"Простягнені на іконі руки мають нам нагадувати, що наша простягнена рука до Бога, наша надія на Нього, знайдуть свій відгук" - Лідія Мідик

Перше на що звертаємо увагу, що ця ікона не є іконою Воскресіння як такого, вона стосується не недільного Пасхального раннього-ранку, коли Христос знову живий як людина, а суботи, коли всі думають, що він у гробі, що він мертвий. За переданням саме в суботу – єврейський шаббат, день відпочинку – Христос зійшов до Шеолу, тобто країни мертвих, місця, де перебували праведники, котрі очікували спасіння, повернення до раю, до Бога.

На цій іконі в центрі ми бачимо постать Ісуса у світлих ризах, які наче розвіваються вітром, рухом. Це не просто так, рух вказує на те, що на відміну від усіх решти постатей, які в аді довший час, Господь там не зостанеться. Він лише спустився туди на хвильку, щоб вивести звідти праведників. Христос не може тривало перебувати там, де немає зв’язку з Богом.

Зазвичай на іконі Зішестя до аду Христос оточений мигдалеподібним або ж круглим сяйвом, так званою мандорлою. Це символ Божого сяяння і він в іконографії зустрічається ще на іконі Преображення та на іконі Успення Пресвятої Богородиці, це ті моменти, коли Ісусова Божа природа не є схована від людського зору