«Я завжди боявся, що після смерті Господь мене спитає за нереалізований талант співу» – отець Олександр Клименко

«Це стається само собою, коли ми спілкуємось за кулісами, то кожен член журі, як і кожен учасник перетворює наше спілкування на розмову після служби… Знаєте, як часто буває, служба закінчилась, люди залишаються задавати священику якісь запитання, тоді служба продовжується таким діалогом і такою розмовою. Так і на проекті 90% свого часу, які я проводжу на репетиціях, це розмови про духовне. До того ж дуже часто я сиджу відсторонено, десь у куточку, але люди все одно підходять… Я навіть колись говорив своїй матушці, що ніяк не можу зберегти своє горло в ідеальному стані ні на репетиції, ні на тих же «сліпих», бо втомлюєшся говорити вже до виходу на сцену. Говориш – бо пробуєш допомогти. Для мене це вже велика школа,  тому що священик в невеличкій парафії часто може забути яким є світ навколо нас. Для мене така кількість молодих людей і така кількість людей активних з активною життєвою позицією, а там таких дуже багато, які готові відстоювати свої життєві переконання, готові сперечатися зі мною, як зі священиком, і аргументувати свою позицію. Там таких дуже багато, це для мене великий духовний тренінг. Бо це не просто «ти сказав» – «тебе  почули», так як на проповідях у храмі – а момент діалогу, момент диспуту, момент, коли ми обоє намагаємось почути один одного, навчитись чомусь один в одного і дати один одному те, чим він може поділитись …». 

«Чому б мені не проповідувати голосом, якщо Господь мені дарував цей талант».