В недільному євангельському читанні чуємо Нагірну проповідь Ісуса Христа про блаженства в контексті страждань.
Того часу Ісус пішов до свого рідного краю, а за Ним йшли слідом Його учні. А коли настала субота, Він почав навчати в синагозі. І багато з тих, хто слухав, дивувався, кажучи: «Звідки в Нього це? І що за мудрість дана Йому? І що за чудеса творяться Його руками? Хіба Він – не тесля, не син Марії та не брат Якова, Йосії, Юди і Симона? Хіба не Його сестри тут з нами?»
Того часу, як Ісус переплив човном знову на другий бік, зібрався великий натовп довкола Нього, і Він перебував біля моря. Прийшов один зі старших синагоги на ім’я Яір і, побачивши Його, впав Йому до ніг і дуже просив Його, кажучи: «Донечка моя при смерті. Прийди і поклади на неї руки, щоб була врятована й жила!» І Він пішов з ним.
В недільному Євангеліє Ісус наголошував на тому, що немає пророка у своїй вітчизні...
Того часу Ісус промовляв до натовпів: «Таким є Царство Боже, як той чоловік, який посіє насіння в землю; і чи спить, чи встає, вночі чи вдень, а насіння сходить і росте, але як, – він не знає. Сама по собі земля родить плід: спершу стебло, потім колос, а тоді – повно пшениці в колосі.
Вам необхідно авторизуватись, щоб мати змогу залишити відгук.