Священник тлумачить Догматичну конституції "Dei Verbum" в контексті Старого Завіту з циклу програм Другого Ватиканського собору.
(Історія спасіння у книгах Старого Завіту)
14. Всемилостивий Бог, турботливо прагнучи спасіння усього людського роду і приготовляючи його, особливим рішенням вибрав Собі народ, якому довірив свої обітниці. Уклавши союз із Авраамом (пор. Бут. 15:18) і з людом Ізраїлю через Мойсея (пор. Вих. 24:8), Він об’явив Себе обраному Ним народові словами й ділами як єдиний правдивий і живий Бог, щоб Ізраїль на власно-му досвіді відчув, якими є шляхи Божі для людей, а вслухаючись у слова про-років, устами яких промовляв Бог, з дня на день глибше і ясніше розумів ці шляхи та щораз ширше свідчив про них серед інших народів (пор. Пс. 22:28–29, 96:1–3; Іс. 2:1–4; Єр. 3:17). Провіщена, описана і пояснена священними авто рами ікономія спасіння міститься у книгах Старого Завіту як істинне Боже слово, тому ці богонатхненні книги зберігають непроминущу вартість: “Все бо, що було написане давніше, написане нам на науку, щоб ми мали надію через терпеливість і утіху, про які нас Писання навчають” (Рим. 15:4).
(Значення Старого Завіту для християн)
15. Устрій Старого Завіту був укладений передусім для того, щоб приготувати, заповісти через пророків (пор. Лк. 24:44; Йо. 5:39; 1 Пт. 1:10) і за допомогою різних прообразів представити пришестя Христа, Ізбавителя світу, і месіянського Царства. Тож книги Старого Завіту, відповідно до обставин людського роду перед часом здійсненого Христом спасіння, відкривають усім пізнання Бога і людини, а також способів, якими справедливий і милосерд-ний Бог діє щодо людей. Ці книги, хоч і містять речі недосконалі й тимчасові, показують справжню Божу педагогіку28. Тому християни повинні побожно приймати ці книги, які виражають живе сприйняття Бога і містять величні вчення про Бога, спасенну мудрість про людське життя, чудесні скарби молитов і в яких, врешті, криється таїнство нашого спасіння. (Єдність обох Завітів)16. Бог, натхненник і автор книг обох Завітів, так мудро вчинив, щоб Но-вий Завіт був прихований у Старому, а Старий – розкривався в Новому.
29. Бо хоч Христос своєю кров’ю установив Новий Союз (пор. Лк. 22:20; 1 Кор. 11:25), книги Старого Завіту, повною мірою залучені до євангельського проповіду-вання30, набувають і розкривають у Новому Завіті своє повне значення (пор. Мт. 5:17; Лк. 24:27; Рим. 16:25–26; 2 Кор. 3:14–16), а також, своєю чергою, проливають світло на Новий Завіт і пояснюють його.
Священник Римсько-католицької Церкви отець Міхал Бранкевич у черговій катехезі циклу «Визнання віри» розмірковує над словами Символу віри «Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів». Катехит пояснює, чому Церква має владу прощати гріхи, дану їй самим Христом, і наголошує, що гріх вбиває в людині правду та віддаляє її від Бога.
Де шукати ліки від страху у своєму серці? Ворог хоче залякати нас панікою, змусити присвоїти собі власну волю та відректися від гідності людини. Отець Йосип Щур, ЧСВ, ігумен монастиря Святого Василія Великого Отців Василіян у м. Києві виголосив катехизу про віру у часі тривог війни. Священник радить не шукати в Небі лише ракет, дронів, смерті, а шукати надії, адже там є наша Мати Божа, Господь, усі святі. Бог бажає отримати від нас спілкування на дозвіл зробити чудо.
Сестра Каміла із Згромадження Cестер Гонораток у циклі «Мати Милосердя» розповідає, як Діва Марія втілила милосердя через вчинок, слово і молитву. Спираючись на Святе Письмо та "Щоденник святої Фаустини Ковальської", монахиня показує, як ця тріада може стати дороговказом для життя кожного християнина.
Свята, яка мала особливу побожність до Святого Духа: "він навчить нас усьому". Про Святу Міріам від Ісуса Розіп'ятого, або Маленьку арабку, яка, маючи надприродні дари, була одержима 40 днів злим духом, а потім ангелом 4 дні, розповідає у катехизі с.Марія Людмила Бога Отця Милосердного
У сімнадцятій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» отець Віталій Козак розмірковує над тим, як тоталітарні системи поступово підкорюють людину не лише силою, а й через зміну її мислення та цінностей. Відштовхуючись від роману Маргарет Етвуд «Оповідь служниці», священник показує, чому самоцензура й постійний внутрішній страх можуть стати ефективнішими за будь-який зовнішній примус.