"Україна не християнська країна. Мушу сказати, за тисячу років після хрещення України-Руси наше суспільство християнським яж ніяк не є"

У новій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» отець Віталій Козак, монах-кармеліт, роздумує над тоталітаризмом, приниженням людської гідності та вибором між зовнішньою безпекою і внутрішньою свободою, звертаючись, зокрема, до роману Маргарет Етвуд «Оповідь служниці». Що для нас важливіше — безпека чи свобода, комфорт чи правда, спокій чи совість — і чи залишається в людині простір свободи навіть тоді, коли здається, що все навколо вже підкорене?

До роздумів про правду та надію на вічне життя в новому небі й на новій землі запрошує у цій катехизі, що завершує цикл «Символ віри», о. Міхал Бранкевич, духовний наставник Дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater». Він звертає нашу увагу на допомогу та дію Святого Духа, який переконує нас і дає можливість переживати віру свідомо й глибоко.

«Якщо я молюся, я переживаю за цю дитину», — зауважує у катехизі с. Юлія Заводовська зі Згромадження Сестер від Ангелів у м. Вінниці та заохочує батьків і тих, хто навчає у закладах освіти: «Наслідуймо ангелів-охоронців, які допомагають і оберігають. Покликання вчителя — провадити дитину до Бога, помічаючи її маленькі вчинки та реагуючи на певні ситуації».

«Той, хто зумів пояснити, у чому полягає природа Божої ласки, описує на фізичному рівні, як він тілесно переживав біль і гріхи, у яких упізнав розпусних подруг. Але разом із тим з’являється стриманість, у якій він побачив Пресвяту Діву Марію», — про Боже провидіння у книзі «Сповідь» святого Августина говорить у своїй катехизі отець Олег Кіндій, священник парафії святих Володимира та Ольги УГКЦ, викладач богослов’я Українського католицького університету у Львові.

Християнська традиція говорить про трьох головних ворогів духовного життя - світ, плоть і диявол, однак ці поняття важливо правильно розуміти. Світ - це не Боже творіння, яке є добрим, а спосіб мислення, що ставить на перше місце успіх, гроші, комфорт, престиж і людське визнання, змушуючи людину жити так, ніби Бога немає. Плоть - це не людське тіло, а наша поранена гріхом природа, яка схиляє нас ставити власні бажання вище за правду, любов і Божу волю. Саме тому Отці пустелі вчили не боротися з тілом, а приборкувати пристрасті, вчитися посту, стриманості, смиренню та внутрішній свободі. Святий Антоній Великий, авва Мойсей, Макарій та інші пустельники добре знали, що справжня духовна боротьба починається не з осудження світу навколо, а з чесного погляду на власне серце.