Отець Олександр Кушта розпочинає цикл катехиз "Теологія тіла в навчанні святого Папи Йоана Павла ІІ". Програма присвячена єдності та нерозривності шлюбу.
«Теологія тіла» – це загальна назва промов святого Папи Йоана Павла ІІ, присвячених темі переживання краси християнства у всій його повноті чоловіками і жінками у сучасному світі.
Інститут сімʼї був встановлений від самого початку існування людини. Будучи створеною на образ і подобу Божу людина у своїй повноті відкривається у таємниці поєднання жіночої та чоловічої половини.
Учасники синоду єпископів у 1980 році роздумували над питанням: як можна допомогти сучасній сім'ї у нових викликах сьогодення, відчуваючи особливу відповідальність щодо тієї ролі, яку Христос відводить шлюбу та християнській сім'ї? Плодом цієї зустрічі стала Декларація прав родини, яку можна було представити зацікавленим організаціям і владі. Цей документ не є богословською лекцією з догматики, або нормами моралі шлюбу та сім'ї, або кодексом поведінки призначеним для зацікавлених осіб або інститутів.
В Декларації прав родини стверджується, що людські права розглядаються як права особистості, які в основі мають соціальне значення і мають своє вираження у родині.
Сім'я ґрунтується на шлюбі - глибокому, взаємодоповнюваному зв'язку чоловіка і жінки, основою якого є нерозривність подружнього союзу, укладеного добровільно і публічно, а також відкритого на життя.
Шлюб є природним інститутом, саме йому належить місія передачі життя.
Сім'я - природний союз, первинний, по відношенню до держави або до будь-якої іншої спільноти, володіє своїми власними невід'ємними правами. Будучи чимось більшим аніж звичайною правовою, громадською чи економічною одиницею являє собою громаду любові та солідарності, єдину, з погляду вчення і передавання цінностей: культурних, етичних, соціальних, духовних і релігійних. Також це місце зустрічі різних поколінь, які допомагають одне одному в осягненні життєвої мудрості та в узгодженні прав окремої особистості з вимогами суспільного життя.
Сім'я і суспільство з'єднані одне з одним живим, органічним зв'язком, вони взаємодоповнюють один одного у функціях захисту і розвитку блага всіх людей і кожної окремої людини.
Досвід різних культур доводить необхідність визнання і захисту інституту сім'ї суспільством. Держава, суспільство і міжнародні організації покликані робити все можливе для забезпечення політичної, економічної, громадської і духовної підтримки і зміцнення сім'ї, щоб вона могла виконувати свої специфічні завдання.
Отець Олександр Кушта
Ця катехиза єпископа Віталія Скомаровського пропонує глибокий погляд на духовні виклики війни в Україні. Замість пошуку простих відповідей на питання про причини страждань, владика розкриває справжню природу патріотизму та сили молитви, яка діє через віру та любов, а не через зовнішні форми чи «магічні» ритуали. Єпископ пояснює концепцію держави як «спільного дому» та наголошує на важливості подолання радянської ментальної спадщини через активне громадянське служіння та повагу до права.
Гумор - це форма свободи. Як продовжувати жити, пам'ятаючи, що Бог дає надію і є причиною нашої радості. Сестра Тетяна Богославець зі Згромадження Сестер Служниць Святого Духа виголосила катехизу про користь сміху, заохочуючи до гумору та жартів, що єднають і показують життєстійкість, щоб пережити непростий час війни.
Людина не може перебувати в спокої й мирі, якщо її добра воля далека від Бога. Як досягти стійкого миру, який Господь хоче нам дарувати, і для чого нам дана добра воля, розповідає в катехизі за книгою Жака Філіпа брат-францисканець о. Віктор Дешук, вікарій парафії Марії Матері Церкви в м. Києві.
У третій катехезі циклу «Псалом до душі» Михайло Сорокін роздумує над покутними псалмами, зосереджуючись на 32-му, 51-му та 130-му. Катехит пояснює, чому покаяння є основою християнської духовності та як через усвідомлення власного гріха людина відкривається на Боже милосердя.
У вісімнадцятій катехезі циклу «Людина між Богом і безоднею» отець Віталій Козак продовжує роздуми над природою тоталітарних режимів, звертаючись до роману Маргарет Етвуд «Оповідь служниці». Центральною темою стала самоцензура — механізм, завдяки якому влада може контролювати людину навіть без постійного нагляду.