Слухати Радіо

Зараз в ефірі

10:00

Розарій

В ефірі

У ваших намірах

11:00

Житія святих

11:20

Катехиза

12:00

Ангел Господній

12:20

Розарій

13:00

Свята Літургія з церкви Різдва Богородиці (Львів)

14:00

Пісня Перемоги

15:00

Коронка до Божого Милосердя

15:10

Молитовна лінія

15:40

Дитяча катехиза

16:00

Катехиза

16:45

Дитяча молитва

17:00

Розарій

17:45

Літургія годин (Бревіарій)

18:00

Св.Літургія з Катедри св. Олександра (Київ)

19:00

Молитовна лінія

20:00

Заклик до Бердичівської Богородиці (Наживо)

21:00

Вечірній ефір

22:00

Катехиза

Книга Генрі Ноуена "Повернення блудного сина": Як старшому сину повернутись у дім батька?

Поділитись з друзями
Продовжуємо цикл програм за книгою Генрі Ноуена "Повернення блудного сина". У черговій програмі Ірена Примак продовжує аналізувати постать старшого сина, який також потребує навернення і шукає сили, щоб повернутись до дому Отця.

«Розгнівався той старший син і не хотів увійти. І вийшов тоді батько і почав його просити... Батько ж сказав до нього: "Ти завжди при мені, дитино, і все моє - твоє. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся" (Лк. 15, 28.31-32).

Батько прагне, щоб повернувся не тільки молодший син, а й старший. Останньому так само потрібно, щоб його віднайшли і повернули в дім радості.

Ніде у притчі не сказано, що один із братів - добрий, а інший - злий. Добрий тільки батько. Він любить обидвох синів і вибігає назустріч обидвом. Він хоче, щоб обоє сіли до столу і розділили його радість.

Отець не навʼязує себе тим, кого любить. Хоча він і прагне визволити нас із внутрішньої темряви, все ж маємо свободу вибору: залишатися в темряві чи зробити крок у світло Божої любові.

Грубі й різкі докори сина не викликали осудження. Батько не звинувачує, не захищає себе і не критикує поведінки старшого сина. Він уникає будь-якого осуду й підкреслює глибокий звʼязок зі своїм сином, кажучи: "Ти завжди при мені" . Цей вияв безмежної любові виключає будь-яку думку про те, що молодшого сина він любить більше, ніж старшого. Старший син ніколи не залишав дім. Батько все ділив із ним. Він став частиною щоденного життя батька, котрий довіряв йому все.

Радість від драматичного повернення молодшого сина аж ніяк не означає, що батько менше любить, цінує і шанує старшого сина. Він не порівнює двох синів. Любить їх обидвох, а виражає любов відповідно до їхнього життєвого шляху.

Кожна дитина Божа має свою унікальну обитель, і все це - обителі Божі. Поза світлом здається, що мого молодшого брата Отець любить більше, ніж мене; фактично, поза світлом я навіть не можу сприймати його як свого рідного брата.

Поза додому Господнім брати й сестри, чоловіки і жінки, коханці і друзі стають суперниками і навіть ворогами; тоді кожен сповнюється заздрістю, підозрами й образами. Словами "цей син твій" старший син віддаляє себе і від брата, і від батька.

Мені добре знайомий цей біль. Все втрачає природність, стає підозрілим, заздалегідь прорахованим і передбачуваним. Довіри більше не існує. Кожен рух породжує протидію, кожне зауваження вимагає аналізу. Кожен, навіть щонайменший порух слід адекватно оцінювати. Все це - ознаки темряви.

Чи є якийсь вихід? Часто видається, що чим більше я намагаюся виборсатися із темряви, тим більше вона мене поглинає. Мені потрібне світло, але воно має перемогти темряву, а я сам так зробити не можу. Я не можу простити себе, не можу дозволити собі відчути, що мене люблять. Сам я не можу полишити царства свого гніву, не можу прийти додому і самостійно творити сопричастя. Можу його прагнути, сподіватися, чекати, навіть молитися за нього. Але самотужки здобути собі справжню свободу мені не до снаги. Її треба отримати як дар.

