Катехиза
Слово на кожен день
Літургія годин (Бревіарій)
Розарій
Катехиза
Школа лідерства
Духовні читання
Катехиза
Меса
Розарій
Коронка до Божого Милосердя
Святий дня
Біблійні читання
Молитва
Дитяча катехиза
Голос народу, голос Божий
Меса
Дитяча катехиза
Житія святих
Слово на кожен день
Цього року Василіянський Чин св. Йосафата святкує 400-літній Ювілей, відтоді коли Унійний митрополит Йосиф Велямин Рутський здійснив реформу монашества Київської митрополії. З того часу утворився один централізований монаший чин св. Василія Великого. Монахи займалися душпастирською, місійною та видавничої діяльністю. Крім того, ченці василіяни провадили школи та були провідними постатями в історії Церкви. Саме на середину ХVІІІ ст. припадає Золота доба Чину. Згодом внаслідок першого поділу Польщі монастирі Василіянського Чину опинилися та територіях, підвладним трьом державним протекторатам. 1839 року уряд Росії ліквідовує Унійну Церкву в Литві, Білорусі й правобережній Україні й водночас і 20 василіянських монастирів, які там знаходились.
Відтоді решта монастирів існували на території Австрійської імперії й утворили Галицьку Провінції пресвятого Спаса. Під час правління цісаря Йосифа ІІ відбувалися згубні церковні реформи задля більшого підпорядкування Церкви державі. – почалася т. зв. Йосифінська реформа. Результатом таких дій стала ліквідація багатьох монастирів, обмеження вступу на новіціат тощо. Це привело до зменшення кількості ченців, чернечих осідків і до загального духовного занепаду. Внаслідок цього за 100 років перебування у Австро-Угорській імперії із 314 ченців залишилися лише 50. Саме тому з ініціативи Протоігумена Галицької провінції о. Климентія Сарницького та після детальної візитації митрополита Йосифа Сембратовича василіянських монастирів, Святіший Отець Лев ХІІІ 12 травня 1882 року видав Апостольський лист «Singulare Praesidium», яким започаткував і доручив оо. Єзуїтам чернечу реформу Чину св. Василія великого. Ця реформа отримала свою назву від Добромильського монастиря з якого розпочалось відновлення.
В історії Української Греко-Католицької Церкви Добромильська реформа відіграла важливе значення, адже дала Церкві 5-ох Блаженних новомучеників; з чернечих рядів ченців василіян вийшов праведний митрополит Андрей Шептицький, ченці у різних країнах утворили нові місійні осередки. Словом, після Добромильської реформи розпочалось відновлення національного та релігійного життя України.
В ефірі брат-капуцин Леонід Міхалець, священник римсько-католицької парафії у місті Красилів. Темою катехитичної науки є протиставлення християнського персоналізму сучасному індивідуалізму. Головна думка отця Леоніда полягає в тому, що кожна людина покликана стати дитиною Божою і увійти в життя Бога – а це можливо лише через любов. Християнський персоналізм, на його думку, не знецінює особистість, але навпаки – розкриває її гідність у спільноті та у взаєминах любові з Богом та ближніми.
У програмі «У Ваших намірах» брат-францисканець Андрій Немченко розмірковує над темою страху: звідки він виникає, у чому полягає його небезпека і як він впливає на духовне життя. Священник чітко розрізняє страх перед Богом і страх перед небезпекою. За його словами, будь-який страх можна подолати – у цьому допомагають віра, молитва та довіра до Бога. Про практичні кроки у боротьбі зі страхами й фобіями брат Андрій розповідає у програмі.
У програмі отця Віталія Козака розглядається тема чутливості, інтуїції та внутрішньої цілісності жінки. Саме ця остання якість, як наголошує священник, і є проявом так званого «жіночого генія». Автор звертає увагу на приклади святих жінок, які зуміли повноцінно розкрити та втілити ці риси у своєму житті. На його думку, в сучасному світі особливо важливо, щоб жінка не втратила своєї жіночності та духовної глибини.
Священник ПЦУ, ієрей Петро Лопатинський, у програмі «Наближаючись до Православ'я» розглядає тему «Православне політичне богослов'я». Цього разу йдеться про новий етап в історії ранньої Церкви - період, коли християнство вийшло за межі вузької релігійної спільноти й поступово стало найпоширенішою релігією Римської імперії. Отець Петро розповідає про страхи й сумніви перших християн, про те, з якими навіюваннями вони стикалися, а також як християнська спільнота інтегрувалась у політичну структуру імперії та почала взаємодіяти з нею.