Слухати Радіо

Зараз в ефірі

07:00

Св.Літургія з костелу св. Станіслава єпископа та мученика (Городок)

В ефірі

Дитяча катехиза

08:10

Житія святих

08:15

Слово на кожен день

09:00

Молитовна лінія

10:00

Розарій

10:30

У ваших намірах

11:00

Житія святих

11:20

Катехиза

12:00

Ангел Господній

12:20

Концерт привітань та поздоровлень

13:00

Наближаючись до православ'я

14:00

Духовні читання

14:20

Християнство сьогодні

15:00

Коронка до Божого Милосердя

15:10

Молитовна лінія

15:40

Дитяча катехиза

16:00

Катехиза

16:40

Дитяча молитва

17:00

Новини

Державний Секретар Ватикану закликав греко-католицьких семінарістів євангелізувати Схід України

Поділитись з друзями
Створено: 2016-06-18
ПРОМОВА КАРДИНАЛА ПАРОЛІНА ДО ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКИХ СЕМІНАРИСТІВ У ЛЬВОВІ Ваше Блаженство, Владики, дорогі настоятелі, вихователі та викладачі греко-католицьких семінарій України, дорогі семінаристи. Я радий зустрітися з вами та передати за моїм посередництвом сьогодні передусім привітання Папи Франциска, присутнього між вами з любов’ю та милосердям всієї Церкви. Можете собі добре уявити, як мене вражає ваша кількість. Ми вже не звикли в Католицькій Церкві бачити таку велику кількість кандидатів, які готуються, через молитву, розпізнання, інтелектуальну й душпастирську формацію, до отримання священицького сану в Церкві.
 Я щиро радий за цю вашу великодушність і готовність служити. Дякую також усім тим, хто займається вашим приготуванням. Хто міг би колись уявити, за часів переслідування, яке піддало вашу Церкву важким випробуванням, що протягом небагатьох років ця сама Церква матиме такий розвиток та зможе розбудувати власні інституції так широко та старанно! Дякуємо за це Богу, котрий «скинув могутніх з престолів, а підняв угору смиренних» (Лк 1, 52). Також у ці роки було докладено важливих зусиль у сфері академічного формування. Це посприяло не лише кращій якості вивчення католицького вчення, але також і кращому пізнанню та засвоєнню християнської східної спадщини, властивої вашій Церкві, й таким чином було докладено зусиль до підготовки пресвітерів, більш відповідних для діалогу з культурою, також і світською. Ідеться про невід’ємний вже тепер компонент у формації тих, хто виконуватиме пасторальне служіння в християнських спільнотах. Мені не залишається нічого іншого, як подякувати за це Українському Католицькому Університетові та іншим установам, які працювали в цьому напрямку. Така велика кількість семінаристів, знаємо це дуже добре з досвіду, становить також велику відповідальність, бо вимагає великого зусилля, щоб запобігти ситуації, коли кандидати (чи хтось із них) майже анонімно проходять формаційні структури, без значного впливу на свою формацію, передусім особисту, та іноді дозволяючи — на власну шкоду — тим, які хочуть «відсидіти», уникнути цього постійного діалогу з форматорами, а саме він дозволяє отримати справжнє розпізнання та автентичне зростання в обов’язках життя. «Ви належите до Христа, а Христос — Богові!» (1 Кор 3, 23). Христос — ваше життя, Христос — це любов, що палає у вашому серці, Христос — це впевнений напрямок вашого шляху. Ось фундамент кожного християнського життя, й тим більше, тих, хто бажає цілковито віддатися на служіння відкупленому Божому народу. Це — і ніщо інше, яким би важливим воно не було, — становить причину вашої віри; це надія, звіт про причину якої ви покликані давати (пор. 1 Пт 3, 15). Решта прийде пізніше й має бути вивірене через досвід джерела, яким є Господь Христос, та через завдання Його Церкви. Крім цього, існує специфічна автентичність вашої Церкви. Вона отримала благословення в переслідуваннях. Для вас ці слова можуть звучати дивно, але ми добре знаємо, наскільки Бог випробовує нас «у горнилі недолі» (Іс 48, 10). Наскільки у стражданні ми торкаємося того, що суттєве у вірі та де вимагається максимум особистої посвяти, — настільки ж у добробуті існує ризик втратити істинний сенс християнського свідчення (martyrìa), влаштувавшись