Останнім часом спостерігаю кілька категорій громадян, і їх реакцію на ситуацію політичну. Частина при перших проявах російської агресії зверненої на наш суверенітет – без зайвих зважень кинулась до військоматів і курсів підготовки медсестер, частина веде війну духовну, організувавшись в так звану молитовну сотню, частина воює інформаційно, спростовуючи дезінформацію, чи направляючи дзеркало правди на «королівство кривих дзеркал», яким стало зараз наше східне сусідство… Але є частина й тих, хто в своєму одчайдушному пориві до відваги не бачить вектора спрямування свого гніву, не бачить «цитаделей зла», які треба поборювати і натомість, як писав Грицько Чубай (якого я так люблю цитувати) «грає у безумство одчайдух, щоби повірили, що в нього є одвага». Ця група, як ви вже здогадались – дон Кіхоти… Але, друзі, є ще як мінімум одна група – це ідіоти. Так, саме ідіоти, бо давньогрецький термін окреслює цим визначенням людину, що живе у відриві від суспільного життя, не бере участі у загальних зборах громадян поліса та інших формах державного і громадського демократичного управління. Тож в програмі «Рецепти життя» з директором РІСУ Тарасом Антошевським говорили про патріотів дон Кіхотів і, звиняйте, ідіотів.
як додаток, кілька віршів до теми:
Грицько Чубай
(з поеми Вертеп)
...Чи на землі таких, що не втікають,
нема давно? І втеча — то життя?
Невже вся суть в безладній біганині?
Невже вона усьому голова?
Невже якийсь Всевишній Паганіні
на скрипці світу втечу награва?!
І щодня в суєті, в круговерті годин
люди втікають від себе й до себе,
втікають до книг, до дружин, до картин,
втікають під воду, під землю, на небо,
втікають до лісу, на Марс, до пітьми,
щоб бути людьми чи не бути людьми.
Втікають у подвиг, у лють, у провину.
Додому.
До Криму.
***
Дарма, дарма, що злинули віки,
що на кольчузі потьмяніли діаманти -
та знов тебе несе на вітряки
бажання слави, зване Россінантом.
Воюй, воюй із ними і забудь,
що справжні кріпості існують ще на світі.
За подвиги достойну вознесуть
тобі хвалу в двадцятому столітті.
Тут зрозуміють лицарський порив,
тут зрозуміють, звідки ти і хто ти...
Хоч на землі вже мало вітряків,
зате на ній багато донкіхотів!
Вітряк задумливо осмислює свій рух.
Надвоє переламується шпага.
Тож грайся у безумство одчайдух,
тоді й повірять, що у тебе є одвага.
Тоді вже в орденах у тебе грудь
і вже на плечах в тебе позолота...
І всі тебе героєм назовуть
й ніхто не зважиться назвати...
донкіхотом.
Відгуки
Вам необхідно авторизуватись, щоб мати змогу залишити відгук.