Слухати Радіо

Зараз в ефірі

06:00

Дитяча катехиза

В ефірі

Голос народу, голос Божий

07:00

Св.Літургія з храму Матері Божої Ангельської (Вінниця)

07:40

Дитяча катехиза

08:10

Житія святих

08:15

Ранок з Олексієм Самсоновим

09:00

Молитовна лінія

10:00

Розарій

10:30

У ваших намірах

11:00

Житія святих

11:20

Катехеза

12:00

Ангел Господній

12:20

Концерт привітань та поздоровлень

13:00

Резонанс

14:00

Духовні читання

15:00

Коронка до Божого Милосердя

15:10

Молитовна лінія

16:00

Катехеза

16:40

Дитяча молитва

17:00

Новини

"Я всім задоволена!" - Едита Штайн про загрозу померти в газовій камері...

Поділитись з друзями
Створено: 2017-08-09
Передача: Голос народу, голос Божий
Автор: Павло Ферко
Ведучий: Сергій Іваницький
Сьогодні Свята Церква згадує велику святу, яка є взірцем жертовності, інтелекту, і незламної волі...

Едита народилася в 1891 році у місті Бреслау, яке тоді входило до складу Німеччини (нині польське місто Вроцлав). Вона була одинадцятою, наймолодшою дочкою в єврейській сім'ї. Коли їй було два роки, її батько помер, і головою багаточисельної сім'ї стала її мати, юдейка за віросповіданням. Проте Едита вже в дитинстві відрізнялася самостійністю і незвичайним розумом. У п'ятнадцять років вона залишила віру, в якій була вихована, тому що не могла вірити в існування Бога, і вся її юність пройшла у пошуках істини, яку розуміла як еволюцію пізнання, і в боротьбі за гідність жінки. Вона вчилася в університеті, що було досить рідкісним для дівчат того часу: у 1910 році вона була єдиною жінкою, що навчалася на філософському факультеті міського університету. Потім вона переїхала до Геттінгена, університетського міста, і там познайомилася з філософом, який мав визначальний вплив на все її життя, — з 1925 р.

 

Все це скеровує її увагу на феномен релігії. Ми можемо зрозуміти, в якому стані духу вона тоді перебувала, слухаючи її власну розповідь про враження від відвідин католицької церкви з суто естетичною метою, коли вона з подивом побачила, як проста жінка з продуктовою сумкою в руці увійшла помолитися: «Мені це здалося дивним. У синагоги і в протестантські церкви, де я бувала, можна було входити лише під час богослужіння. Те, що люди можуть увійти до церкви на хвилинку, неначе за звичкою або для невимушеної бесіди, так мене вразило, що забути цю сцену я вже не змогла ніколи».

Два інших випадки були визначальні. У Геттінгені вона познайомилася з молодим викладачем, Адольфом Рейнахом, правою рукою Гуссерля, що допомагав йому в роботі зі студентами. Його доброта, витонченість, артистичний смак, яким вирізнявся навіть його дім, вразили її.

Едита стала другом його сім'ї, але в 1917 році Адольф був убитий на фронті у Фландрії. Його молода вдова попросила Едиту допомогти їй розібрати його філософські роботи, аби підготувати їх до посмертної публікації. Думка про те, що їй доведеться повернутися в той будинок, який вона пам'ятала прекрасним і щасливим, і побачити його зануреним в траур і у відчай обтяжувала Едиту. Але, на її здивування, в будинку панував мир, а вигляд дружини Адольфа був скорботний, але водночас ніби перемінений. Від неї вона почула розповідь про хрещення, яке вони разом з чоловіком прийняли кілька місяців тому, коли вирішили долучитися до протестантської Церкви, хоч їх і вабило до католицтва, корячись внутрішньому голосу, що закликав їх поспішити: «Це не важливо, не думатимемо про майбутнє; якщо ми раз почнемо спілкування з Христом, то потім Він Сам поведе нас, куди захоче! Звернімося до Церкви, я не можу більше чекати!» (пані Рейнах згодом стала католичкою).

Едита слухала цю розповідь, пройняту любов'ю, і бачила, який мир був у будинку її покійного друга. Вона писала: "Це було моєю першою зустріччю з Хрестом, з тією божественною силою, яку Хрест дає тим, що несуть його. Вперше свідомо мені з'явилася Церква, що перемогла смерть, народжена завдяки Христовим Страстям. У ту мить моя невіра впала, юдаїзм зблякнув в моїх очах тоді, як в серці моєму сходило Христове світло. І тому, ставши кармеліткою, я додала до свого імені слово «Хрест».

Чотири роки ця «подія» або цей «феномен» формував її свідомість, поки не отримав остаточного осмислення і усвідомлення у світлі іншого епізоду.

Влітку 1921 року Едита довго гостювала у своїх друзів — подружжя, що також навернулись до протестантизму. Одного дня увечері подружжя пішло з дому, а вона почала переглядати їхні книги.

Ось її розповідь про те, що сталося: "Не вибираючи, я взяла першу книгу, що потрапила мені до рук. Це був товстий том під назвою "Життя святої кармеліткою, збіглися з найпершого моменту.

Проте її духівник заборонив їй відразу ж вступити в самітницький монастир, стверджуючи, що вона повинна виконати свій борг у світі. Перші десять років після навернення Едита провела в домініканській школі, де вона — «пані вчителька» — виховувала дівчаток, що готувалися до випускних іспитів в ліцеї, викладала їм німецьку мову і літературу.

