Слухати Радіо

Зараз в ефірі

09:00

Молитовна лінія

В ефірі

Розарій

10:30

У ваших намірах

11:00

Житія святих

11:20

Катехиза

12:00

Ангел Господній

12:20

Пісня Перемоги

13:00

Св.Літургія з храму Успіння Пресвятої Богородиці (Страдч)

14:00

Денний ефір

15:00

Коронка до Божого Милосердя

15:10

Молитовна лінія

15:20

Дитяча катехиза

15:45

В Родині Радіо Марія

16:00

Катехиза

16:45

Дитяча молитва

17:00

Дитяча катехиза

17:10

Новини

17:20

Голос народу, голос Божий

17:45

Літургія годин (Бревіарій)

18:00

Св.Літургія з храму св. Яна з Дуклі (Житомир)

"Моліться Розарій щоденно!" - Послання Богородиці

Поділитись з друзями
Отець Григорій Рассоленко продовжив цикл програм, присвячених об'явленням Богородиці в різних куточках світу. Цього разу він розповів про послання Діви Марії в місті Куапа, що в Нікарагуа.

Мати пригноблених

ми повинні були сидіти вдома і молитися, щоб бомба не влучила в наш будинок. Нарешті, коли мені було 11 років, ми з батьками втекли…

«Наприкінці 1970-х років у моїй країні, Нікарагуа в Південній Америці, спалахнула революція. Я бачив трупи на вулицях, голодних людей, які втікали зі своїх домівок. Щодня вибухали бомби, вбиваючи невинних мирних жителів. Я не ходив до школи». – Це опис кривавих сутичок між революціонерами, які називаються сандиністами, та військовими загонами президента та диктатора Анастасіо Сомози очима 11-річного хлопчика Хуана.


Школи були під контролем революціонерів, ми повинні були сидіти вдома і молитися, щоб бомба не влучила в наш будинок. Нарешті, коли мені було 11 років, ми з батьками втекли до Сполучених Штатів завдяки Червоному Хресту. Коли революціонери взяли владу, ми вже не могли повернутися в країну. Сандіністи виявилися комуністами. Це був найгірший час для моєї батьківщини. Революція забрала 50 тисяч життів. Почалися гоніння на католицьку церкву та її вірних.


Комуністичний уряд відправляв наш експорт, наприклад каву та цукор, на Кубу, і нація покладалася лише на те, що надсилав Радянський Союз. Люди почали страждати від голоду. І тоді до нас прийшла Діва Марія. Вона прийшла, щоб подарувати нікарагуанському народу розраду і надію на свободу, на те, щоб наша країна піднялася з руїн. Вона навчила нас, як молитися на вервиці і що ми повинні робити це щодня всією сім’єю...», – завершує своє зворушливе свідчення Хуан.


У змученому Нікарагуа Марія вибрала маленьке містечко Куапа та бідного, але благочестивого чоловіка. Бернардо Мартінес був ризничим і опікувався маленькою церквою. З дитинства він опікувався цим Божим домом, готував усі святкування, дзвонив у дзвони, вів розарій. Його бабуся навчила його великої любові до Богоматері та вервиці.


У квітні 1980 року Бернардо помітив, що в ризниці горить світло. Він був упевнений, що одна з жінок забула його вимкнути. Тож він пішов напоумити їх. Проте жінки стверджували, що світло вимкнено. У ніч на 15 квітня Бернардо знову побачив світло в ризниці і пішов його вимкнути. Але в костелі не горіло світло... світила статуя Богоматері!


Пізніше Бернардо описав це так: «Я думав, що Пресвята Діва розгнівалася на мене за те, що я напоумлював жінок вимикати світло в ризниці. Тому я вирішив піти і вибачитися перед ними. Я також сказав їм, що бачив сяючу статую Богоматері, і попросив їх нікому про це не розповідати». Однак секрет швидко розкрили, і Бернардо став об’єктом злих жартів.


8 травня 1980 року Бернардо був вже близько фізичної і емоційної особистої катастрофи. Не було досить того, що він не мав праці, то ще до того був хворий і не мав жодних засобів, для того щоб подбати про себе і свою родину. Для того щоб трохи розвіятись він пішов до річки, ловити рибу. Коли після 13 години почався дощ, Бернардо вирішив сховатися під деревом і перечекати дощ. Він на якийсь час задрімав, і потім несподівано прокинувся від сну. Він був приголомшений, але не дуже розумів чому.

Почав молитися Розарій. О третій годині він зібрав рибу, яку зловив і вирушив в дорогу додому. Згодом, на прохання єпископа, він описав те, що трапилося з ним далі:


Несподівано я побачив блискавку. Я подумав і сказав сам до себе: “Зараз буде дощ” . Але тоді почав думати, що власне не знав, звідки прийшла ця блискавка. Я зупинився, але нічого не бачив; Жодних ознак дощу… Я побачив наступну блискавку, але вона з'явилася лише для того, щоб розпочати моє видіння, і тоді я побачив Її… Я побачив, що вона моргнула до мене оком,... що Вона була гарна… Там була хмаринка… Надзвичайно біла,.. на всі сторони вона сяяла світлом сонячних променів. На тій хмаринці стояли стопи Прекрасної Пані. ЇЇ стопи були необутими, а плаття було довге і біле з довгими рукавами. Пояс охоплював голубий шнур. Її покривав вельон біло-кремового кольору, який вздовж краю мав золоту вишивку. Її руки були складені до молитви… Я не відчував страху. Я був приголомшений. Я побачив, що Вона має людську кожу і що її очі рухаються і моргають… Мій розум був єдиною частиною мене, якою я міг тоді поворушити… Я наче закамянів… все було нерухоме. Вона протягнула свої долоні, а з Її рук виходили промені світла, які були більш блискучими ніж сонячні промені… Вона говорила із солодкістю в голосі… Більш солодко ніж будь яка жінка, яку будь коли раніше чув:


Я є Матір Ісуса. Я приходжу з Неба, щоб просити тебе, щоб ти разом із своєю родиною щоденно молився св. Розарій, а зокрема із своїми дітьми. Я хочу, щоб ти передав цю новину іншим. Це дуже важливо, щоб діти, щойно набудуть розуму, щоденно молилися Розарій зі своїми батьками. Моліться Розарій щоденно о тій самій порі разом з біблійними розважаннями, щойно завершите виконувати всі домашні обов'язки. Нікарагуа дуже постраждала, вона постраждає ще сильніше. Ти і всі Божі люди в цій країні будете надалі страждати до часу поки не змінитеся. Не бійтеся. Я вам допоможу. Скажи тим, які вірять і тим, котрі не вірять, що світ стоїть перед великими небезпеками. Прошу переказати це послання всім людям.


