Слухати Радіо

Зараз в ефірі

23:50

Літургія годин (Бревіарій)

В ефірі

Розарій

00:30

Катехеза

01:10

Відкриваючи таємниці християнства

01:40

Духовні читання

02:00

Катехеза

03:00

Акафист

03:40

Розарій

04:00

Коронка до Божого Милосердя

04:20

Святий дня

04:40

Біблійні читання

05:00

Захристія

06:00

Дитяча катехиза

06:30

Різдвяна програма

07:40

Гіркі жалі

08:10

Житія святих

08:15

Ранок з Олексієм Самсоновим

09:00

Молитовна лінія

10:00

Трансляція літургії із студії Радіо Марія

11:00

Житія святих

"Я всім задоволена!" - Едита Штайн про загрозу померти в газовій камері...

Поділитись з друзями
Створено: 2017-08-09
Передача: Голос народу, голос Божий
Автор: Павло Ферко
Ведучий: Сергій Іваницький
Сьогодні Свята Церква згадує велику святу, яка є взірцем жертовності, інтелекту, і незламної волі...

Едита народилася в 1891 році у місті Бреслау, яке тоді входило до складу Німеччини (нині польське місто Вроцлав). Вона була одинадцятою, наймолодшою дочкою в єврейській сім'ї. Коли їй було два роки, її батько помер, і головою багаточисельної сім'ї стала її мати, юдейка за віросповіданням. Проте Едита вже в дитинстві відрізнялася самостійністю і незвичайним розумом. У п'ятнадцять років вона залишила віру, в якій була вихована, тому що не могла вірити в існування Бога, і вся її юність пройшла у пошуках істини, яку розуміла як еволюцію пізнання, і в боротьбі за гідність жінки. Вона вчилася в університеті, що було досить рідкісним для дівчат того часу: у 1910 році вона була єдиною жінкою, що навчалася на філософському факультеті міського університету. Потім вона переїхала до Геттінгена, університетського міста, і там познайомилася з філософом, який мав визначальний вплив на все її життя, — з 1925 р.

 

Все це скеровує її увагу на феномен релігії. Ми можемо зрозуміти, в якому стані духу вона тоді перебувала, слухаючи її власну розповідь про враження від відвідин католицької церкви з суто естетичною метою, коли вона з подивом побачила, як проста жінка з продуктовою сумкою в руці увійшла помолитися: «Мені це здалося дивним. У синагоги і в протестантські церкви, де я бувала, можна було входити лише під час богослужіння. Те, що люди можуть увійти до церкви на хвилинку, неначе за звичкою або для невимушеної бесіди, так мене вразило, що забути цю сцену я вже не змогла ніколи».

Два інших випадки були визначальні. У Геттінгені вона познайомилася з молодим викладачем, Адольфом Рейнахом, правою рукою Гуссерля, що допомагав йому в роботі зі студентами. Його доброта, витонченість, артистичний смак, яким вирізнявся навіть його дім, вразили її.

Едита стала другом його сім'ї, але в 1917 році Адольф був убитий на фронті у Фландрії. Його молода вдова попросила Едиту допомогти їй розібрати його філософські роботи, аби підготувати їх до посмертної публікації. Думка про те, що їй доведеться повернутися в той будинок, який вона пам'ятала прекрасним і щасливим, і побачити його зануреним в траур і у відчай обтяжувала Едиту. Але, на її здивування, в будинку панував мир, а вигляд дружини Адольфа був скорботний, але водночас ніби перемінений. Від неї вона почула розповідь про хрещення, яке вони разом з чоловіком прийняли кілька місяців тому, коли вирішили долучитися до протестантської Церкви, хоч їх і вабило до католицтва, корячись внутрішньому голосу, що закликав їх поспішити: «Це не важливо, не думатимемо про майбутнє; якщо ми раз почнемо спілкування з Христом, то потім Він Сам поведе нас, куди захоче! Звернімося до Церкви, я не можу більше чекати!» (пані Рейнах згодом стала католичкою).

Едита слухала цю розповідь, пройняту любов'ю, і бачила, який мир був у будинку її покійного друга. Вона писала: "Це було моєю першою зустріччю з Хрестом, з тією божественною силою, яку Хрест дає тим, що несуть його. Вперше свідомо мені з'явилася Церква, що перемогла смерть, народжена завдяки Христовим Страстям. У ту мить моя невіра впала, юдаїзм зблякнув в моїх очах тоді, як в серці моєму сходило Христове світло. І тому, ставши кармеліткою, я додала до свого імені слово «Хрест».

Чотири роки ця «подія» або цей «феномен» формував її свідомість, поки не отримав остаточного осмислення і усвідомлення у світлі іншого епізоду.

Влітку 1921 року Едита довго гостювала у своїх друзів — подружжя, що також навернулись до протестантизму. Одного дня увечері подружжя пішло з дому, а вона почала переглядати їхні книги.

Ось її розповідь про те, що сталося: "Не вибираючи, я взяла першу книгу, що потрапила мені до рук. Це був товстий том під назвою "Життя святої кармеліткою, збіглися з найпершого моменту.

Проте її духівник заборонив їй відразу ж вступити в самітницький монастир, стверджуючи, що вона повинна виконати свій борг у світі. Перші десять років після навернення Едита провела в домініканській школі, де вона — «пані вчителька» — виховувала дівчаток, що готувалися до випускних іспитів в ліцеї, викладала їм німецьку мову і літературу.

