Читаючи притчі Браяна Кавано, слухали та обговорювали життєву ситуацію атлета учасника Олімпіади Дерика Редмонда, який не зважаючи на травму ноги дійшов до фінішу.
Зіприся
на мене
Кожна Олімпіада дає нам приклад великої мужності й відваги, що є проявом
незламного олімпійського духу.
Пригадується мені Олімпіада 1992 року в
Барселоні, а саме один випадок, про який хочу розповісти.
Тривав забіг чоловіків на дистанцію 400 метрів, коли раптом Дерик
Редмонд з Великої Британії упав на бігову доріжку, тримаючись за
сухожилля правого коліна. Редмонд аж скорчився від болю, тоді як інші
бігуни мчали повз нього.
Атлет, утім, розумів, що має звестися на ноги і за всяку ціну дістатися
до фінішу. Заледве підвівся і став незграбно стрибати, волочачи зболену
ногу, зціпивши зуби від муки.
Нараз глядачі уздріли літнього чоловіка, який подолав щитки загороди,
ступив на бігову доріжку й побіг за Редмондом.
Наздогнавши Дерика, він
спробував обняти його, але той не дався. Попри те, чоловік і далі біг за
спортсменом, допоки сильний , нестерпний біль таки зборов бігуна, і він
упав у розкриті обійми незнайомця. Той допоміг йому випростатися. А
незнайомцем виявися… батько Редмонда, Джим. Так вони й рушили
пліч-о-пліч у громі оплесків, що супроводжували їх аж до фінішної лінії.
Джим Редмонд помагав синові у його спортивній кар’єрі й не зміг покинути
його в скрутний момент. За п’ять хвилин після старту Дерик Редмонд,
підтримуваний батьком, переступив заповітну межу – на чотири хвилини й
шістнадцять секунд пізніше від переможця.
Репортери негайно з’юрмилися навколо Джима Редмонда – по тому, як
медична служба забрала його сина зі спортивної арени. Редмонд-батько
повів ласим до сенсації журналістам:
– Я більше пишаюся вчинком свого сина, ніж якби він виграв ці змагання.
Редмонди, батько і син показали нам приклад олімпійського духу, про який
ще 1896 року говорив зачинатель відродження Олімпійських Ігор барон де
Кубертен: «Найважливіше в Олімпійських Іграх – не виграти, а взяти
участь; так само і в житті – не перемога є метою, а власне боротьба».
Відгуки
Людина є тим, про що вона думає. Якою інформацією ми наповнюємо свої думки протягом дня? Про ризики, шкоду та вибір інформації в умовах війни розповідає отець Вальдемар Павелець.
Про важливість відпускати минуле та приймати нове розповідає сестра Дамяна Галущак у програмі "У ваших намірах". "Наші думки мінливі та постійно змінюються вони нестабільні".
Сестра Дам’яна Галущак в програмі "У Ваших намірах" говорить про Пасхальну радість.
Монахиня навчає, що Пасхальна радість - це почуття, яке навіть війна не може відібрати. Її потрібно шукати постійно і навіть в непасхальний період. Сестра Дам'яна Пасхальну радість називає невимовним даром Божої любові. Бо Пасха - це свято духовної перемоги, бо Христос переміг диявола, вивів душі з пекла та подолав те, чого найбільше боялися люди - смерть.
Отець Вальдемар Павелець зараз перебуває в Польщі. В програмі "У Ваших намірах" він розповідає, що поїхав туди, аби переказати вдячність від українського народу полякам, котрі відкликнулися на нашу біду. Священник розповідає: "Ці тижні для мене були непростими. Я тішуся, що був у той важкий час в Україні. Моя мета сьогодні - це переказати вдячність польському народу за підтримку України. Війна зблизила наші народи".
В програмі "У Ваших намірах" отець Міхал Бранкевич говорить про те, як розпізнавати доброго пастиря. Священник наголошує, що ідеалом доброго пастиря, тобто священника, є Ісус Христос. Добрий пастир має бути іконою Ісуса Христа. Перша ознака доброго пастиря - це відкритість на другу людину, жертовність щодо інших. Священник у будь-якому служінні має показати доброго пастиря.
Вам необхідно авторизуватись, щоб мати змогу залишити відгук.