Бернардо почувся дуже неспокійно. Раптово, наново отримавши можливість говорити, сказав: “Маю багато проблем, Хто мене буде слухати?”

Марія відповіла на його біль:


Наш Господь обрав тебе, щоб ти передав це послання. Не кожен може побачити Мене. Люди побачать Мене, коли заберу їх до Неба. Вони мають молитися Розарій так як їх прошу.


Бернардо потім описав: “Вона подивилась вгору, на небо і хмаринка, яка Її підтримувала, понесла Її вгору. Коли Прекрасна Пані опинилась в промені світла і коли була вже на певній відстані, зникла”.


Не бажаючи проблем і насмішок з боку людей, Бернардо нікому не розповідав про свою зустріч з Владичицею Неба і став уникати місця, де він бачив Марію.


16 травня того ж року Бернардо йшов пасовищами до річки по воду і тоді вдруге побачив Пресвяту Богородицю…


А Марія відповіла:


Не бійся. Я збираюся тобі допомогти


«Я почувався винним за те, що не сказав те, про що мене просила Пресвята Діва. Я думав, що, уникаючи місця, де Вона мені з’явилася, я її не зустріну. І все ж Вона прийшла на нове місце і сказала своїм милим, але докірливим голосом:


Чому ти не передав людям моє послання?


Я відповів: Пані, я боюся. Я боюся знущань з боку людей, я боюся, що наді мною будуть сміятися, що мені не повірять і скажуть, що я божевільний! А Марія відповіла:


Не бійся. Я тобі допоможу, піди і скажи про це священику.

Потім вона зникла..."


Бернардо розповів про видіння священику і, з його дозволу, всім людям, які приходили до нього додому. Парафіяльний священик також попросив, щоб у разі подальших об’явлень він перш за все зв’язувався з ним.


8 червня 1980 року Бернардо мав наступне видіння. Марія показала йому чотири видіння, які Бернардо описав як «показані на небі».


У першому він побачив велику групу людей, одягнених у біле, які співали та йшли до неба. Вони були першими християнами. У другому видінні він побачив велику групу ченців, одягнених у білі габіти, зі світлими розаріями в руках, на яких вони молилися. Вони були домініканцями. Тут Марія сказала: вони перші отримали Розарій, і я також хочу молитви Розарія від вас. За деякий час Бернардо побачив третю групу, одягнену в коричневі мантії. Очевидно, це були францисканці. Тоді Марія сказала: «Вони отримали вервицю з рук домініканців.

Четверта група людей була дуже велика і одягнена в звичайний одяг. Усі молилися вервицю. Бернардо сказав Марії, що він хотів би піти з цією останньою групою, тому що там усі були одягнені, як він.


Ось як відбувалося це видіня 8 червня 1980 року:


Коли Бернардо побачів Пресвяту Діву Марію, Вона показала пальцем на небо, і воно здавалося відчинилося. Тоді Вона показала йому сцену, яка зображувала початок Церкви:


Я побачив велику групу людей, які були одягнені в біле, які йшли в напрямку, де сходить сонце. Вони були осяяні світлом і дуже щасливі; співали. Почув їх, але не міг зрозуміти їхніх слів. Це був небесний фестиваль. Це була така радість, таке щастя…, якої ніколи раніше я не бачив. Їхні тіла випромінювали світло. Я почував себе, наче я був чимось зворушений. В самому центрі мого захоплення я почув як Благословенна Діва говорила до мене:


Подивись – це перші спільноти в тому часі, коли виникло християнство. Вони є першими катехуменами: багато з них були мучениками.


Бернардо не був повністю впевнений, що мученик (сповідник- мортирос) це хтось, хто відверто сповідує свою віру, чи особа, яка була вбита за свою віру, тому не дуже знав, що має сказати, коли Марія його спитала:


Чи хочеш бути мучеником?


Бернардо описує це наступним чином:


В той момент я не знав добре, що значить бути мучеником…, але я відповів, що так. Потім я побачив іншу групу людей, вони також були одягнені в білий одяг і промінювали різними кольорами. Один з них ніс велику відкриту книгу. Він читав з неї, а після вислухання інші входили в роздуми. Здавалося, що вони моляться. Після цього періоду тихої молитви, всі помолилися “Отче наш”, а потім десять разів “Радуйся Марія”. Я молився разом з ними. Коли молитва Розарія закінчилась, то Богородиця сказала мені:

Це перші люди, яким Я дала св. Розарій. Бог був би дуже задоволений, якщо би всі ви молилися Розарій таким чином.


Потім Бернардо зауважив інших людей, які йшли в процесії. Так він описав останню групу, яку побачив:


Це була огромна процесія людей одягнених так само як і ми зараз. Ця група була настільки чисельна, що неможливо було їх порахувати. Це була ніби потужне військо і всі несли в руках Розарій-Вервицю. Я захотів доєднатися до них. Але я подивився на свої руки і зауважив. що вони темні, без світла. А всі в процесії променіли світлом. Вони були гарні. Я попросив Благословенну Діву Марію, щоб Вона дозволила мені доєднатися до них. Вона ж відповіла:


Ні, чогось тобі постійно бракує. Розкажи людям про те, що ти бачив і чув. Я показала тобі славу нашого Господа. Ви, люди, пізнаєте цю славу якщо будете слухняні Богу, Слову Господа; якщо витриваєте в молитві св. Розарія і в житті будете застосовувати Боже Слово.


Також Марія сказала:

Ти ще не виконав завдання. Потрібно розповідати людям те, що ти чув і бачив. Я показала тобі славу вірних християн у Господі. І ви також можете приєднатися до них, якщо виконаєте Божу волю, будете жити Божим словом і витривало молитися на Розарій.


