петра до вертепу, збудованого на площі. І в цьому зворушливому жесті була не лише дань традиції - у ньому відчувалась турбота про маленького Бога, котрий, хоч і великий, став безпритульним, бо ніхто не схотів прийняти Його під свій дах.

«Свої Його не прийняли». Все, що казав і чинив Йоан Павло ІІ під час Адвенту та Різдва, робив для того, щоб свої Його таки прийняли. Щоб ми Його прийняли. Під час Різдва - і кожного дня".
Уривки з книги "Місце для кожного. Розповідь про святість Йоана Павла ІІ"