«Мій Тато – король Всесвіту, а я – Його донька», - свідчення про покликання сестри Вікторії Саркісян

Кожна людина має унікальний шлях до себе, до інших і до Бога. Цей шлях часто наповнений запитаннями, пошуками, сумнівами та, зрештою, впевненістю у вибраній дорозі. Моє покликання – це історія про пошук свого місця у світі, про зустріч із Христом.

Народилася в Абхазії, в родині з вірменсько-українським корінням. Через війну наша сім'я була змушена переїхати в Україну, залишивши дім і близьких. Це був важкий час, але саме він допоміг усвідомити важливість віри та міцність сімейних стосунків. Наш новий дім ми віднайшли у Вінницькій області, селище Чернівці. Там я вперше зустріла людей, чия віра та спосіб життя стали для мене прикладом.

Знайомство з сестрами-монахинями змінило мій світогляд. Особливо пам'ятаю сестру Ізабелу, яка вела катехизи в нашій парафії. Її лагідність і відданість справі надихнули мене ще в першому класі. Я подумала: «Хочу бути такою, як вона».

Переломним моментом у моєму житті стала Пасхальна ніч, коли вперше усвідомила присутність Ісуса Христа в Євхаристії. Його любов і близькість були настільки відчутними, що я захотіла йти за Ним.

Однак мій шлях до монашества не був прямим і легким. Як і всі підлітки, я шукала себе, робила помилки, ставила під сумнів своє покликання. Були моменти, коли я заглиблювалася у світські стосунки, зустрічалася з хлопцями, намагалася знайти щастя у звичайному житті. Але моє серце ниточкою завжди було з'єднане з Богом.