Бернардо хотів усім розповісти про це видіння, але, слухняний парафіяльному священику, розповів тільки йому, покладаючись на його думку.


8 липня 1980 року Бернардо побачив ангела, який розповів йому про події, що сталися в його житті. Однією з таких подій було вбивство його двоюрідного брата, якому можна було б запобігти, якби він прислухався до попереджень Бернарда.


8 вересня Бернардо побачив Марію. На нього чекала несподіванка. Він описує це так:


Коли я Її побачив, Вона мала вигляд дитини. Була гарна! Але така делікатна! Була одягнена в туніку біло-кремового кольору. Вона не мала вельону чи корони, ані мантії. Не було жодної оздоби, ані жодної вишивки. Її сукня була довга, з довгими рукавами і була перев'язана червоним шнуром. Коричневе волосся спадало на її плечі. Її очі, також, хоча світлі, мали колір меду. З Неї променювало світло. Вона виглядала як Пані, але була дитиною. Я дивився на неї із здивуванням, без слів, і тоді почув голос дитини, якій було сім років, може вісім… Вона дуже солодким голосом переказала мені послання; Сказала:


Достатньо буде якщо перекажеш це послання іншим, тому що якщо хтось має в нього повірити, цього вистачить, а якщо хтось не повірить, навіть якщо б Мене побачив, все одно не повірить.


Бернардо запитав Пресвяту Діву Марію, чи Вона бажає, щоб люди з Куапа побудували церкву або базиліку на Її честь:


Господь не хоче, щоб будували церкви або храми на Його честь. Він хоче, щоб кожен з вас був живим храмом, в якому Він може жити. В вас самих Господь знаходить відпочинок. Любіть один одного. Відновіться як сакральні храми Господа! Ви є Церквами і храмами, кожен з вас!


Останнє об'явлення Пресвятої Діви Марії Бернарду відбулось в Нікарагуа 13 жовтня 1980 року. Це була 63 річниця останнього об'явлення Непорочної Діви Марії в Португалії, в Фатімі.


Група людей приблизно 50 осіб пішла разом з Бернардо на місце заповіданого обявлення. Вони поклали квіти на купу каменів, та стали на коліна, щоб молитися Розарій. Оскільки це був понеділок, то всі разом почали молитися Радісні Таємниці. Коли вони закінчили , тоді побачили як утворилося сонячне коло вгорі, над землею, навпроти них. Всі бачили, що світло спливало з неба у вигляді єдиного променя , ніби потужний рефлектор визначав перед ними коло світла. Тоді люди побачили, що коло утворилося також на небі. Вони почали кричати: “Це є ніби коло навколо місяця і навколо сонця, але це не місяць і не сонце! Що це є?” Коло почало випромінювати всі кольори веселки. Це було докладно о 15 годині. Почав падати дуже легкий дощ, як освіжаючий вітерець, але ніхто не був мокрим. Земля теж була сухою. А в цей час чудесні кольори які спливали з кола на небі виконували чудесний танок, який бачили усі присутні. Бернардо розповів про те, що настало потім:


Несподівано з'явилася блискавка, така сама як і попереднього разу, а за нею друга. Я спустив очі і побачив Непорочну Діву Марію. Цього разу хмаринка, на якій стояла Вона, стояла на квітах, яки принесли раніше. Вона була така гарна! Простягнула до нас свої руки і кожного з нас торкнулися промені світла… Я чув, що деякі з присутніх плакали.

Бернардо почав просити Марію, щоб інші також могли Її побачити. Вона відповіла:


Не кожен може Мене побачити


Бернардо настоював на своєму і сказав:


Пресвята Діво Маріє, дозволь Їм побачити Тебе, для того, щоб могли повірити. Багато не вірить. Говорять, що це диявол мені обявляється. Говорять, що Марія не живе і стала прахом, як і кожен інший смертний. Дозволь, щоб побачили Тебе, Пресвята Богородице!

Вона не відповіла. Підняла вгору руки і прийняла таку поставу, яку ми бачимо у фігур Скорботної Богородиці. Її обличчя стало сумним, і вона стала дуже блідою. Її сукня, вельон і мантія стали сірими. Вона почала плакати. Коли я побачив Її сльози, то почав плакати також і я. Я тремтів, коли бачив Її в цьому стані. І сказав до Неї: “Пресвята Богородице, вибач мені те, що я сказав. Ти на мене гніваєшся. Пробач мені! Пробач мені!”


Я не гніваюсь на тебе і не буду гніватися.


Я запитав Її: “Чому плачеш?”


Вона відповіла мені:


Мене засмучує стан затверділості сердець цих людей. Молись, прошу за них, щоб вони змінилися.


Я не міг говорити. Весь час я плакав. Відчував, що моє серце було роздавлене. Мені стало так сумно, що думав, що помру від болю. Я відчував відповідальність за смуток Марії, адже я так вперто Її просив, щоб Вона об’явилась іншим. Я не міг перенести Її болю. Я далі плакав. Вона передала мені це послання:


Моліться св. Розарій. Роздумуйте над таємницями. Слухайте Боже Слово, яке в них зосереджене. Доброчинність є дорогою життя, яка відбудовує людськість і світ. Любіть один одного. Пробачайте одне одному і поширюйте мир. Не просіть про мир, якщо самі його не впроваджуєте.

Виконуйте свої обов’язки. Втілюйте в життя Боже Слово. Нехай допомога іншим стане засобом, завдяки якому ви зможете подобатися Богу. Таким чином ви зможете виконувати Його волю. Не просіть Бога постійно про речі, які не важливі. Просіть Бога, щоб Він укріпив вашу віру для того, щоб ви мали сили нести власний хрест.

Терпіння світу в цьому часі не можуть бути забрані від вас. Таким є шлях цього світу. Є проблеми з чоловіком, дружиною, з дітьми, братами і сестрами. Розмавляйте, ведіть взаємний діалог, для того щоб проблеми були вирішені в мирний спосіб. Не вступайте на шлях насилля. Ніколи не ставайте на дорогу насилля. Замість цього просіть про віру для того, щоб вистачило вам терпеливості.

Більше Мене в цьому місці ти вже не побачиш.


