Тереза Авільська – вчитель молитви.

Варто зауважити, що ми живемо в антропоцентричній епосі, де головна увага зосереджена на людині і її потребах. Навіть в церковному служіння ми ставимо наголос на людських справах. Приміром служіння в Церкві організовується довкола потреб бідних, багатодітних сімей, допомоги сиротам. Ці сфери соціального служіння, направлені на потреби людини у матеріальному та емоційному забезпеченні. Кілька духовних служінь спрямовані також на потреби людини, хоча і на духовні.
 Натомість були епохи звернені до Бога – теоцентричні епохи. Згадаймо лише готичні собори, які прославляли Бога і утверджували погляд на небесне самим своїм виглядом. Мистецтво мислилося лише як церковне мистецтво, сучасні університети виростають з теологічних факультетів, а найвищим науковим ступенем було звання доктора богослів’я. Ренесанс став тією поворотною епохою, коли почали утверджуватися принципи гуманізму, тобто виключного значення людини у Всесвіті. В зображальній культурі оспівувалася людина, людське тіло. Незважаючи на те, що однією з головних тем мистецтва, продовжували залишатися біблійні сюжети, але вони вже носило людський вимір. Від умовного зображення людини на іконах Ренесанс прямує до фактичного, реалістичного, тілесного.
 Це не говориться зі знаком плюс чи мінус до наших попередників або нас. Ні. Лише банальна констатація фактів.
 І хоча Ренесанс змістив акценти сприйняття світу, принісши гуманістичне трактування універсальних цінностей, все одно навіть 16 століття стало епохою релігійних потрясінь. І показало велику роль релігії у світі. В цей час постала протестантська теологія, спільноти, які,  вийшовши з Католицької Церкви, розірвали суспільство тогочасної Європи на прихильників та опонентів Реформації. Суспільство просто пульсувало церковним життям, але скоріше за все навколо церковними подіями. Тереза жила в ті часи.  Власне її досвід можемо сприймати, як приклад та ілюстрацію суспільних настроїв і духу часу. В ній ми побачимо нестримні прагнення конкістадора та глибину пошукувань реформаторів. Але найголовнішим в її особі є молитва.
 Дивним способом свята Тереза Авільска зуміла поєднати в собі Марію і Марфу, конфлікт між якими триває від часів Ісуса і до сьогодні, був подаланий в особі однієї монахині кармелітського ордену. Вона була чудовим фінансистом – побудувала безліч монастирів та церков, не маючи прямої державної фінансової підтримки; адміністратором, лідером – їй вдалося перебудувати кармелітський орден, фактично відтворити його наново, змогла надихнути Йоана від Хреста реформувати чоловічу гілку чину; була дуже привабливою особою – в монастир приходили впливові люди, які хотіли поговорити саме з нею, вона була знайома з королями, герцогами, іспанською знаттю, хоча залишалася простою монахинею і не походила із знатного роду. Незважаючи на активність своєї натури, велику діяльність, яка супроводжувала Терезу все життя, головним вважала молитву. Вона мала глибоке бажання любити і бути любленою. Найкращим втіленням цього бажання для неї було глибоке молитовний досвід Бога. Але при цьому молитва абсолютно не перешкоджала діяльнісній частині її життя, навпаки вона стимулювала Терезу, давала натхнення, крила.
 Як зінтегрувати в собі Марію і Марту, відкрити Божий потенціал в собі на вчить отець Олег Кондратюк і Тереза Авільська в передачі «Школа лідерства».