Вона вела дуже відокремлений, майже чернечий спосіб життя, вивчала історію філософської католицької думки (особливо твори святого єпископів цього недостатньо, тому в колективному листі, який зачитається у всіх церквах 26 липня, вони офіційно засуджують депортацію всіх євреїв.

Щоб помститися, 27 липня комісар рейху віддає секретне розпорядження: «Оскільки католицькі єпископи втрутилися в справи, що їх особисто не зачіпають, всі євреї-католики мають бути депортовані протягом тижня. Жодне втручання на їхній захист не повинне братися до уваги». Згодом, 2 серпня, коли депортація вже почалася, комісар рейху публічно заявляє: «У деяких протестантських церквах теж були прочитані послання…, проте представники протестантських Церков повідомили нас, що це не входило в їх наміри, але вони з суто технічних причин не змогли перешкодити читанню цих послань. Якщо ж католицьке духівництво не хоче узяти на себе працю вести переговори з нами, ми, зі свого боку, вимушені вважати католиків єврейської крові своїми злими ворогами і, отже, щонайшвидше депортувати їх на схід».

Тоді ще багатьом було невідомо, що депортація насправді означає геноцид. Того ж дня броньовик гестапо під'їхав до воріт монастиря, аби забрати «черницю-єврейку». Їй залишалося всього декілька хвилин. На її столі лежить майже готова праця «Scientia Crucis»: вона довела оповідання до опису смерті св. Йоана від Хреста. Останні слова Едити, звернені до її сестри Рози, охопленої жахом, які чують інші черниці: «Підемо ж за наш народ».

Від неї ще отримують записку на ім'я настоятельки монастиря, в якій вона переконує відмовитися від спроб встановити місце, де її утримуватимуть, і добиватися її звільнення.

Ось ця записка:

…я б в цій ситуації вже нічого не робила. Я всім задоволена. «Науку Христа» можна осягнути лише тоді, коли відчуваєш тягар хреста у всій його повноті. Я була в цьому переконана з найпершого моменту і від щирого серця сказала: «Ave crux, spes unica» (Радій, о Хрест, єдина надія)«.

Перш ніж закінчити розповідь про її життя, необхідно зануритися в роздуми про таємницю, якою відзначалось життя Едити Штайн. Приголомшують збіги, тобто переплетення і глибинний зв'язок людей і подій, зовні нібито різних і віддалених один від одного: переплетення, завдяки яким ми відчуваємо і здогадуємося, що вся наша історія підкоряється повному Задуму Божому.

1933 рік — коли почалося сходження 1942 році, в рік чотирьохсотлітньої річниці народження цього святого (1542).

Не випадково небагато відомостей про неї, що дійшли до нас з концтабору Вестерборк, де вона перебувала, перш ніж закінчити свою хресну дорогу, малюють нам подобу жінки, що «вирізнялася своїм спокоєм і смиренністю». Крики, скарги, жах новоприбулих були невимовні.

Сестра Тереза Бенедикта проходила серед натовпу жінок, заспокоюючи одних, допомагаючи іншим. Багато матерів, здавалося, впали в стан прострації, що граничить з безумством, — вони кричали, як божевільні, забувши про дітей.

Едита займалася маленькими дітьми, мила їх, причісувала, здобувала їм їжу і надавала необхідну допомогу. Протягом усього часу, поки вона залишалася в таборі, вона надавала потребуючим допомогу з таким милосердям, що один спогад про це глибоко зворушує“.

Це свідчення одного єврея-торговця з Кельна, що уник загибелі, який зустрів її в таборі. «Що з вами тепер буде?» — запитав торговець цю милосердну черницю. У відповідь він почув: «Досі я могла молитися і працювати, сподіваюся, що зможу молитися і працювати і далі».

Між 8 і 11 серпня 1942 року Едита Штайн, Тереза Бенедикта від Хреста, з'єднала свою жертву з жертвою Христа в газовій камері концтабору Аушвіц—Біркенау.

У недавно віднайденому листі Едити Штайн, датованому квітнем 1933 року, тобто через кілька тижнів після приходу до влади у Німеччині Адольфа Гітлера, вона просить Папу 2000  р. проголосив її покровителькою європейського континенту (поруч з двома середньовічними святими — Катериною Сієнською та Бриґіттою Шведською).

 

За матеріалами uk.wikipedia.org

Відгуки

"Люди жертвують, а влада?" - владика Леон Дубравський

В часі ефіру говорили про Великий Піст, отця Мартиніана Дажицького з нагоди 100-річчя з Дня його народження та 4-ту річницю Пам'яті Небесної Сотні (18-20 лютого)

Михайло Черенков: "Мені здалося, що вони нарешті зрозуміли, що означає бути справжніми в очах Бога..."

Програма "Голос народу, голос Божий" була присвячена підведенню підсумків Національного молитовного сніданку з президентом США, який відбувся 8.02.2018 р. В гостях у студії Радіо Марія був один з учасників від української делегації, пан Михайло Черенков.

Диявол приспав Європу і взяв її у білих рукавичках...- кіно Міхаеля Ханеке

Розбирали психологічну стрічку австрійського класика авторського кіно Веселі ігри

"Великопістні постанови та умертвлення - церква віддала на наш розсуд", - владика Віталій Скомаровський

В часі програми говорили про те, як згідно з навчанням Церкви пережити Великий піст, як маємо убезпечити себе від неправдивої інформації, чому варто підписати петицію про Захист Традиційних Сімейних Цінностей

"Через прокляття вимирали цілі родини. На Закарпатті мав дев'ять таких випадків!", - отець Сворад Дуда

Говорили про різні види проклять та методи захисту від них