Бернардо був шокований, коли почув Її прощання. Він почав кричати: “Не залишай нас, моя Мамо! Не залишай нас, моя Мамо!” Тоді він знову почув Її голос:


Не засмучуйся. Я з тобою, хоча ти Мене і не бачиш. Я мама всіх вас. Я мама всіх грішників. Любіть один одного. Пробачайте одне одному. Несіть мир, тому що, якщо не будете чинити миру, то миру не буде. Не повертайтеся в напрямку насилля. Ніколи не повертайтеся в напрямку насилля. Від моменту землетрусу Нікарагуа дуже сильно постраждала і далі буде страждати, якщо ви не змінтеся. Якщо не змінетеся, то ви пришвидшите прихід третьої світової війни. Молись, молись , мій сине, за весь світ. Великі небезпеки йому загрожують. Ця матір ніколи не забуває про своїх дітей. Я не забуваю про те, що ти страждаєш. Я та Мама, яка ніколи не забуває про своїх дітей. Я з тобою, хоча ти Мене і не бачиш. Я Мама всіх грішників. Я з вами всіма, зокрема у ваших стражданнях. Любіть одне одного. Пробачайте одне одному.

Молись, прошу цю молитву, з усвідомленням того, що вона подобається Моєму Синові: “Пресвята Діво, Ти моя Мама, Мама всіх грішників. Допоможи мені, моя Мамо, моїй родині, моїй країні, моєму світу. Амінь.”


Бернардо закінчив свій переказ об'явлень:


Вона вознеслась, так, ніби хмаринка її випхала вгору… і зникла. Я не є нічим іншим, тільки гнилою тростиною, через яку передано це послання, через своє невігластво я переказую його в такий убогий спосіб… Пресвята Діва говорить нам, щоб ми поширювали мир і що мир є в Ісусі Христі. Ніколи не перестану повторювати це послання. Бо як довго мій язик буде мати можливість говорит, так довго буду його викрикувати на чотири сторони світу.




13 листопада 1983 року місцевий єпископ Пабло Антоніо Вега, на прохання якого Бернардо Мартінес записав те, що сталося, визнав об’явлення в Куапа. Однак сандіністи почали переслідування, які хотіли змусити Бернарда відмовитися від того, що він сказав про об'явлення в Куапа. Однак коли це не вдалося, комуністичні засоби масової інформації почали проти нього наклепницьку кампанію. Життя Бернардо було під загрозою. Щоб врятувати його, єпископ сховав його в одній із духовних семінарій. І нарешті скромний ризничий був висвячений на священика у 1995 році, у віці 65 років. До кінця своїх днів він проповідував послання Богоматері Нікарагуанської, Матері Божої Розарію. Помер у 2000 році.


У 2006 році, після майже 17 років перебування в антисандиністській опозиції, Даніель Ортега несподівано переміг на президентських виборах у Нікарагуа. У 2023 році режим президента Даніеля Ортеги засудив до 26 ув'язнення єпископа з Нікарагуа


Преосвященний Роландо Хосе Альварес Лаґос, Єпископ Матаґальпи та Апостольський Адміністратор Естелі в Нікарагуа, засуджений до 26 років тюремного ув’язнення. Вирок зачитав суддя апеляційного суду наступного дня після того, як ієрарх відмовився піднятися на борт літака разом з іншими 22 особами — священиками, семінаристами, політичними опозиціонерами та простими критиками режиму, які були видворені з країни. Названий «зрадником батьківщини», 56-річний єпископ отримав тюремний термін до 2049 року — повідомляє Vatican News. Суд над єпископом, якого звинувачують «у змові, що несе загрозу національній цілісності, та в поширенні фальшивих новин через інформаційні і комунікаційні технології зі шкодою державі та нікарагуанському суспільству», мав розпочатися 15 лютого 2023 р., але вирок випередив судові дебати. Крім єпископа у в’язниці перебувають два священики Ґранадської дієцезії.

Джерело: CREDO: https://credo.pro/2023/02/339464



______________________________

Додаток 1.

Війна в Нікарагуа (з Вікіпедії)


Перші бойові дії «контрас» були відзначені в листопаді 1980 року[1].


У 1981 році почалися систематичні рейди «контрас» на нікарагуанській території, диверсії, руйнування господарських і стратегічних об'єктів, бої з підрозділами народної міліції та сандіністської армії.


Надалі, рейди перетворилися в неоголошену війну проти сандіністської Нікарагуа. У 1983—1986 рр. воєнні дії прийняли особливо широкі масштаби. «Контрас» зуміли залучити на свою сторону індіанців і частину селян і створити опорні бази всередині країни.


Уряд Нікарагуа був змушений збільшити витрати на оборону. 15 березня 1982 року, у зв'язку з підвищенням активності «контрас» і загрозою військової інтервенції з боку США на території країни було вперше введено надзвичайний стан. Одночасно, урядом була прийнята надзвичайна програма цивільної оборони, яка передбачала збільшення військових витрат. 13 вересня 1983 року урядом був прийнятий закон № 1327 «Про патріотичну військову службу», який встановлював призовний принцип комплектування армії, і передбачав проходження 45-денного курсу початкового військового вишколу всіма нікарагуанцями у віці від 18 до 25 років.


У період після 1985 року чисельність сандіністської народної армії (з урахуванням територіальних формувань сандіністської народної міліції) збільшилася до 90—95 тис. осіб. Військову допомогу республіці надали СРСР і Куба. До 40 % чоловічого населення було озброєне і в тій чи іншій формі мобілізовано на збройний захист революційної влади.


Посилювалося втручання США в конфлікт. Вашингтон офіційно асигнував на військово-матеріальну допомогу контрас щорічно до 100 млн дол. Крім того, США додатково надавали підтримку контрас за неофіційними каналами.


Щоб відвести звинувачення в диктатурі, сандіністське керівництво здійснило перехід до конституційно оформленим органам влади. 4 листопада 1984 року в Нікарагуа відбулися загальні вибори. Незважаючи на заклик непримиренної опозиції бойкотувати їх, партії помірної опозиції взяли в них участь. У результаті виборів президентом республіки був обраний голова сандіністського уряду Данієль Ортега.


