Найближчої суботи українці цілого світу пригадуватимуть чергові роковини страшної трагедії ХХ століття - голодомору, який вчинила злочинна комуністична сталінська влада проти населення України.
В цій програмі автор, отець Михайло Карнаух говорить про Церкву в роки голодомору 1932-1933: яким чином Церква допомагала голодуючому населенню, хто з єпископів зазнав голодної смерті, чому саме Центральна Україна постраждала найбільше і до чого тут УАПЦ?
Українське сільське населення перед голодомором було надзвичайно релігійним, хоча влада вже розпочала антирелігійну кампанію. В українських селах стрімко розвивалася антикомуністична ідея і лише геноцид міг її зупинити. Селяни відмовлялися іти в колгоспи, відбувалися масові "розкуркулення". Бували випадки, коли священник брав на утримання від багатого селянина якусь частину зерна, щоб не відібрали. І коли в нього знаходили збіжжя, відразу вказували на Церкву, яка вона багата.
В цих же роках на Церкву наклали великі податки, часом парафіяни не мали змоги сплатити податки, і писали звернення, аби влада ліквідувала спільноту. Таким чином храми зачинялися. Для того, щоб скомпроментувати Церкву, влада в храм звозила зерно, а потім показово ганьбила Церкву, що мовляв, скільки вона має хліба. В 1932 році по цілій Україні було зачинено 30 храмів. Чимало випадків було, коли Церква в особі своїх священників і єпископів намагалася організувати допомогу голодуючим, натомість ці ініціатори відразу каралися, розтрілом, або засланням до Сибіру.
У ці дні з різних куточків України вирушають паломницькі групи до святинь, де прославилася Діва Марія в чудотворних іконах. Якщо ви бачите в дорозі колону людей із хрестом на чолі, найімовірніше, це паломники, які прямують до Бердичева або Зарваниці. У цій програмі спілкуємося з учасниками паломництва Шепетівка-Бердичів. Про свій досвід прочанина ділиться єпископ Станіслав Широкорадюк, ординарій Одесько-Сімферопольської дієцезії.
Катехеза протоієрея Віталія Храбатина, референта Пасторально-міграційного відділу УГКЦ, присвячена сенсу Святого Року, проголошеного Католицькою Церквою. У червні відбулася велелюдна проща українців до Рима, в якій отець Віталій також узяв участь. Основою для роздумів стали три проповіді Папи Франциска: на урочистість Тіла і Крові Христових, під час зустрічі з українськими паломниками та у неділю, коли тривало паломництво священників.
В ефірі брат-капуцин Леонід Міхалець, священник римсько-католицької парафії у місті Красилів. Темою катехитичної науки є протиставлення християнського персоналізму сучасному індивідуалізму. Головна думка отця Леоніда полягає в тому, що кожна людина покликана стати дитиною Божою і увійти в життя Бога – а це можливо лише через любов. Християнський персоналізм, на його думку, не знецінює особистість, але навпаки – розкриває її гідність у спільноті та у взаєминах любові з Богом та ближніми.
У програмі «У Ваших намірах» брат-францисканець Андрій Немченко розмірковує над темою страху: звідки він виникає, у чому полягає його небезпека і як він впливає на духовне життя. Священник чітко розрізняє страх перед Богом і страх перед небезпекою. За його словами, будь-який страх можна подолати – у цьому допомагають віра, молитва та довіра до Бога. Про практичні кроки у боротьбі зі страхами й фобіями брат Андрій розповідає у програмі.
У програмі отця Віталія Козака розглядається тема чутливості, інтуїції та внутрішньої цілісності жінки. Саме ця остання якість, як наголошує священник, і є проявом так званого «жіночого генія». Автор звертає увагу на приклади святих жінок, які зуміли повноцінно розкрити та втілити ці риси у своєму житті. На його думку, в сучасному світі особливо важливо, щоб жінка не втратила своєї жіночності та духовної глибини.