у комфорті та придушуючи імпульс євангелізації. Завдання, яке на нас очікує, полягає саме в тому, щоб уникнути цієї небезпеки: віддатися посередності, дати волю вигоді, утратити сіль, що надає смак життю й передусім життю віри, ризикуючи не бути в пригоді ні для чого, окрім як бути потоптаними людьми (пор. Мт 5, 13). Юнак у семінарії повинен мати серце, що палає для Христа, якщо почув покликання й відповів: «Ось я!» І ця відповідь залишається як зобов’язання на все життя; зобов’язання, що постійно має поновлюватися. Вселенська Церква потребує цього дару вас самих і вона щаслива, коли бачить вас спраглими Бога та у бажанні повністю пожертвувати собою заради блага вірних, які будуть довірені вашій опіці. Формація кожного семінариста сягає своєї вершини у його душпастирському призначенні та зростає лише у постійному контакті та слуханні конкретної християнської спільноти, завжди в перспективі універсальної Церкви, дияконами і пресвітерами якої станете. Особливо вас потребує Україна в цей час пошуку проводирів, які не будуть замаскованими під овець вовками, але будуть справжніми служителями спільному благу. Якщо сьогодні у цій Державі Церкви мовчатимуть чи втрачатимуть час на непотрібні й ганебні дискусії та протистояння, то хто озвучить прагнення внутрішньої та зовнішньої чистоти, яке сьогодні оживляє багатьох, особливо молодь, та вкаже той Абсолют, який єдиний виправдовує та обґрунтовує цей пошук? Хто боротиметься проти зловживань, насильства, нечесності, корупції, фаворитизму, щоб розкрилися видатні якості, які всі визнають у вашому народі? Можливість, яку надає східна традиція, вибрати майбутніх священиків також поміж жонатими чоловіками, напевно, дає дуже позитивні можливості: глибоке знання конкретної дійсності зсередини, пізнання родини, а в ній — батьківства, через безпосередній досвід; оцінка ролі жінки поруч зі священиком як тієї, що оживляє церковну спільноту; участь у спільній свідомості суспільства, аби пояснювати його тривоги й прагнення, та аби плідно проголошувати Євангеліє. Ця традиція, однак, якщо погано витлумачена, може дати ґрунт для спокуси створення власного царства, спокуси діяти передусім для того, щоб забезпечити вигідне існування власним родичам, закритися в обмежених горизонтах власного добробуту, зменшуючи послух у Церкві, послух, який не становить неволі перед лицем свавілля настоятелів, але є готовністю йти служити туди, де кличе Церква, не надаючи перевагу людським почуттям, аби не почути від Христа: «Йди за Мною і залиши мертвим ховати своїх мертвих» (Мт 8, 21). У цьому братерський обмін між священиками неодруженими та одруженими може бути великою взаємною допомогою, а коли потрібно, також і братерським виправленням. Цей мій заклик скерований, я вважаю, в тому самому напрямку, що й пасторальна стратегія, яку ви визначили собі протягом останніх п’яти років і яка виражена в гаслі: «Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом». Дияконія становить характерну рису служіння в Церкві, а особливо служіння священиків. Без «спільноти, що виходить [назовні]», як любить нагадувати Папа Франциск, твориться інституція бюрократів та гаситься подих Святого Духа. Служіння — це сама основа нашого покликання, і воно рішуче протистоїть, згідно з Євангелієм, пошукові почестей чи престижу, тоді як справжня влада полягає в тому, щоб брати на себе турботу про зростання іншого, вмиваючи йому ноги. Будьте, отож, служителями Церкви та конкретного народу, який вам доручено. Папа Франциск довірив мені у цій подорожі плоди своїх старань у збиранні пожертв, аби підтримати ваших стражденних братів. Ось дияконія: йти на допомогу, навіть тоді, коли це вимагає зусиль, коли невигідно та небезпечно. Якщо ви традиційно розвивалися на Заході України, а сьогодні Схід України потребує вас — не вагайтеся прислужитись. Це буде випробуванням вашої церковної зрілості: здатність стати «усім для усіх, щоб конче деяких спасти» (1 Кор 9, 22). Такий дух мобільності для служіння покаже, що ваша Церква — не провінціальне явище, для