У квітні 1985 року США висунули уряду Нікарагуа ультиматум із вимогою протягом 60 днів провести нові вибори і в термін до 20 квітня 1985 року «почати діалог з опозицією». Водночас на території Гондурасу були розпочаті великомасштабні військові навчання «Біг пайн — 3», в яких брали участь 5 тис. військовослужбовців Гондурасу, 5,5 тис. військовослужбовців США, 200 одиниць бронетехніки й вертольоти; одночасно біля кордонів територіальних вод Нікарагуа почалися навчання ВМС США «Юніверсал трек — 85», у яких брали участь 36 кораблів і 7 тис. військовослужбовців. Крім того, тут перебували на патрулюванні два американських авіаносці. Уряд Нікарагуа оцінив діяльність США як неприпустиме втручання у внутрішні справи країни.


1 травня 1985 року президент США оголосив про початок економічної блокади Нікарагуа (блокада тривала до травня 1990 року[4]).


Наприкінці 1986 року армія активізувала бойові дії проти «контрас» у прикордонних районах біля кордону з Гондурасом: ґрунтуючись на даних, отриманих в результаті радіоперехоплення та агентурної розвідки, невеликі армійські розвідгрупи прагнули виявити загони «контрас» у момент переходу кордону, після чого повідомляли про чисельність, озброєння і напрямок руху противника. Після цього з місць постійної дислокації на перехоплення «контрас» висувалися батальйони легкої піхоти.


У 1988 році уряд провів найбільш масштабну наступальну операцію проти «контрас» (Operación Danto 88).


На початку жовтня 1989 року уряд Гондурасу зажадав від «контрас» покинути територію країни в термін до 6 грудня 1989 року і звернувся до Ради Безпеки ООН із проханням направити миротворчі сили ООН для видворення «контрас» з території країни в разі, якщо «контрас» не покинуть територію Гондурасу в термін до 6 грудня 1989 року.


У жовтні 1989 року президент США Джордж Буш затвердив санкціоноване конгресом США рішення про виділення 9 млн доларів на фінансування виборчої кампанії опозиції в Нікарагуа.


У 1988—1989 роках. уряд прийняв ряд надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки та фінансів, скорочення адміністрації та державних витрат. Завдяки цьому в 1989 році вдалося у 20 разів зменшити інфляцію — до 1500 %, у 8 разів — дефіцит бюджету, вдвічі — державні витрати. Сповільнилося падіння виробництва, намітилося зростання сільськогосподарської продукції (на 4 %) та експорту. Але ситуація залишалася вкрай складною.

Однак уряд встояв і зумів завдати важкої поразки контрас, активність яких після 1986 року швидко пішла на спад.


Переговори

У вересні 1987 року урядом Нікарагуа була створена комісія з національного примирення. У грудні 1987 року почалися переговори з представниками «контрас».


У січні 1988 року уряд Нікарагуа скасував режим надзвичайного стану і прийняв закон про амністію. В лютому 1988 року в Манагуа почалися переговори між представниками індіанського угруповання «Ятама», після закінчення яких у Сапоа було підписано угоду про припинення вогню.


Результати

За даними уряду Нікарагуа в результаті діяльності «контрас»:


У 1981 році було вбито — 53, поранено — 13, викрадено і пропали безвісти — 7 осіб. Матеріальний збиток економіці країни склав 200 тис. доларів США[10].

У 1982 році «контрас» було здійснено 78 збройних нападів, вбито — 114, поранено — 52, виведено на суміжну територію, викрадено і пропало безвісти — 91[10].

У 1983 році «контрас» було скоєно 600 збройних нападів, вбито — 1030, поранено — 1323, виведено на суміжну територію, викрадено і пропало безвісти — 1153 осіб[10].

У 1984 році було вбито — 1114 осіб (у тому числі понад 100 дітей віком до 12 років), поранено — 516, виведено на суміжну територію, викрадено і пропало безвісти — 2469 осіб[10].

У 1985 році «контрас» було скоєно 1637 збройних нападів; в результаті були вбиті 1143 військовослужбовців і 281 цивільна особа[11].

У 1986 році «контрас» було скоєно 3 тисячі озброєних нападів, в результаті загинули 1019 і були поранені 1798 військовослужбовців і поліцейських, а також були вбиті 1100 цивільних осіб[джерело?].

У 1990 році було вбито — 41 особу (7 поліцейських і 34 цивільних)[12].

Війна супроводжувалася зростанням людських жертв і завдала великий економічний та матеріальний збиток країні. Станом на початок квітня 1989 року, кількість жертв війни перевищила 50 тис. осіб, ще 50 тис. жителів прикордонних районів (перетворилися на зону бойових дій) стали біженцями та вимушеними переселенцями. Станом на початок 1990 року загальний збиток економіці країни від дій «контрас» склав 3,5 млрд доларів США[джерело?].


Уряди США і ряду держав Латинської Америки та Західної Європи звинувачували керівництво Нікарагуа в порушенні демократичних свобод і прав людини, у мілітаризації влади. Навіть Соцінтерн і партії, які до нього входили, раніше об'єднанні в Нікарагуанській революції, стали критикувати сандіністський режим, хоча засуджували політику США і неоголошену війну проти Нікарагуа. Слідом за США багато західноєвропейських і латиноамериканських країн скоротили зв'язки з Нікарагуа. Основна роль у допомозі Нікарагуа перейшла до СРСР, Куби та інших соціалістичних країн, що надіслали фахівців і постачали на пільгових умовах, у кредит, а частково й безоплатно зброю, сировинні товари, машини, обладнання[джерело?].


Ситуація в Нікарагуа швидко погіршувалася. У військових діях за 1981—1988 рр. загинуло понад 50 тис. осіб, загальний збиток до 1990 року досяг 17 млрд дол. Зовнішній борг збільшився з 1,2 млрд дол. в 1979 році до 11 млрд у 1990 році, багаторазово перевищивши ВВП республіки.


Додаток 2

Коротка історія Нікарагуа


1821 рік — в ході війни за незалежність іспанських колоній в Америці територія Нікарагуа входить до складу Мексики.

1823—1838 — Нікарагуа в складі З'єднаних провінцій Центральної Америки.

1838 — незалежність Нікарагуа.

1858 — столиця Нікарагуа — Манагуа.

1910 — початок правління військової хунти.

