Того часу Ісус гучним голосом сказав: «Хто вірить у Мене, той вірить не в Мене, а в Того, хто послав Мене! І хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене. Я є світло, яке прийшло у світ, щоб кожний, хто вірить у Мене, не залишався у темряві.
Якщо хто почує Мої слова і не зберігатиме, Я його не суджу, бо Я не прийшов, аби судити світ, але щоб спасти світ. Хто відкидає Мене і не приймає Моїх слів, той має свого суддю: слово, яке Я сказав, – воно судитиме його останнього дня. Бо Я від себе не говорив, але Той, хто послав Мене, – Отець, це Він дав Мені заповідь, що маю сказати і що говорити. І Я знаю, що Його заповідь – це вічне життя. А що Я кажу, то як сказав Мені Отець, так і кажу!»
Чому «Одіссея» хвилює людей уже майже 3000 років? Бо це не лише міф про воїна, який повертається з війни. Це історія кожного, хто шукає дорогу додому — до себе, вірності та Бога.
Сталося в іншу суботу, коли увійшов Ісус до синагоги й навчав, був там чоловік, права рука якого була всохлою. Книжники й фарисеї стежили за Ним, чи зцілятиме в суботу, аби знайти звинувачення проти Нього.
Того часу фарисеї і книжники сказали Ісусу: «Учні Йоана часто постять і моляться, учні фарисеїв також, а Твої їдять і п’ють».
Того часу, коли натовп тіснив Ісуса і слухав Боже слово, а Він стояв біля Генісаретського озера, то побачив два причалені до берега човни. Рибалки, зійшовши з них, полоскали сіті. Увійшовши до одного з човнів, який належав Симонові, попросив його трохи відплисти від землі. Він же сів і навчав натовпи з човна.
Того часу, вийшовши із синагоги, Ісус увійшов у дім Симона. А Симонова теща була охоплена великою гарячкою. І Його просили за неї.