Україна наприкінці XVII — на початку XVIII ст. Іван Мазепа.

На початку програми нагадали нашим слухачам про певну віху української історії, пов’язаної з Вічним миром, що як виявилося, аж ніяк не був вічним, швидко порушувався, але вів до того, що долю українських земель почали визначати сусідні держави — Річ Посполита, Московія, Османська імперія. Польща визнавала за Росією Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю. Брацлавщина й Південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною. Північна Київщина, Волинь, Галичина відходили до Польщі. Поділля залишалось під владою Туреччини (до 1699 р., коли перейшло до Польщі).

Після ряду невиважених кроків лівобережного гетьмана І. Самойловича, його усунення, арешту, заслання до Сибіру, гетьманська булава дісталася Івану Мазепі (1687-1708).

Три століття історики намагаються дати оцінку діяльності гетьмана Мазепи, відповісти на запитання: він — герой чи антигерой, зрадник чи прагматик?

В передачі змальований шлях Івана Мазепи до гетьманства, його прекрасна освіта, безсумнівна харизма, великі політичні й військові здібності. Оцінки щодо Івана Мазепи — такі радикальні, в залежності від політичних вподобань — спочатку сучасників, політиків, потім істориків, призвели до того, що на сьогодні постать Мазепи є яскравою, цікавою, досі недостатньо вивченою. На сьогодні йде суперечка навіть щодо реального вигляду гетьмана — так прагнули московити після його падіння стерти не тільки його справи, а й портрети. Одним з таких автентичних зображень, чудом не знищених, вважається груповий портрет козацької старшини, написаний в образі апостолів, що зберігся у Троїцькій надбрамній церкві Києво-Печерської лаври (вміщено на світлині цього тексту; Іван Мазепа — в центрі).

В цій програмі розмова про Івана Мазепу розпочалась, тож очікуємо на продовження...