Святе Письмо про Євхаристію

Ісус Христос, згідно з Євангелієм від Йоана, чинив «євхаристію» після розмноження хліба (пор. Йн 6, 11. 23). У синоптиків у подібному фрагменті мова про «благословення» (пор. Мт 14, 19), або так само про «благодаріння», коли мова про друге розмноження хліба (пор. Мт 15, 36; Мк 8, 6). Натомість коли відбувалася Тайна Вечеря, Ісус Христос над хлібом промовляв «благословення», а над чашею «благодаріння» (пор. Мт 26, 26-27; пор. також Лк 24, 30, явлення воскреслого Христа учням біля Емаусу). Якщо говорити про Павла, то у нього навпаки: згідно з Апостолом, Ісус Христос над хлібом промовляв «благодаріння» (пор. 1 Кор 11, 24), а над келихом – «благословення» (пор. 10, 16).
Якщо говорити про встановлення Ісусом Христом Євхаристії, то маємо чотири місця Нового Завіту, де є про це мова. Хронологічно найстарше записане свідоцтво знаходиться у Павла, 1 Кор 11, 23-26: «Я бо, що прийняв від Господа, те й передав вам: Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб і, віддавши подяку, розламав і сказав: «Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин». Так само й чашу по вечері, кажучи: «Ця чаша – Новий Завіт у моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій спомин». Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки він не прийде».
Крім Павла, мова про встановлення Євхаристії знаходиться в усіх трьох синоптичних Євангеліях: Мт 26, 26-29, Мк 14, 22-25 та Лк 22, 15-20. Як у Павла, так і в синоптиків видно певну характерну рису при описі встановлення: короткість та істотність, на відміну від попередніх та пізніших описів з життя Ісуса Христа, де є багато так званих життєвих ситуацій. Це говорить про те, що скоріш за все в момент написання історії про встановлення Євхаристії, це вже було літургічною традицією Церкви. Зрештою, Павло сам говорить, що цю традицію він «прийняв від Господа», а тепер її«передав вам», тобто коринтянам.

Варто тут дещо затриматися на теології Євхаристії Апостола Павла. Його погляди у цьому питанні залишаються істотними в навчанні Церкви до сьогоднішнього дня. Апостол Павло часто використовував у своїй Посланнях вираз «Тіло Христа» (tosomatouChristou). Мав при цьому на увазі не лише Церкву, як єдину організацію, але і Тіло євхаристійне. Завдяки цьому Тілу християни єднаються з одного боку з Головою Тіла – Христом, з другого боку – з усіма іншими членами тіла. Павло подає, як було сказано, найстарший у Новому Завіті опис встановлення Євхаристії, у 1 Кор 11, 23-25. Це вже була традиція Церкви, читачам лише нагадувалося знову про походження того, що вони служать кожного разу, коли збираються разом.
Апостол Павло інтерпретує Євхаристію перш за все як «Вечерю Господню» (пор. 1 Кор 11, 20). Це їжа, яку споживають під час зібрання вірні. Це «духовна трапеза» та «духовний напій», прообрази якого були ще в Старому Завіті, за часів Мойсея, на пустині (пор. 1 Кор 10, 3-4). Будучи учасниками «столу Господнього», вірні стають спільнотою «нового завіту» (пор. 1 Кор 10, 25; 11, 25). Крім знаку єдності з Христом і між собою, така спільнота, зібрана навколо столу трапези Господньої, є також есхатологічним знаком, свідчить про майбутнє Царство, що повністю утвердиться після другого приходу Христа: «… кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки він не прийде» (1 Кор 11, 26).
Можна би виділити три важливі аспекти у розумінні Апостолом Павлом Євхаристії, як джерела єдності (koinonia). По-перше, для Павла Євхаристія являється обрядом, через який Ісус Христос стає присутній посеред зібраних, що беруть участь у обряді. Тому заохочує вірних серйозно ставитися до трапези Господньої та гідно приймати Тіло і Кров Христа (пор. 1 Кор 11, 27-32). Тобто для Павла Вечеря Господня – це сам Ісус Христос, у своєму Тілі і Крові. По-друге, згідно з Апостолом Павлом, Євхаристія – це пам’ять про спасительні страждання та смерть Христа (пор. 1 Кор 11, 26). Споживаючи зі столу Господнього Тіло і Кров Христа, проголошуємо Його смерть на хресті за нас. Тому і повторюється багато разів обряд Євхаристії, що вірні постійно прагнуть пригадувати те, що сталося на Голгофі. Але це не просто пам’ять, це жертовна пам’ять, тому такий обряд можна назвати жертвою (пор. 1 Кор 11, 25: «Ця чаша – Новий Завіт у моїй крові»). Де є Завіт, там є і жертва. І по-третє, Євхаристія показує на майбутнє, але також пов’язує із собою минуле, тому що проголошення смерті Христа було від початку, і триватиме до другого його приходу (пор. 1 Кор 11, 26). Це означає, що зібрані навколо столу Господнього постійно мають надію на другий прихід Спасителя. На цих трьох аспектах, тобто на розумінні Євхаристії як Таїнства трапези, жертви та есхатології базується біблійна теологія Євхаристії до наших днів