"Країну можна поважати через вчинки людей" - письменник Євген Положій розповідає про Іловайську трагедію

Того часу, коли Ісус увійшов в Капернаум, до Нього підійшов сотник, благаючи Його і промовляючи: «Господи, слуга мій лежить вдома паралізований, тяжко мучиться». 

Того часу Ісус розповів своїм учням притчу: «Погляньте на смоківницю і на всі дерева: коли вже пускають листя, і ви бачите це, то самі знаєте, що близько літо; так і ви, коли побачите, що це збувається, — знайте, що близько Боже Царство. Воістину кажу вам, що не мине рід цей, як усе станеться. Небо і земля проминуть, а Мої слова не проминуть».

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Люди накладуть на вас свої руки і будуть переслідувати, видаючи в синагоги та в’язниці; поведуть вас до царів і волода­рів че­рез Моє Ім’я; станеться ж вам це на свід­чен­ня. Отже, покладіть у серцях ва­ших не турбуватися наперед, що від­повідати, бо Я вам дам слова та мудрість, яким не зможуть протистояти чи відповісти всі противники ваші. Видаватимуть вас і батьки, і бра­ти, і родичі, і друзі, і вб’ють деко­го з вас, і будуть ненавидіти вас усі че­рез Моє Ім’я. Але й волосина з вашої голови не пропаде. У вашій терпеливості здобу­де­те ваші душі».

Того часу, коли дехто говорив про храм, що прикрашений коштовним ка­мінням та дарами, Ісус сказав: «Настануть дні, коли з того, що ба­чите, не залишиться і камінь на камені, який не був би зруйнова­ний». 

Того часу Ісус побачив тих, які кидали свої багаті дари до скарбниці. Помітив і одну бідну вдову, яка вки­дала туди дві лепти, і сказав: «Правду кажу вам, що ця бідна вдова більше від усіх ки­нула, бо всі ці зі свого достатку кида­ли в дар Богові, а вона зі своєї вбо­гості вкинула все, що мала на про­житок».