Вони були серед нас...

"Я був знайомий з отцем Олегом КОНДРАТЮКОМ ще з 8 класу, він викладав у мене фізику. До речі - це був єдиний предмет, в якому я мав таку низьку оцінку - 3-ку. Після того, як ми удвох стали кармелітами, часто згадували цей курйоз, сміялися! - розповідає отець Віталій КОЗАК. Він дуже допомагав мені, давав влучні поради. Отець Олег був цілеспрямованою особистістю. Знав чого прагне і до чого йде. Він стійко відреагував на новину про хворобу. За місяць до смерті, я розмовляв з ним по телефону. Він говорив, що завдяки захворюванню багато чого зрозумів. Він сприйняв це з розумінням, що Господь хотів, щоб в такий спосіб отець зрозумів більше. Для мене то була досить важка розмова. Але він говорив про речі, які потребують нагального вирішення. Мотивував мене все записувати. За тиждень до смерті до нього відбули два наших співбрати, з ним була його мати. Отці казали, що було видно, як отець потухає. Важко це розповідати. Ми часто з братами його згадуємо і досі". 

"Владика Ян ОЛЬШАНСЬКИЙ був першою людиною, яку я зустрів тут в Україні. Це було в січні 1992 році, - розповідає духовний наставник Вищої духовної семінарії в Городку отець Рішард ФЕДЕРЧИК. Друга наша зустріч відбулася в Кам'янці - Подільському. Він жив в дуже скромних апартаментах. То була курія: пошарпані меблі лише доповнювали їх, але не прикрашали. Він виніс мені чорний хліб, варення та чай. Я був голодний. Владика глянув на мене і сказав: "Дав би більше, але не маю". Він сам нічого не мав. Я ж прибув з Польщі і звик до інших єпископів... Я побачив в ньому щось надзвичайне! Я досить швидко зрозумів, що ця особа є близька Бога".

Як єпископ, він переніс три інфаркти. Він завжди приїжджав до семінарії на священицькі реколекції. Одного разу захитався. У нього був приступ. Лікар сказав, що можлива смерть. Перебуваючи в лікарні, одна медсестра захотіла піти до нього на сповідь. Я здивувався, адже ж владиці було зле. Я запропонував їй іншого, будь-якого священика, але вона відмовилась. Я зайшов до єпископа, а він сказав, що чекає на неї. Після сповіді, вона вся світилася від щастя!

Коли він молився РОЗАРІЙ, то він неначе зникав. Його просто не було! Молитва розарій тривала так довго, як тривала подорож!

Він дуже тепло відносився до семінаристів. Багато з них не мали батька, то він їм був замість нього. Коли клеріки взнавали, що єпископ приїздив до семінарії, збігалися навколо нього. І це були години теплого спілкування!

Він знав, що скоро помре. На зовні був радісний і спокійний. Але в середині йому було моторошно. Вже близько смерті він мені сказав: "Знаєш, коли кінець близько, то приходить великий голос життя і великий страх".

"З прекрасним актором Олексієм Петренком нас зв'язують десятки років дружби.-розповідає художній керівник театру імені Марії ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ у Львові Федір СТРИГУН.  Було в ній усяке: і приємне, і конфліктне. Одного разу ми навіть побилися. Він постійно хизувався скільки йому Росія дала. Запитував, що мені подарувала Україна?  Я відповідав: "Побачимо, Льоша"... Років 5 тому він приїздив сюди та й зізнався: "Знаєш, ти мене переміг! Ти залишився на рідній землі. А я, коли хоронив свого батька під Москвою, далеко від рідної землі, то мене ТАКИЙ біль пронзив!"