Якої молитви навчив Ангел Миру дітей у Фатімі? Розповідає отець Станіслав Козьол

З книги "Спогади сестри Лусії з Фатіми":
 "Одного чудового дня, ми вирушили разом з нашими вівцями на ділянку моїх батьків, що знаходилась біля підніжжя згаданої вище гори на сході. Під обід почав мрячити дощ. Ми піднімалися на вершину гори разом з вівцями в пошуках скелі, де могли б сховатися від негоди. Це було вперше, коли ми прийшли до благословенної печери. Вона була розташована у центрі оливкової діброви, що належала моєму хрещеному батькові Анастасіо. Звідтіля можна було побачити село, де я народилася, дім моїх батьків і селища Каза-Веля та Ейра-да-Педра. Оливкова діброва, яка тягнулася до кордонів цих маленьких селищ, належала різним власникам. Там ми провели увесь день, хоча дощ уже минув і світило привітне сонце. Ми пообідали, відмовили вервицю, і я навіть не можу пригадати, чи це був один із тих випадків, коли ми, як я Вам уже розповідала, тільки перебирали намистинки, промовляючи слова "Радуйся Маріє" та "Отче наш", щоб як найшвидше перейти до гри. Після молитви ми гралися у камінці. Так минуло достатньо часу, як раптом, попри тихий день, здійнявся сильний вітер, що розгойдував дерева. Ми подивилися вгору і побачили, що та постать, про яку я уже розповідала, рухається у нашому напрямку над оливковою дібровою. Жасінта і Франциск ніколи її ще не бачили, і я їм про це не розповідала. Коли постать наблизилася до нас, ми змогли побачити її обличчя: це був юнак 14 - 15 років біліший від снігу. На сонці він здавався прозорим немовби кришталь. Він був неймовірно гарний. Коли юнак зупинився перед нами, то сказав: - Не бійтеся! Я - Ангел миру, моліться зі мною! Він став навколішки на землю, схилив голову і сказав нам тричі повторити слова: "Боже мій! Я вірую, прославляю, покладаюся, люблю Тебе! Прошу простити тим, котрі не вірять, не прославляють, не покладаються, не люблять Тебе!" Після цього, піднявшись, він додав: - Моліться так. Серця Ісуса і Діви Марії уважно вислуховують голос ваших проханнь. Слова Ангела настільки глибоко врізались у нашу пам'ять, що ми їх ніколи більше не забували. Від цієї хвилини ми проводили багато часу, повторюючи ці слова, і настільки низько схилялися, що інколи просто падали від втоми. Я відразу порадила друзям тримати усе в таємниці, і, слава Богу, мене послухали цього разу. Набагато пізніше, одного літнього дня, ми відпочивали після обіду вдома, граючись біля криниці, яка була у нашому дворі і яку ми називали Арнейро (у спогадах про Жасінту я уже розповідала Вам про цю криницю). Раптом ми побачили перед собою ту саму постать, як мені здалося - Ангела. Він сказав: - Що ви робите? Моліться, багато моліться! Серця Ісуса і Діви Марії призначили для вас справи милосердя. Безперервно приносьте Всевишньому молитви і жертви. - Як нам приносити жертви? - запитала я. - Перетворіть усе, що можете, в жертву, щоб відшкодувати гріхи, які ображають Його, а також заради навернення грішників. Завоюйте тим самим мир для вашої Батьківщини. Я - Ангел - охоронець Португалії. Та спочатку прийміть страждання і в послуху знесіть терпіння, що вам пошле Господь. Якось ми з нашими отарами пішли на ділянку моїх батьків, яка була розташована на узгір'ї уже згаданої гори, трохи вище Валіньосу. Це була оливкова діброва, яку ми назвали Преґейра. Поївши, ми вирішили піти до печері, що знаходилась з протилежного боку гори. Для цього нам треба було обійти гору і лізти по скелях на вершині Преґейри. Вівці заледве змогли перетнути їх. Коли ми нарешті дісталися місця, то, ставши навколішки і схиливши голови до землі, почали повторювати молитву Ангела: " Боже мій! Вірую, прославляю, покладаюсь, люблю Тебе..." Не знаю, скільки разів ми повторили цю молитву, поки побачили над собою незрозуміле світло. Ми підвелися, щоб подивитися у чому річ, і побачили Ангела. У лівій руці він тримав Чашу. Над нею витала Гостія, з якої падали краплі Крові просто до Чаші" Боже мій! Вірую в Тебе, прославляю Тебе, покладаюся на Тебе, люблю тебе! Прошу пробачити тим котрі не вірять в тебе, не прославляють Тебе, не покладаються на Тебе, не люблять Тебе!". Ангел залишив чашу витати у повітрі, а сам став поруч з нами навколішки і дав тричі повторити: "Пресвята Трійця, Отець, Син і Дух Святий, {прославляю) і жертвую тобі найдорожче Тіло і Кров, Душу і Божество Господа нашого Ісуса Христа, котрий присутній на всіх вівтарях світу, заради відшкодування усіх кривд, святотатств і байдужості, які зневажають Його. Заради незліченних заслуг Його Пресвятого Серця і за заступництвом Непорочного Серця Марії благаю Тебе про навернення бідних грішників". Після цього він піднявся, узяв Чашу і Гостію, подав мені її, а Кров у Чаші розділив між Жасінтою і Франциском зі словами: - Прийміть Тіло і пийте Кров Ісуса Христа, котрого так гірко ображають невдячні люди. Спокутуйте їхні гріхи, втішаючи вашого Бога. Потім він знову став навколішки, ще раз повторив з нами молитву "Свята Трійця" і зник. Ми ж так само стояли, повторюючи молитву Ангела. Присутність Бога була настільки сильна, що вона майже повністю поглинула нас."