Вона вела дуже відокремлений, майже чернечий спосіб життя, вивчала історію філософської католицької думки (особливо твори святого єпископів цього недостатньо, тому в колективному листі, який зачитається у всіх церквах 26 липня, вони офіційно засуджують депортацію всіх євреїв.

Щоб помститися, 27 липня комісар рейху віддає секретне розпорядження: «Оскільки католицькі єпископи втрутилися в справи, що їх особисто не зачіпають, всі євреї-католики мають бути депортовані протягом тижня. Жодне втручання на їхній захист не повинне братися до уваги». Згодом, 2 серпня, коли депортація вже почалася, комісар рейху публічно заявляє: «У деяких протестантських церквах теж були прочитані послання…, проте представники протестантських Церков повідомили нас, що це не входило в їх наміри, але вони з суто технічних причин не змогли перешкодити читанню цих послань. Якщо ж католицьке духівництво не хоче узяти на себе працю вести переговори з нами, ми, зі свого боку, вимушені вважати католиків єврейської крові своїми злими ворогами і, отже, щонайшвидше депортувати їх на схід».

Тоді ще багатьом було невідомо, що депортація насправді означає геноцид. Того ж дня броньовик гестапо під'їхав до воріт монастиря, аби забрати «черницю-єврейку». Їй залишалося всього декілька хвилин. На її столі лежить майже готова праця «Scientia Crucis»: вона довела оповідання до опису смерті св. Йоана від Хреста. Останні слова Едити, звернені до її сестри Рози, охопленої жахом, які чують інші черниці: «Підемо ж за наш народ».

Від неї ще отримують записку на ім'я настоятельки монастиря, в якій вона переконує відмовитися від спроб встановити місце, де її утримуватимуть, і добиватися її звільнення.

Ось ця записка:

…я б в цій ситуації вже нічого не робила. Я всім задоволена. «Науку Христа» можна осягнути лише тоді, коли відчуваєш тягар хреста у всій його повноті. Я була в цьому переконана з найпершого моменту і від щирого серця сказала: «Ave crux, spes unica» (Радій, о Хрест, єдина надія)«.

Перш ніж закінчити розповідь про її життя, необхідно зануритися в роздуми про таємницю, якою відзначалось життя Едити Штайн. Приголомшують збіги, тобто переплетення і глибинний зв'язок людей і подій, зовні нібито різних і віддалених один від одного: переплетення, завдяки яким ми відчуваємо і здогадуємося, що вся наша історія підкоряється повному Задуму Божому.

1933 рік — коли почалося сходження 1942 році, в рік чотирьохсотлітньої річниці народження цього святого (1542).

Не випадково небагато відомостей про неї, що дійшли до нас з концтабору Вестерборк, де вона перебувала, перш ніж закінчити свою хресну дорогу, малюють нам подобу жінки, що «вирізнялася своїм спокоєм і смиренністю». Крики, скарги, жах новоприбулих були невимовні.

Сестра Тереза Бенедикта проходила серед натовпу жінок, заспокоюючи одних, допомагаючи іншим. Багато матерів, здавалося, впали в стан прострації, що граничить з безумством, — вони кричали, як божевільні, забувши про дітей.

Едита займалася маленькими дітьми, мила їх, причісувала, здобувала їм їжу і надавала необхідну допомогу. Протягом усього часу, поки вона залишалася в таборі, вона надавала потребуючим допомогу з таким милосердям, що один спогад про це глибоко зворушує“.

Це свідчення одного єврея-торговця з Кельна, що уник загибелі, який зустрів її в таборі. «Що з вами тепер буде?» — запитав торговець цю милосердну черницю. У відповідь він почув: «Досі я могла молитися і працювати, сподіваюся, що зможу молитися і працювати і далі».

Між 8 і 11 серпня 1942 року Едита Штайн, Тереза Бенедикта від Хреста, з'єднала свою жертву з жертвою Христа в газовій камері концтабору Аушвіц—Біркенау.

У недавно віднайденому листі Едити Штайн, датованому квітнем 1933 року, тобто через кілька тижнів після приходу до влади у Німеччині Адольфа Гітлера, вона просить Папу 2000  р. проголосив її покровителькою європейського континенту (поруч з двома середньовічними святими — Катериною Сієнською та Бриґіттою Шведською).

 

За матеріалами uk.wikipedia.org

Відгуки

"Гріх перелюбу не такий важкий, як нерозкаяність у ньому!" - отець Яків Кротов

В продовження теми про Декалог ми говорили  про брехню, та її різновиди

"Пастир відповідатиме перед Богом за парафіян, особливо за тих, хто знаходиться поза стадом" - отець Костянтин Морозов

Священик говорив про пресвітерів та специфіку їх служіння

Владика Ян Собіло: "Тепер рік не буду митися, подумав я одразу після того, як занурився в цілющому люрдському джерелі"

Радіо Марія, що представлене в делегації Всеукраїнського паломництва за мир в Фатіму з нагоди 100-ї річниці, директором отцем Олексієм Самсоновим та Іваницьким Сергієм розповідають про хід непересічної поїздки, в рамках якої вони вже відвідали італійську Венецію та французькі Ля Салетт і Люрд...

Отець Яків Кротов: "Якщо хоча б раз був з повією - ти вже її чоловік!"

Ми продовжили обговорення Декалогу, в часі цієї програми зупинилися на заповіді, що забороняє перелюб

Отець Міхал Бранкевич: "Сексуальність означає відкритість на спілкування з іншою статтю. Це перше захоплення, але ще не любов, бо любов скерована на одну особу, а не на всіх!"

В конкеретній програмі говорили про гріх нечистоти