Я заблукав, відтак мене повинен знайти і привести додому пастир, що вийде до мене. Історія про блудного сина - це історія про Бога, який іде шукати мене і не заспокоїться, доки не знайде. Він спонукає і просить, він благає мене перестати чіплятися за сили смерті і відкритися перед обіймами, що понесуть мене туди, де знайду життя, якого так жадаю.

Думаю, всім нам колись доводилося бути старшим сином чи старшою дочкою. Тоді перед нами поставало просте запитання: "Що можна зробити, аби мати змогу повернутися?" I хоча сам Господь виходить назустріч, аби знайти нас і привести додому, ми повинні усвідомити не тільки те, що заблукали, а й бути готовими до того, що нас знайдуть і приведуть додому.

Досягнемо цього, щоденно вправляючись у довірі та вдячності, саме вони є необхідними для навернення старшого сина.

Без довіри я не здатний дозволити Богові віднайти мене, адже вона є глибоким внутрішнім переконанням у тому, що Отець щиро бажає мого повернення додому.

І доки в мені живе сумнів ("Чи гідний я того, щоб мене знайшли?"), доки принижую себе, вважаючи, що мене люблять менше, аніж моїх молодших братів та сестер, доти мене не можна буде віднайти. Слід постійно повторювати собі: "Господь шукає тебе. Він готовий обійти весь світ, щоб тільки знайти тебе. Він любить тебе, бажає бачити тебе вдома і не знатиме спокою, доки ти не опинишся поруч із Ним". Водночас сильний голос темряви в мені говорить протилежне: "Бог не особливо цікавиться мною. Він надає перевагу розкаяному грішникові, що повертається додому після своїх диких вибриків. Він не приділяє мені жоднісінької уваги, адже я ніколи не залишав рідної домівки. Він просто приймає мене як належне. Я не є батьковим улюбленцем, тому й не очікую, що Він дасть мені те, чого справді потребую".

Для того, щоб переступити через постійні нарікання, треба думати, говорити і діяти з повним переконанням, що мене шукають і обов’язково знайдуть, потрібна неабияка дисципліна, без якої можна легко потрапити у тенета вічної безнадії.

Поряд із довірою завжди повинна бути вдячність - антипод образи. Образа і вдячність не можуть співіснувати, адже перша не дозволяє сприймати життя як дар. Образа нашіптує мені, що я не отримую того, на що заслуговую, вона постійно виявляється в озлобленості та в невдоволенні.

На відміну від образи вдячність виходить за межі визначень "моє" і "твоє" та проголошує правду, що все в житті є Божим даром. Колись я думав про вдячність як про спонтанну відповідь на усвідомлення отриманого дарунку, тепер же розумію, що вона також може існувати як елемент самодисципліни, яка є конкретним намаганням визнати: те, ким я є, і все, що маю, дане мені як дарунок любові, - дар, з якого я не можу не радіти.

Вправляючись у вдячності, я роблю свідомий вибір.

Я можу обрати вдячність, навіть якщо мої емоції і почуття все ще сповнені болю й образи. Просто дивовижно, скільки трапляється різних випадків, коли можна надати перевагу вдячності над ремствуванням. Можу бути вдячним, навіть коли мене критикують, незважаючи на те, що моє серце в цей момент стискається від гіркоти. Можна говорити про чиюсь доброзичливість і красу, навіть коли моє внутрішнє око шукає, кого б оце звинуватити чи що б оце назвати потворним. Я можу прислухатися до голосів, які прощають, і вдивлятися в обличчя, які усміхаються, навіть коли навколо мене лунають слова помсти і видно гримаси ненависті.

Завжди існує вибір між образою і вдячністю, бо Господь просвітив мою темінь, закликав мене повернутися в рідний дім, прихильно мовивши лагідним голосом: "Ти завжди при мені, дитино, і все моє - твоє".