1912—1933 — окупація США. На прохання уряду в 1912 році розміщені військові бази США; партизанські групи на чолі з Аугусто Сандіно виступали проти. У 1933 році американські військові залишили країну, залишивши генерала Сомосу на чолі національної гвардії.

1926 — початок національно-визвольної боротьби під керівництвом Августо Сесара Сандіно.

1934—1979 — правління клану Сомоси (останній правитель — Анастасіо Сомоса Дебайле).

У 1962 році для боротьби з режимом Сомоси сформувався Сандиністський фронт національного визволення.

1979—1990 — правління сандіністів. Сомоса скинутий у 1979 році. Почалася громадянська війна проти контрас. США стали підтримувати контрреволюційні сили (див. контрас), був оголошений надзвичайний стан, американці замінували гавані Нікарагуа. Президент США Рональд Рейган звинувачував уряд сандіністів, але вони перемогли на виборах.

У 1987 році нікарагуанські лідери підписали мирний договір, що був знову порушений у 1988 році. Після нових переговорів відбулися в 1989 році демобілізація повстанців і звільнення сомосівців.

1990 — в результаті демократичних виборів сандіністи зазнали поразки і до влади прийшов проамериканський уряд. На виборах переміг Союз національної опозиції — підтримувана США коаліція. Віолета Барріос де Чаморро була обрана президентом, антиурядові виступи продовжилися.

У листопаді 2006 р. президентом стає Данієль Ортега, який очолював Нікарагуа в 1985-1990 рр. — лідер Сандіністського фронту національного визволення (СФНО), який набрав на виборах 38,07 % голосів.


Додаток 3


Хосе Данієль Ортега Сааведра (ісп. Jose Daniel Ortega Saavedra; нар. 11 листопада 1945, Ла-Лібертад) — прокомуністичний політичний і державний діяч Нікарагуа, один з лідерів Сандиністського перевороту 1979 року, що скинув режим президента Анастасіо Сомоси і встановив режим хунти, на чолі якої став сам Ортега разом зі своїми братами Каміло та Умберто. Президент Нікарагуа в 1985—1990 рр. і з листопада 2006 р. по теперішній час. Преса звинувачує його у встановленні тоталітарного режиму в Центральній Америці за його мандатом.


Союзник режиму Владіміра Путіна, засуджує всі резолюції проти Росії, підтримує кожне рішення, прийняте очільником Кремля.


Додаток 4

Історія Нікарагуа у 20-21 століттях


У 1909 році Сполучені Штати надавали фінансову підтримку збройним силам під командуванням консерваторів, що повставали проти президента Селайя. Мотивами США слугували розбіжності щодо запропонованого будівництва Нікарагуанського каналу. У 1910 році Селайя пішов у відставку, а його місце зайняв Адольфо Діас. У 1912 році на його прохання були розміщені військові бази США, в той час коли партизанські групи на чолі з Августо Сесар Сандіно виступали проти[3].


У 1926 році поміж лібералами та консерваторами, водночас і проти військових США, велася конституційна війна. Конфлікт підійшов до кінця після військового і дипломатичного втручання США. Хоча громадянська війна підійшла до кінця, ліберальний генерал Аугусто Сесара Сандіно відмовився скласти зброю і вів боротьбу проти уряду Нікарагуа і корпусу морської піхоти США до 1933 року.


У 1933 американські військові залишили країну, залишивши на чолі національної гвардії генерала Анастасіо Сомоса Гарсіа. У лютому 1934 року Аугусто Сандіно був розстріляний національною гвардією. У 1936 році Анастасіо Сомоза зайняв посаду президента. Його сім'я керуватиме державою до 1979 року. 21 вересня 1956 р. Рігоберто Лопес Перес скоїв замах на диктатора, вистріливши в груди Анастасіо Сомоси. Рігоберто був розстріляний охороною на місці, а Сомоса помер через 8 днів в американському шпиталі в Панамі. Його син Луїс Сомоса Дебайле продовжив шлях батька, ставши президентом і диктатором після його смерті.


З 1958 року в Нікарагуа почалися збройні виступи проти режиму, які посилилися у 1959—1960 роках, після перемоги Кубинської революції. У травні 1959 року, загін повстанців десантувався в Нікарагуа з кубинських літаків, проте наступного року Луїсу Сомосі, в основному вдалося ліквідувати партизанські угруповання. У 1960 році Карлос Фонсека і Сільвіо Майорга виступили зі зверненням «Короткий аналіз нікарагуанської народної боротьби проти диктатури Сомоси», в якому виклали свої погляди і приступили до пошуку однодумців. 17 квітня 1961 року, як крок у відповідь Луїс Сомоса дозволив США влаштувати в Нікарагуа тренувальну базу для кубинських емігрантів «контрас» і використовувати територію країни як плацдарм для вторгнення на Кубу (висадка у затоці Кочинос).


23 липня 1961 року в столиці Гондурасу під їх керівництвом радикально налаштовані нікарагуанські студенти-емігранти створюють «Фронт національного визволення», в цьому ж році в Гондурасі був створений тренувальний табір для підготовки партизан. У 1964 році було сформовано Сандиністський фронт національного визволення. В цьому ж році у в горах Ріо-Коко, військами Сомоси були розгромлені партизанські загони і в країні настало відносне затишшя, яке іноді переривалося рідкісними рейдами партизан з Гондурасу і експропріаціями, започаткованими сандиністами у відділеннях нікарагуанських банків.


У 1963 році, бажаючи «демократизувати» режим, Луїс Сомоса провів «президентські вибори», провівши в президенти Рене Шика Гуттьєреса, колишнього особистого секретаря свого батька — Анастасіо Сомоси. Сам Луїс Сомоса, фактично продовжував керувати країною. В результаті репресій і антипартизанських операцій, за його правління в Нікарагуа, за оцінними даними загинуло до 90 тис. чоловік.


В 1967 році після смерті Луїса Сомоса від серцевого нападу пост президента зайняв його брат Анастасіо Сомоса Дебайле. У серпні 1967 року в районі Панкасан в боях з урядовими силами загинули засновники СФНО Сільвіо Майорга і Рігоберто Крус, а також командири СФНО Отто Каско і Франсиско Морено. У 1977 році в країні почалися повномасштабні бойові дії.


