Читаючи притчі Браяна Кавано, слухали та обговорювали життєву ситуацію атлета учасника Олімпіади Дерика Редмонда, який не зважаючи на травму ноги дійшов до фінішу.
Зіприся
на мене
Кожна Олімпіада дає нам приклад великої мужності й відваги, що є проявом
незламного олімпійського духу.
Пригадується мені Олімпіада 1992 року в
Барселоні, а саме один випадок, про який хочу розповісти.
Тривав забіг чоловіків на дистанцію 400 метрів, коли раптом Дерик
Редмонд з Великої Британії упав на бігову доріжку, тримаючись за
сухожилля правого коліна. Редмонд аж скорчився від болю, тоді як інші
бігуни мчали повз нього.
Атлет, утім, розумів, що має звестися на ноги і за всяку ціну дістатися
до фінішу. Заледве підвівся і став незграбно стрибати, волочачи зболену
ногу, зціпивши зуби від муки.
Нараз глядачі уздріли літнього чоловіка, який подолав щитки загороди,
ступив на бігову доріжку й побіг за Редмондом.
Наздогнавши Дерика, він
спробував обняти його, але той не дався. Попри те, чоловік і далі біг за
спортсменом, допоки сильний , нестерпний біль таки зборов бігуна, і він
упав у розкриті обійми незнайомця. Той допоміг йому випростатися. А
незнайомцем виявися… батько Редмонда, Джим. Так вони й рушили
пліч-о-пліч у громі оплесків, що супроводжували їх аж до фінішної лінії.
Джим Редмонд помагав синові у його спортивній кар’єрі й не зміг покинути
його в скрутний момент. За п’ять хвилин після старту Дерик Редмонд,
підтримуваний батьком, переступив заповітну межу – на чотири хвилини й
шістнадцять секунд пізніше від переможця.
Репортери негайно з’юрмилися навколо Джима Редмонда – по тому, як
медична служба забрала його сина зі спортивної арени. Редмонд-батько
повів ласим до сенсації журналістам:
– Я більше пишаюся вчинком свого сина, ніж якби він виграв ці змагання.
Редмонди, батько і син показали нам приклад олімпійського духу, про який
ще 1896 року говорив зачинатель відродження Олімпійських Ігор барон де
Кубертен: «Найважливіше в Олімпійських Іграх – не виграти, а взяти
участь; так само і в житті – не перемога є метою, а власне боротьба».
"Почуття провини може або зруйнувати, або привести до справжнього навернення. Вибір за тобою. Не носи її роками. Не ховай. Поглянь в очі правді - і довір її Богові". Про токсичний вплив почуття провини, самоцінність та гігієну душі розповідає брат-францисканець Микола Орач,
Парафія Преображення Господнього, м. Бориспіль.
Отець Андрій Немченко в програмі "У Ваших намірах" роздумує над темою людського тіла, яке Христос у події Вознесіння прославляє. У програмі звучать питання: якщо Христос прославив людське тіло, то чому воно після смерті піддається тлінню, як буде відбуватися загальне воскресіння та куди Господь після Другого Пришестя вмістить усі тіла праведних, які померли від віку?
Парафіянка костелу Святого Олександра у м. Київ Юлія Полянська, активно використовує соціальну мережу Facebook для ділення християнською вірою з іншими.
У світі, де навколо нас постійно вирують бурі - інформаційні, емоційні, воєнні - як знайти тишу в серці? Як не втратити зв’язку з собою, з Богом і з тими, кого любимо?
Про це говоритимемо у прямому ефірі з Мироном Шкробутом - християнським практичним психологом, магістром психології, травматерапевтом, супервізором, заступником голови Української асоціації християнської психології.
Вашій увазі - програма "У Ваших намірах" з братом-францисканцем Андрієм Немченком, де він роз'яснює походження традиції вшанування святих через їхні останки. Священник називає ознаки, за якими Церква поділяє реліквії святих на три категорії. Слухачі також дізнаються, чи обов'язково нетлінність мощей святого говорить про святість його життя та як виглядають мощі святих на Афоні.