Ось пощастить слузі моєму; він вознесеться, піде вгору, стане вельми великим. І як жахалися численні, глядівши на нього, – вигляд його не мав нічого людського в собі, – так многота народів буде на нього дивуватись, царі затулять рота свого; бо таке побачать, що їм не оповідалось, довідаються про таке, чого не чули. Хто б повірив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об’явилось?
Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду ні краси, – ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані. Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього. Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст. Насильно, скорим судом його вхопили. Хто з його сучасників думав, що його вирвано з землі живих і що за гріхи народу свого його побито аж до смерти? Гріб йому призначили разом з безбожними, і з злочинцями його могила, хоч він і не вчинив насильства, і не було обману в устах у нього. Та Господь схотів придавити його стражданням. Якщо він принесе своє життя в покуту, то узрить потомство, житиме довго, і рука його вчинить успішно волю Господню. Після трудів душі своєї він побачить світло і насититься своїм знанням. Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі. Тому Я дам йому, як пай, премногих; він з сильними буде ділити здобич, бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався. (Іс 52, 13 – 53, 12)
Відгуки
Того часу підійшов до Ісуса один із книжників і запитав Його: «Яка заповідь є першою з усіх?» Ісус відповів: «Перша є: Слухай, Ізрáїлю: Господь, наш Бог — єдиний Господь, і любитимеш Господа, Бога свого, всім серцем своїм, і всією своєю душею, і всім своїм розумом,і всією своєю силою”.
Того часу Ісус виганяв біса, який був німий. Сталося так, коли біс вийшов, німий заговорив, — а люди дивувалися. Деякі ж з них сказали: «Вельзевулом, князем бісівським, Він бісів виганяє».
Того часу, підійшовши до Ісуса, Петро сказав: «Господи, якщо згрішить мій брат проти мене, то чи маю йому прощати? І чи аж до семи разів?» Відповів йому Ісус: «Не кажу тобі до семи разів, але до сімдесяти разів по сім. Тому-то Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який схотів провести розрахунки зі своїми слугами.
Того часу, сходячи в гору до Єрусалима, Ісус узяв Дванадцятьох учнів окремо і дорогою сказав їм: «Ось, піднімемось в Єрусалим, і Син Людський буде виданий первосвященикам і книжникам; і засудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам на наругу, на бичування та розп’яття, а третього дня Він воскресне». Тоді підійшла до Нього мати синів Зеведеєвих зі своїми синами, кланяючись і просячи щось у Нього.
Того часу Ісус промовив до натовпу і до своїх учнів, кажучи: «На сідалище Мойсея посідали книжники та фарисеї. Все, що лише скажуть вам, робіть і виконуйте; але так, як вони, не чиніть, бо вони кажуть і не роблять. Вони в’яжуть важкі, непосильні тягарі й кладуть на плечі людей, а самі пальцем своїм не хочуть їх поворухнути.
Вам необхідно авторизуватись, щоб мати змогу залишити відгук.