Бути вдячним не докладаючи зусиль зазвичай важко. Та коли мені це вдається, кожен наступний раз дається трохи легше, вільніше, менш усвідомлено. Адже кожен дар, який я визнаю, відкриває інший і ще інший, допоки навіть найбільш звична, очевидна і, на перший погляд, мирська подія чи зустріч стає доказом того, що благодать сповнює все моє життя.

Довіра, як і вдячність, вимагає мужності й готовності ризикувати, тому що недовіра і невдоволення, намагаючись зберегти на мені своє тавро, постійно застерігають, нагадуючи, як небезпечно відходити від моїх попередніх обережних розрахунків і ретельних передбачень. У багатьох випадках я мушу вчинити щось схоже на стрибок, цілковито поклавшись на віру, щоби вдячність і довіра стали моїм вибором: написати теплого листа до того, від кого я не смію сподіватися пробачення; зателефонувати тому, хто відштовхнув мене; сказати слово розради тому, хто не може вчинити так само.

Цей "стрибок", який супроводжується цілковитим покладанням на віру, іншими словами, означає завжди любити, не очікуючи любові у відповідь; давати, не прагнучи отримати навзаєм; запрошувати, не сподіваючись бути запрошеним; підтримувати, не вимагаючи підтримки для себе. Щоразу, коли роблю цей маленький "стрибок" віри, я ловлю погляд Того, хто виходить на зустріч, запрошуючи мене до своєї радості - радості, у якій я можу знайти не лише себе, а й своїх братів та сестер. Таким чином, практикування довіри і вдячності відкриває Бога, який шукає мене, палаючи бажанням забрати всі мої образи й жалі і дозволити мені сидіти біля Нього на Небесному бенкеті.

Ісус є старшим Сином Отця. Його послав Отець, щоб виявити Божу незгасиму любов до всіх своїх ображених дітей і запропонувати їм себе самого як шлях додому. Ісус є шляхом Бога, який робить неможливе можливим - дозволяє світлу подолати темряву.

Ірена Примак

Відгуки

"Пошук нових доріг", - о.В'ячеслав Грумницький про зустріч настоятелів у Римі

"Пошук нових доріг", - о.В'ячеслав Грумницький про зустріч настоятелів у Римі

В ефірі програми "У Ваших намірах" отець В'ячеслав Грумницький, настоятель парафії Михаїла Архангела в м. Дунаївці. Нещодавно в Римі відбулася зустріч парафіяльних настоятелів з усього світу, і делегатом від України був отець В'ячеслав. Тема цієї зустрічі: "Парафіяльні настоятелі за Синод". Ця подія відбулася в рамках Синодального шляху, який Церква розпочала у 2021 році. Про все, що відбувалося і обговорювалося під час пленарних засідань, слухайте в 30-хвилинній програмі.
Які способи варто застосовувати у вирішенні конфлікту між дітьми і батьками?

Які способи варто застосовувати у вирішенні конфлікту між дітьми і батьками?

Вікторія Зігерт, голова Громадської Організації "Крила для Родини" продовжує цикл програм про дитяче виховання. Ця програма допоможе батькам і дітям у вирішенні конфліктів. Головним пріоритетом у подоланні непорозумінь між поколіннями є повага, і тут батьки мають першими подати приклад того, що вони поважають думку дитини. На думку авторки програми після цього діалог має налагодитися.
"Віра може врятувати Україну!" - отець Міхал Бранкевич

"Віра може врятувати Україну!" - отець Міхал Бранкевич

В програмі говоримо про те, як вимолити для України справедливий Божий мир.
Як перемогти свій страх?

Як перемогти свій страх?

Отець Станіслав Нуцковський радить перемагати страх просячи допомоги у Святого Духа.
"Тренуйте зустріч із Богом, щоб не ціпеніти перед майбутнім", - брат Микола Орач

"Тренуйте зустріч із Богом, щоб не ціпеніти перед майбутнім", - брат Микола Орач

"Самотність дуже шкодить на шляху побудови близьких відносин із Творцем. Саме у спільноті можна віднайти розуміння, що я не сам і Бог зі мною." Про страх перед майбутнім розповідає брат-францисканець Микола Орач. Парафія Преображення Господнього м. Бориспіль.