зрозуміння якого необхідно належати до якогось особливого клану, але повний прояв універсальності, що є конститутивним елементом Церкви. Кожна Церква, зосереджена на собі, яка не проповідує, — це лише ностальгія за ідеальним неіснуючим минулим. Така Церква стає в’язнем прагнення, аби нас шанували й нам поклонялися ті, які розуміють, наші. Але в Церкві не існують «наші» та «інші»: всі є нашими, як і ми є для всіх. І тут долучається останній аспект, також дорогий моєму серцю: як я вже сказав, дуже гарно для народу нарешті мати того, хто дасть йому голос, хто зможе говорити до його серця й захистити його культуру. Цей тісний зв’язок між євангелізацією та культурою сяє зразковим чином особливо у Східних Церквах, і для християнства це багатство було великим привілеєм, бо сформувало цілі цивілізації. Тож почувайтеся служителями цього вашого стражденного народу, який страждає, але так сильно сповнений життя! Одночасно уникайте, також завдяки вашій приналежності до Католицької Церкви, цього небезпечної молі, якою є націоналізм: небезпека, яка може призвести до втрати почуття дійсності в усій її багатогранності, до відщеплення від братерської та спільної людяності, у взаємному обміні та дискусії, навіть гострій, якщо потрібно, але завжди відкритій на давання й на прийняття. Він, націоналізм, відрізняється від щирої любові до батьківщини, що більш співзвучний природі Церкви та Її місіонерського покликання, аби вийти з власного дому та шукати інших. Як читаємо в Писанні: «Я став усім для всіх» (1 Кор 9, 22). Ідіть туди, де вас кличуть, та проголошуйте Євангеліє з тією самою гнучкістю, з якою вас євангелізували та з якою ви пізніше визначальним чином зміцнили свою культуру. Ви б не отримали проголошення Христа, якби хтось, хто не був одним із вас, не проголосив би Його вам. Чиніть так само щодо інших: любіть усіх, як Христос віддав себе за всіх, щоб усі могли бути спасенними. Повертаючись до мотиву мого візиту та до того, що я вам сказав: ідіть допомагати вашим братам без жодних умов. Не несіть із собою ані своїх важких торбин, ані непотрібних сумок, ані сандалів по розміру (пор. Лк 10, 4). Довіртеся гостинності тих, хто вас прийматиме, без висування умов, ані культурних, ані мовних, ані щодо політичних переконань. «Якщо страва призводить брата мого до гріха, — нагадує нам святий Павло, — повік не їстиму м’яса» (1 Кор 8, 13). Ідіть, отож, і все. Тоді зустріч буде плідною, передусім якщо підете до найбідніших, до тих, у кого було забрано все і хто не має навіть сил, щоб поставити питання про автентичність. Таким чином, ви будете цікавими, завдяки вашій «заразливості», завдяки вашій прозорості, завдяки вашій симпатії. Зрештою, закликаю вас до співпраці з Римо-Католицькою Церквою та поваги до цієї Церкви, з якою вас єднає благословення спільної католицької приналежності. З цими думками вітаю всіх вас, бажаю вам щасливого шляху, дякую за ваш труд і благословляю благословенням Папи Франциска. 

Відгуки

Подяка за пожертви для Радіо Марія в серпні 2019

Дякуємо нашим слухачам за молитви та пожертви в серпні. Саме завдяки Вам Радіо Марія молиться, працює, розвивається. На черзі — початок мовлення в Харкові та Чернівцях

Подяка за пожертви для Радіо Марія в липні 2019

З вдячністю молимося за всіх радіослухачів, хто здійснив пожертву для підтримки Радіо Марія в липні



Подяка за пожертви для Радіо Марія в червні 2019

Дякуємо всім, хто фінансово підтримав Радіо Марія в червні, адже завдяки Вашим коштам ми змогли сплати всі потрібні рахунки в цей перший літній місяць

Подяка за пожертви для Радіо Марія в травні 2019

Дякуємо, дорогі радіослухачі за підтримку Радіо Марія в травні — цьому особливому місяці, присвяченому Пресвятій Діві Марії, адже саме Вона вже 9-й рік поспіль опікується нашим радіо

Подяка за пожертви для Радіо Марія в квітні 2019

Місяць, що минув, був плідним на молитви та підтримку Радіо Марія, адже 9-11 квітня відбувався Маріафон — спеціальний радіомарафон, під час якого ми просили заступництва Богородиці для Її радіо...