Духовна та особиста сфера мого життя: як ставити ціль і досягати її?

Результатом такого походу за авторитетом є відсутність внутрішньої мотивації, а відповідно і невдачі на шляху просування до нав’язаної цілі. 
Чому духовна сфера є важливішою за все? Бо Господь дав мені життя і постійно тримає його у своїх руках. Тобто Він є Вседержителем. Тобто, розуміючи, що все належить Йому, я маю виконувати «свої щоденні християнські обов’язки»? Пригадаймо слова  Ісуса: «не називаю вас своїми слугами». В цьому випадку нас треба назвати саме слугами, бо виконуємо обов’язки за примусом як раби, що виконують працю, бо не мають можливості її не виконувати. Вони просто змушені. Невже це мета християнського життя. Але в більшості випадків наші стосунки з Богом мають саме такий характер.  В мені є покликання бути дитям Божим. В мені є дар священика, пророка і царя, якщо, звичайно, вірити Катехизму Католицької Церкви. І ці покликання мають реалізуватися лише в Бозі. Врешті решт «не заспокоїться людська душа, поки вона не спочине в Бозі». Через цю кризу пройшло кожне серце, що направду шукає і не погоджується з долею духовного жебрака і в кінцевому результаті мерця з діагнозом духовна дистрофія. Господь є благословенням і даром в кожній сфері. Він дає нам таланти – ми реалізуємо своє професійне покликання; він «зліпив кожного в лоні матері» - тобто Він є основою відносин людини із самим собою; він дарує таїнство подружжя, брами до створення сім’ї.  Підсумовуючи сферу людських відносин з Богом хотілося б акцентувати саме на особистому контакту з Богом. Ми покликані бути приятелями Бога, його друзями, так само як і Авраам, Мойсей, Давид. А через Ісуса Христа ми здобули те, чого не мали найбільші праведники Старого Завіту - «найменший в Царстві Божому буде більше за Йоана». Друга за важливістю сферою є відносини з найближчою до нас особою – самим собою. Багато з нас мають зранення, які не дають прийняти себе таким якими ми є. Ми постійно намагаємося позбутися себе якоюсь діяльністю, якимось добрими справами, вважаючи, що не треба бути егоїстами. Побожні християни мають зручний спосіб втечі від себе самого – служіння Богові. Вони починають велику місійну діяльність. Відвідають одну, другу, третю спільноту, допомагають бідним, займаються євангелізацією, служать в тюрмах і дитячих будинках. Це добрі справи, але часто вони допомагають нам залишатися в резервації, відчуженні від свого серця.  Варто пригадати, що полюбити ближнього можна, спочатку полюбивши себе. Треба признатися: а в яких насправді відносинах я є з самим собою, бо не отримаю плоду від служіння любові іншим, якщо до себе любові не маю. «Школа лідерства» пропонує вам зазирнути в своє серце, збагнути свої життєві сфери, робити кроки у досягненні мети в кожній сфері і бути щасливими, реалізовуючи Боже покликання у вашому житті.