В програмі «Vox populi. Vox Dei» спілкувались про післясмак паломництва «Квіти святого Франциска». «Такі святі, як Франциск є провокативними, вони повинні в нас викликати реакцію і мають бути таким ідеалом. Думаю, для багатьох, хто брав участь в цьому паломництві, Франциск став такою зіркою, яка буде світити і вказувати напрямок, в якому потрібно йти», - отець Патрик Оліх. «Ми пробували пізнати, відчути і наблизитись до святого Франциска, перебуваючи в тих місцях, які є менш відомими на широкий загал, але саме тому вони були такими особливими» - керівник паломницької групи Олена Кулигіна.
«Я була в такому паломництві вперше і вдячна за можливість пройти шляхами святого Франциска. Маршрут був дуже продуманий — і маленькі курортні містечка, і усамітнені монастирі в лісі чи горах, і Рим. Мені сподобалося все. Але найбільше я в захваті від Реаттинської долини, де провів багато часу святий Франциск. Там я відчувала мир, благодать, спокій. Бог був у всьому: у храмах, молитвах, каменях, росі, польових квітах. Аж сльози на очі наверталися. Хотілося бути там весь час, настільки це велично і водночас просто. Ніби частинка раю, який Бог створив на землі. Пам'ятаю свої відчуття, коли ми йшли крізь Двері Божого милосердя у базиліці святого Петра в Римі. Люди по черзі несли хрест. Тоді Бог ніби промовив до мене: кожен несе свій хрест, але – лише добровільно. Я йшла і молилася, щоби Бог дав нам сили нести свій хрест на землі, коли допомагаємо батькам, будуємо родину, створюємо щось корисне на роботі, захищаємо Україну і боремося за мир у ній або маємо власні випробування. Там прийшло відчуття, яким даром для нас є Боже милосердя. Якби ми були свідомі цього, жили б щасливішим життям. Пам’ятаю, як хтось із попутників підійшов і узяв у мене хрест, щоб нести далі. Це змусило багато думати про те, чи помічаємо ми, яка ноша на нашому ближньому, чи намагаємося її полегшити», – паломниця Ольга Юркова.
Відгуки
Вам необхідно авторизуватись, щоб мати змогу залишити відгук.