Ісус розказав притчу, тому що був близько Єрусалиму, і вони думали, що царство Боже негайно має з’явитись.
Отож, він мовив: «Один чоловік, знатного роду, пішов у далеку землю прийняти собі царство та й повернутись потім.
Покликав він десятьох слуг своїх, дав їм десять мін і мовив до них: „Промишляйте ними, поки я повернуся”.
Співгромадяни ж його ненавиділи його й вислали слідом за ним посольство, щоб сказати: „Не хочемо, щоб отой царював над нами!”
І от, як він, прийнявши царство, назад повернувся, звелів прикликати до себе слуг тих, що їм дав гроші, щоб довідатися, хто що придбав.
Перший прийшов і каже: „Пане, міна твоя придбала інших десять. Гаразд, добрий слуго, – сказав пан, – тому, що ти вірний у маленькім, візьми управу над десятьма містами”.
І прийшов другий і каже: „Пане, міна твоя, принесла п’ять мін”. Він сказав і цьому: „Ти теж будь над п’ятьма містами”.
Прийшов ще інший й каже: „Ось твоя міна, пане, що я тримав заховану в хустинці, бо я лякався тебе, тому що ти чоловік жорстокий: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не посіяв”.
А пан до нього й каже: „З уст твоїх я тебе суджу, лукавий слуго! Ти знав, що я чоловік жорстокий, беру, чого не поклав, і жну, чого не посіяв. Чому ж тоді не дав ти моїх грошей в обіг? Я, повернувшись, відібрав би їх з відсотками”.
І він сказав тим, що там стояли: „Візьміть від нього міну й дайте тому, що має десять мін.
„Пане! – сказали йому, – він має вже десять!”
Кажу вам: „Кожному, хто має, дасться, а в того, хто не має, відберуть і те, що має. А ворогів моїх, отих, що не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди й убийте на очах у мене”».
Сказавши це, Ісус пішов попереду, простуючи вгору до Єрусалиму. (Лука 19,11-28)
Того часу підійшли до Ісуса учні й кажуть: «То хто більший у Царстві Небесному?» Ісус покликав до себе дитину, поставив її серед них і сказав: «Воістину кажу вам: якщо не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне.
Того часу Ісус сказав своїм учням: «Воістину, воістину кажу вам: якщо зерно пшениці, впавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, – принесе багато плоду. Хто любить душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її для вічного життя. Якщо хто Мені служить, нехай іде за Мною, і де Я, там буде і Мій слуга. Якщо хто Мені служить, того пошанує Отець».
Першого дня тижня Марія Магдалина прийшла вдосвіта, як ще було темно, до гробниці й побачила відвалений від гробниці камінь. Вона стояла назовні біля гробниці й плакала. А плачучи, нахилилася до гробниці й побачила двох ангелів, які сиділи в білому: один у головах, а один у ногах, де було покладено тіло Ісуса. І вони кажуть їй: «Жінко, чого ти плачеш?» Віповідає їм: «Забрали мого Господа, і не знаю, де поклали Його!»
Того часу Ісус сказав своїм Апостолам: «Ідіть і проповідуйте, кажучи, що наблизилося Царство Небесне. Хворих оздоровляйте, мертвих воскрешайте, прокажених очищайте, бісів виганяйте; даром отримали – даром давайте.
Того часу, прикликавши до себе Дванадцятьох своїх учнів, Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб виганяти їх і зціляти всяку хворобу й усяку недугу. Ось імена Дванадцятьох апостолів: перший – Симон, прозваний Петром, і Андрій, його брат; Яків Зеведеїв та Йоан, його брат; Филип і Вартоломей; Тома і митник Матей; Яків Алфеїв і Тадей; Симон Кананіт і Юда Іскаріотський, який і зрадив Його.
Цих Дванадцятьох послав Ісус і заповів їм, кажучи: «На дорогу язичників не йдіть і до міста самарійського не входьте, а йдіть радше до загиблих овець дому Ізраїля. Ідіть і проповідуйте, кажучи, що наблизилося Царство Небесне».