У жовтні 1967 року Данієль Ортега взяв участь в здійсненні терористичного акту, в результаті якого був убитий один з керівників сомосівської «Національної гвардії» Лакайо. Ортега був арештований і протягом семи років знаходився у в'язниці «Тіпітапе», яка знаменита тим, що її ніхто не покидав живим. 30 грудня 1974 року він був звільнений в результаті збройної акції СФНЗ і виїхав на Кубу.


10 січня 1978 року, після вбивства гвардійцями головного редактора опозиційної газети «La Prensa» Педро Хоакіна Чаморро (його дружина, в майбутньому президент — Віолета Чаморро), в країні почалося збройне повстання, яке режим змушений був придушувати самостійно.


В кінці червня 1979 Пентагон привів 82-ю повітряно-десантну дивізію в стан підвищеної боєготовності, але справа тим і скінчилося.


17 липня 1979 року — сімейство Сомоси залишає країну. На виконання обов'язків президента вступив голова парламенту Франсіско Уркуйо. Він заявляє про намір залишатися на президентській посаді до 1981 року, але не зустрічає нічиєї підтримки. 19 липня в Манагуа вступили колони партизан «Сандіністського фронту національного звільнення» (СФНВ), загальне командування якими здійснював Даніель Ортега Сааведра. До влади прийшла урядова хунта національного відродження. В період з 1962 по 1979 роки в країні загинуло до 50 тисяч осіб; поранення отримали 80-110 тисяч никарагуанців, ще 150 тисяч покинули країну і стали емігрантами і біженцями. У країні було зруйновано 100 з 450 промислових підприємств, загальний збиток від бойових дій склав близько 1 млрд доларів США.


У 1979 році Ортега увійшов до складу найвищого органу законодавчої і виконавчої влади Нікарагуа — Керівної ради уряду Національного відродження, а з лютого 1981 року був його координатором. У листопаді 1984 року Данієль Ортега був обраний президентом Нікарагуа і офіційно обійняв цю посаду 10 січня 1985 року.


В 1980-1990-ті роки за підтримки урядів США, Аргентини та Гондурасу велась партизанську війну проти уряду Даніеля Ортеги, умовно названа «Контрас». Серед повстанців були як колишні діячі режиму А. Сомоси, так і люди, що розчарувалися в новому уряді Ортеги. Угрупування мали свої бази у сусідніх країнах Гондурасі та Коста-Риці. Уряд Ортеги, який проводив соціалістичні реформи, опинився на вістрі Холодна війни. В період після 1985 року чисельність сандіністської народної армії (з урахуванням територіальних формувань сандіністської народної міліції) збільшилася до 90-95 тис. осіб. Військову допомогу республіці надали СРСР і Куба. До 40 % чоловічого населення було озброєне і в тій чи іншій формі мобілізовано на збройний захист революційної влади.


Посилювалося втручання США в конфлікт. Вашингтон офіційно асигнував на військово-матеріальну допомогу контрас щорічно до 100 млн дол. Крім того, США додатково надавали підтримку контрас за неофіційними каналами[4]. У 1987 році нікарагуанськими лідерами був підписаний мирний договір, що був знову порушений у 1988 році. Після нових переговорів, що відбулися в 1989 році, почалася демобілізація повстанців і звільнення сомосівців. Загального лідера в контрасі не було. Найвпливовішою фігурою серед них вважається підполковник Енріке Бермудес, колишній військовий аташе у США. Після закінчення громадянської війни в 1990 р. Бермудес повернувся до Нікарагуа, але вже наступного року був убитий. У 1990 році на виборах переміг Союз національної опозиції, підтримувана США коаліція. Контрас припинили свою діяльність внаслідок політики національного примирення, початої після обрання на пост президента Нікарагуа Віолета Барріос де Чаморро в 1990 р. За роки свого керування скасувала обов'язкову військову службу та лібералізувала економіку. Після завершення президентських повноважень в січні 1997 року припинила вести будь-яку політичною діяльністю, живе в своєму будинку в Манагуа. У 1990—2006 роках на виборах перемагали правоцентристські сили.


21 століття


Діючий Президент, очільник комуністичної хунти Данієль Ортега

У 1997—2002 роках президентом був Арнольдо Алеман, а у 2002—2007 — Енріке Боланьйос. В листопаді 2006 р. президентом стає Данієль Ортега Сааведра, який 16 років перебував у лівій опозиції. Він набрав на виборах 38,07 % голосів. У 2009 році Верховний суд скасовує обмеження на кількість президентських термінів. Дане рішення не проходить затвердження в парламенті, що викликає протести опозиційної Незалежної ліберальної партії. Опозиція звинувачує президента Ортегу в намірі довічно залишатися при владі. В 2010 році формується підпільна боротьба проти повноважень Ортеги. В 2011 та повторно в 2016 роках Ортега знову переобирається на пост президента.

З 18 квітня 2018 році тривають масові протести проти реформи соціального захисту. Демонстранти вимагають відставки Даніеля Ортеги. Внаслідок сутичок станом на доугу половину травня загинуло понад 70 осіб[5]. Протести почалися проти підвищення податків та пенсійної реформи, але перетворилися у масовий рух проти президента, колишнього комуніста Даніеля Ортеги та його дружини Росаріо Мурільо, яких звинувачують у спробі встановити диктатуру. Пан Ортега вже керував Нікарагуа за підтримки СРСР у 1980-ті роки[5]. На тлі протестів ЗМІ публікують фото порожніх полиць у супермаркетах[6].



Додаток 5

Біографія Бернардо Мартінеса


Бернардо Мартінес (Куапа, 29 серпня 1931 - Манагуа, 30 жовтня 2000) був католицьким священиком, візіонером Пресвятої Богородиці та Ісуса в різні періоди свого життя, з 15 квітня 1980 року в селянській громаді з Куапа.1


Біографія

Бернардо Мартінес народився в Куапа 20 серпня 1931 року в сільській місцевості. Його батьками були дон Бальтасар і донья Сімеона Мартінес, які народили шістьох дітей: трьох дівчаток і двох хлопчиків на ім’я Марина, Селія, Леонор Базиліо та Хосе Луїс. Він здобув базову освіту в Куапі, а у віці 14 років переїхав до Гранади, щоб вчитися в єзуїтів, де навчився кравця, електрики, каменю та сантехніки; Він закінчив початкову школу в Хуйгальпі, Чонталес.


