Сестра Марта Пшивара, Провінційна настоятелька Місійного згромадження Служниць Святого Духа в Україні, пояснює 23-ій Псалом - один з найвідоміших і найулюбленіших.
Основне послання псалма говорить: Господь - мій Пастир, і я ні в чому не буду відчувати нестачі. Нічого не бракуватиме тому, хто живе в з'єднанні з Господом. Цей псалом добре знати напам'ять, щоб молитися ним і в хвилини щастя, і в хвилини небезпеки. Псалом вливає в серце глибокий мир, відчуття захищеності і присутності Того, на кого я можу повністю покластися.
23-ій псалом вважається паломницькою піснею, яку співали прочани, прощаючись із Сіоном. Паломник, який приймав участь у прекрасній Святій Літургії, залишав храм, сповнений вдячності за Божу доброту. По дорозі додому він просив Божого захисту та обіцяв повертатися до дому Господнього до кінця свого життя.
Цей псалом приписується цареві Давидові. Читаючи його, легко уявити собі хлопчика-пастушка, з рудим волоссям, блакитними очима, з цитрою в руці, який охороняє своїх овець. Давид - пастух у цьому псалмі утотожнює себе з вівцею, а Бога бачить як досконалого Пастиря.
На Сході символіка пастиря стосувалася царя, а в Ізраїлі також відносилася до Бога. В книзі Єзекіїла 34:2-15 чуємо критику правлячих пастирів, які не були вірними у здійсненні влади: “Вони пасуть самі себе...”. Бог бере на себе ініціативу, кажучи, що Він буде пасти Своїх овець, як пастух пасе стадо. В Євангелії від Йоана 10:11 Ісус називає Себе Добрим Пастирем і тричі підкреслює, що як Добрий Пастир Він віддає Своє життя за овець.
МЕДИТАЦІЯ
Ми можемо використовувати уяву, щоб побачити образи, які псалмоспівець малює перед нами: постать пастуха з посохом і палицею, зелене пасовище, потік води, отара овець. Ці образи приводять нас до стану спокою, відпочинку від тривожних думок, повітряних тривог, дарують нам відчуття безпеки і надії.
Відчуймо запрошення бути особисто присутніми в цьому образі і запитаймо себе, наскільки близьким є для мене образ Бога як Пастиря? Чи розпізнаю себе як вівцю в стаді Христової Церкви? Чи я тримаюся поруч, чи віддаляюся? Чи є в мені бажання бути поруч з Добрим Пастирем, чи я намагаюся впоратися з усім у життісамостійно?
Чи можу сказати: Господь - мій Пастир, Господь - мій Захисник, мій Улюблений, мій Господар, мій Провідник, мій Лікар? Ким є Бог для мене? Який образ Бога є мені найближчий?
Чи шукаю я в Ньому безпеки, опори, чи від Нього черпаю любов і надію? Як часто у своєму житті ми шукаємо цього в іншій людині, а коли не знаходимо, то розчаровуємося. І рано чи пізно ми мусимо розчаруватися, бо ніхто, крім Бога, не здатен дати нам любові, якої ми потребуємо. Святий Арнольд Янссен говорив: “Серце людини є занадто глибоким, широким, щоб могло його заспокоїти будь-яке створіння!”
Парадоксально, в нашому житті трапляється так, що коли ми втрачаємо те, до чого були сильно прив'язані, на що покладали великі надії, тоді в нас з'являється місце для Бога. І коли ми дозволяємо Богові це зробити, Він наповнює нас Собою. Коли Він заповнює ці порожні місця в нас, тоді ми можемо вигукнути разом з псалмоспівцем: «Господь – мій пастир».
На даний момент ми переживаємо темряву війни, майже всі ми чуємо сигнали повітряної тривоги, які викликають у нас страх і відчуття, що наше життя в небезпеці. Це реальність, від якої ми не можемо втекти. Але в той же час, чим більше турбуюся про поглиблення моїх стосунків з Ісусом - Добрим Пастирем - тим більше з’являється миру, довіри і безпеки в моєму серці. Це випливає з переконання, що Він зі мною. Що б не трапилося, Він наглядає за цим. Коли ввіряю себе Доброму Пастирю, то приходить впевненність, що Він завжди бажає мені добра, і що б Він не допустив в моєму житті, це буде для мене добре. Ось чому за псалмоспівцем можу повторювати, що я не боюся йти через темну долину, бо знаю, що немає такої темряви, в якій би Він не був присутній. У моєму житті немає таких місць, де б Його не було.
В особистій розмові з Богом поговоримо з Ним про стан нашого серця, про почуття і думки, які з’вляються в нас, коли читаємо цей Псалом. Просимо, щоб Дух Святий допомагав нам будувати особисті стосунки з Ісусом, як Пастирем, Провідником, Улюбленим, Захисником. Просимо про благодать глибокої довіри до Господа в кожному моменті життя.
У десятій катехезі циклу «Людина на межі між Богом та безоднею» отець Віталій Козак розмірковує над небезпечним прагненням людства знайти сильного рятівника, який наведе порядок у часи хаосу та страху. На прикладі роману «Дюна» Френка Герберта священик показує, що навіть обраний і харизматичний лідер може привести не лише до надії, але й до фанатизму, війни та руйнування.
13 травня — дата, яка символічно об'єднує португальське селище Фатіма, площу Святого Петра у Ватикані та долю сучасної України. Чому замах на Папу Йоана Павла ІІ та агресія Росії проти України мають спільне метафізичне коріння? У цій статті, заснованій на катехезі отця Романа Лаби, ми розглядаємо «помилки Росії» не лише як політичну ідеологію, а як глибоку духовну патологію — «абортивну ментальність», що намагається знищити суб’єктність цілих народів.
Що єднає земну й небесну Церкву? Чому святі, будучи в Небі, можуть випрошувати благодаті для нас? Отець Міхал Бранкевич, духівний наставник дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater», продовжує цикл катехиз про сопричастя Святих, яке допомагає нам вірити у вічне життя, та у цій програмі знайомить із трьома станами Церкви.
Гілберт Кійт Честертон у свої книзі "Вічна людина" звертається до тих, хто має можливість відкрити "розумність віри" і побачити перспективу життя. Отець Віталій Храбатин, референт Пасторально-міграційного відділу Патріаршої курії, запрошує до роздумів про дім і шлях віри на основі книги англійського письменника.
У нашому щоденному житті важливо вчасно сказати Богові "так". На прикладі Тієї, яка не готувалася до приходу Архангела, але одразу змогла дати відповідь, приймаючи Божу волю. Отець Йосиф Щур, ігумен монастиря отців Василян у м. Києві, запрошує до роздумів про власні відповіді і вибори, занурюючись думками у значимість Пресвятої Діви Марії, яку Бог обрав задля втілення Його задуму.