Люблінська унія 1569 р. та її наслідки для українських земель

Люблінська унія. Репродукція картини Яна Матейка

Програма розпочалася з нагадування про те, що поштовх до об’єднавчого руху Польщі та Литви був закладений ще Кревською унією (1385), так як обидві держави відчували зовнішню загрозу: з боку лицарів-хрестоносців; Московської держави, що активізувала свою політику “збирання руських земель”; Кримського ханства.

До зближення з Польщею литовських магнатів підштовхувало й складне внутрішнє становище Литви.

Дослідили процес кількарічних дебатів у Любліні перед укладанням унії. Литовці розуміли унію як федеративне об’єднання, натомість поляки — як інкорпорацію Литви. Отже, угода відбулась 1 липня 1569 р. - проголошувалось утворення нової федеративної держави Речі Посполитої, Велике Князівство Литовське і Полька Корона лишались самостійними політичними організмами, з окремими адміністраціями, скарбницями, військом, судовою системою. Платою за державний суверенітет, яку зберегла Литва, стали Підляшшя, Волинь, Київщина, Брацлавщина, які перейшли під юрисдикцію Польщі.

Цікавими є й історичні паралелі, які використовують сучасні політики. Декілька днів тому було заявлено про створення т.зв. Люблінського трикутника. Міністр іноземних справ України Д. Кулеба заявив: "Сьогодні ми створюємо "Люблінський трикутник", формат, який стане важливим елементом розвитку і зміцнення Центральної Європи, але також зміцнення України як повноправного члена європейської і євроатлантичної сім'ї". Такий підтекст та посилання на історичну пам’ять, на наш погляд, навряд чи є доречним, враховуючи наслідки для українців та білорусів Люблінської унії 1569 р., коли інтереси цих народів як раз і не були враховані, що привело згодом до загострення національних проблем, а за два століття — руйнування цього державного утворення.