З дитинства Бернардо мало спілкувався з батьками; його виховувала донья Елоїза Хайме (його бабуся по материнській лінії). З самого раннього дитинства його бабуся познайомила його з католицькою релігією, яка, незважаючи на те, що не вміла читати чи писати; він знав основні католицькі доктрини напам'ять. Бернардо не зустрічався зі своєю матір'ю до юності, коли йому виповнилося 18 років, але він продовжував своє життя з бабусею до її смерті (5 квітня 1974 року).


З дитинства його бабуся по материнській лінії Елоїза Хайме прививала йому власну католицьку віру спільноти. Тітки навчали його основам католицької доктрини, а у віці 7 років він прийняв таїнство Причастя від священика Ігнасіо-і-Аріаса.1


Одкровення

Бернардо почав бути свідком певних демонстрацій з освітленням образу Непорочного Зачаття 15 квітня 1980 року (він придбав образ у отця Октавіо Мехія Вільчеза з парафії Хуігальпа). Наступні прояви відбулися 8 червня, де він отримав бачення небес уві сні, 8 липня сон з ангелом, 8 вересня Діва проявилася в стадії свого дитинства, 13 жовтня було останнє явище в Куапа згідно з розповіді провидця. Послання Богородиці в Куапі до візіонера підсумовується в щоденній молитві Святого Розарію як сім’ї та у визначений час, поновленні побожності перших п’яти субот, праці для миру та особистій зміні нікарагуанця. людей за зміни, щоб більше не було страждань.2​1​


Після того, що сталося в Куапі, візіонер зазнав переслідувань з боку уряду, щоб оголосити, що одкровення Богородиці були допустимі згідно з політикою того часу. Бернардо відмовився, і щоб уникнути нападок на нього, єпископ перевів його в малу семінарію Манагуа садівником. У 1987 році його відправили до парафії Нуестра Сеньйора де лас Вікторіас в Ель Крусеро на прохання самого Бернардо. У тій парафії він присвятив себе поширенню Катехизму, він попросив єпископа Манагуа про семінаристів, і вони прислали йому кількох, які допомагали йому в його катехитичній праці.


7 березня він отримав ще одне послання від Богородиці, в якому вона вітала його за дотримання її вказівок, наказувала йому продовжувати роботу катехита та просила говорити про «Слово Боже», просячи повернутися до традиційним способом використання святої води. На святкування сьомої річниці об’явлень у Куапі в цьому ж посланні Богородиця просить його спалити «погані книги, атеїзм, комунізм і порнографічні журнали», а також наказує йому поширювати побожність Ран Христових він розповідає йому молитву, якою Бернардо молиться 8 травня.


У 1988 році, під час урагану Хуана в Нікарагуа, він отримав одкровення від Ісуса, де він сказав йому, що DSF покарає гнобителів його народу і що він втомився бачити, як вони страждають; В іншому посланні він говорив йому про чистилище, пекло і рай, маючи на увазі молодих людей, які загинули в битвах війни, що розпочалася в той час.3​1​


14 квітня 1992 року, коли він виступав з доповіддю про Богородицю в Ніндірі та Тісмі, Діва поговорила з ним, щоб передати йому повідомлення, яке передасть Віолета Барріос де Чаморро, президент Республіки на той час. У цьому посланні, за словами Бернардо, Богородиця сказала їй, що «Господь був засмучений» через різні страждання, які переживає Нікарагуа через погане управління політиків. Він відчував певний страх перед оприлюдненням повідомлення, тому запитав поради у єпископа Леонського, який запропонував йому оприлюднити його.


Бернардо, згідно з інтерв’ю, даним подружжю Стівену Вегліану та Міріану Маренко, розповів, що йому приснився сон зі святою Жанною д’Арк, де він дав їй прапор із написом «Хай живе Ісус і Марія!».4​ У У тих самих інтерв’ю Бернардо Сіер розповідав про свої зіткнення з Сатаною.3​


священичого покликання

З дитинства він хотів бути висвячений на священика. Через п’ятнадцять років після одкровень Куапа він був висвячений єпископом Леона монсеньйором Боско Вівасом у базиліці цього міста в суботу, 19 серпня 1995 року. Він звершив свою першу Євхаристію в санктуарії Богоматері Куапа 20 серпня того року. Нікарагуанські газети надавали великого значення події його священицької хіротонії.1

https://credo.pro/

Відгуки

"Багато людей вивчили дорогу до костелу, але не стали на шлях до вівтаря", - отець Андрій Немченко

"Багато людей вивчили дорогу до костелу, але не стали на шлях до вівтаря", - отець Андрій Немченко

Про те, як виконати волю Божу розповідає отець-францисканець Андрій Немченко - вікарій Одеського катедрального собору Успіння Пресвятої Діви Марії. "Нещастя - наш вчитель, а призначення - вічність".
"Якщо ми не визнаємо наші помилки, то як зможемо їх виправити?", - отець Микола Бєлічев

"Якщо ми не визнаємо наші помилки, то як зможемо їх виправити?", - отець Микола Бєлічев

Про покаяння та Євхаристію в контексті книги "Містична святиня Бога" розповідає отець Микола Бєлічев, головний редактор журналу "Слово між нами", Римо-Католицька парафія Святого Сімейства, м. Харків. 

"Без єдності віри нас може подолати будь який ворог", - отець Григорій Рогацький

"Без єдності віри нас може подолати будь який ворог", - отець Григорій Рогацький

Отець Григорій Рогацький говорив про молитву і працю.
В семінарії відчуваємо радість та глибоке переконання недаремно проведеного часу

В семінарії відчуваємо радість та глибоке переконання недаремно проведеного часу

Семінаристи Олександр Дмитришин та Василь Лютянський розповідають історію свого покликання та навчання в дієцезіальній Місійній Семінарії Redemptoris Mater у місті Вінниця.
Святий, який боровся з масонами і постійно мав фінансові борги.

Святий, який боровся з масонами і постійно мав фінансові борги.

Катехеза сестри Наталії Вакулішиної про святість Дона Боско та Боже Провидіння для Церкви та світу.