Голос всередині

Молитва Антуана де Сент-Екзюпері

«Господи, я прошу не про дива та міражі, а про силу кожного дня. Навчи мене мистецтву маленьких кроків.

 Зроби мене спостережливим і винахідливим, щоб у буденній метушні вчасно спинитися на відкриттях і досвіді, які мене схвилювали.

Нудне у мене життя. Я полюю за курами, а люди полюють за мною. Всі кури однакові, і люди всі однакові. І живеться мені нуднувато. Але якщо ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Твої кроки я стану розрізняти серед тисяч інших. Зачувши людські кроки, я завжди тікаю і ховаюся. Але твоя хода покличе мене, точно музика, і я вийду зі свого притулку. І потім – дивись! Бачиш, он там, в полях, зріє пшениця? Я не їм хліба. Колосся мені не потрібні. Пшеничні поля ні про що мені не кажуть. І це сумно! Але у тебе золоте волосся. І як чудово буде, коли ти мене приручиш! Золота пшениця стане нагадувати мені тебе. І я полюблю шелест колосся на вітрі... Будь ласка... приручи мене!