Комсомольці закидували парафіян камінням, а вони все одно стояли! - Владика Броніслав БЕРНАЦЬКИЙ

- Я був першим і наймолодшим священиком, якого висвятили для України після ІІ Світової війни.- Розповідає єпископ.- То були часи переслідування. Радянська влада не давала висвячувати священиків. Можна було чекати на свячення 10 років, як наприклад, це довелося робити отцю Яну Крапану. Жорстко лімітувалася кількість семінаристів. Мені пощастило, я, та ще троє хлопців з України: теперішній єпископ-емерит Маркіян Трофим'як, прелат Людвік Комалевський і отець Владислав Завальнюк, що служить тепер у Мінську, змогли вступити до Ризької семінарії. Я був на 2 курси старший. Кардинал Вайводс говорив мені: "Ти головне, вчись. Не бійся, що тебе не висвятять. Все може змінитись"Так і сталося. Мене висвятили. Тоді свячення відбувалося за Триденським обрядом. Спочатку треба було висвятити чоловіка на диякона, а щонайменше, за півроку, і на священика. Але Апостольська столиця, розуміла, яка ситуація в Радянському Союзі з римо-католицькими священиками, тому дала добро висвятити мене на священика фактично, одразу. Я був дияконом один день. Коли в Україні анонсували мої свячення, сила людей поїхала до Рига в катедру святого Якова, щоб на це подивитися. Ніхто ж того раніше не бачив. Після свячень, кардинал Вайводс хотів залишити мене напочатку в Ризі, але потім передумав, і дав розпорядження їхати на батьківщину. Щойно я поїхав, як мене викликали назад. Помер дуже поважний священик, треба було бути на похороні. Тільки я повернувся, як отець Антоній Хоміцький вислав за мною телеграму: "Терміново! Їдь назад. Дають парафію!". Я хутчіш, беру квиток на потяг, загальний забитий людьми вагон. Стоячи в тамборі, з пересадками їду на Вінничину. Відправляю там у присутності численної кількості людей і всього 4 священиків приміційну Службу. Варто відзначити ажіотаж, приїзд на парафію священика вважався набагато більшою сенсацією, аніж тепер візит єпископа. А зовсім скоро, отримую від спецслужб разом з отцем Антонієм Хоміцьким погрозу: "За те, що ви, незважаючи на заборону відслужили Службу, матимете покарання. У отця Антонія, ми заберемо парафію, а вам взагалі не дамо"Не так сталося, як вони хотіли. Скоро мені дали парафію в місті Бар, де я прослужив 23 роки.Раніше парафіяни були дуже жертовними і ревними. Я трішки жалкую за тими часами, бо більше відчував себе священиком через переслідування. Ніколи не забуду, як комсомольці кидали камінням в парафіян, а вони все одно боронили храм. Якби зараз була подібна жертовність - я був би найщасливішою людиною на землі.