Таїнство Євхаристії: бібілійне підгрунтя

Подібне розуміння було, коли Христос говорив, що Він – «жива вода». Те, що тут мова про віру, видно хоча б зі слів Христа: «Ісус же їм: «Я – хліб життя. Хто приходить до мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи». Тобто, перш за все, коли Ісус говорить, що Він є «істинним хлібом з неба», який Отець дає тим, що Його слухають, і який дає життя вічне, то це мова про віру в Нього, що Він – Син Божий. Однак Христос говорить не лише про «хліб з неба», як у Старому Завіті говорилося про манну, але говорить також про «хліб життя». Цей вираз не вживався коментаторами по відношенню до манни, його однак можна  знайти в пізньому старозавітному апокрифі, «Йосиф та Асенет», написаному грецькою десь в часах Ісуса Христа в Єгипті. Там є мова, що побожний юдей «споживає благословенний хліб життя, п’є з благословенної чаші безсмертя, а сам намащений благословенною оливою незнищенності». Цю їжу отримала Асенет від ангела з неба. Ангел також обіцяв безсмертя тим, що споживатимуть цю небесну їжу. Аргументував так: «Її споживають всі ангели Божі, усі Богом вибрані та всі Сини Найвищого, тому що вона є куском життя, а той, хто споживає її, не помре навіки». 
Хоч і видно в Євангелії від Йоана вплив даного апокрифу, однак є певна і досить істотна різниця: «хліб життя» у Йоана – це не просто щось з неба, що передав людям ангел, але це сам Ісус Христос, це Його Тіло. Можна розуміти ці слова і це ототожнення символічно, однак контекст сказаного досить ясний, і слухачі Ісуса були згіршені саме таким однозначним ототожненням: «Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі. Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. Бо тіло моє – їжа правдива, і кров моя – правдивий напій. Хто споживає тіло моє і кров мою п'є, той у мені перебуває, а я – в ньому»…Почувши це, багато з-поміж його учнів говорили: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?»
Ця мова Ісуса Христа є одним з найбільших біблійних аргументів того, що Тіло та Кров Христа мають сакраментальний характер, тобто являються Таїнством, навіть якщо остаточну форму цієї мови зробив редактор Євангелія. Належить тільки читати цю мову Ісуса Христа цілісно, тобто першу частину, де мова про духовне значення «хліба небесного» та його духовне споживання, та другу частину, де мова про фізичне споживання цього ж «небесного хліба», яким є Тіло Христа. Це з одного боку охороняє читача від лише «спіритуального» підходу до «хліба небесного», нехтуючи його фізичною реальністю, з другого боку – і саме це згіршило слухачів Ісуса – охороняє вірних від дослівного розуміння виразу «споживати тіло», нехтуючи його духовним та сакраментальним значенням.
Варто також сказати, що момент встановлення Ісусом Христом Євхаристії відбувався підчас святкування єврейської Пасхи – це особливо видно в синоптичних Євангеліях. Навіть якщо, читаючи опис Тайної Вечері, є певні розбіжності з описом святкування єврейської Пасхи, описаним в Старому Завіті, це виникало з прагнення новозавітних авторів якнайстисліше передати те, що найбільш суттєве. Наприклад, є мова про благословення, ламання та роздавання хліба на самому початку пасхальної трапези, а потім відразу євангелісти говорять про третій келих з вином, який Ісус також благословив і дав учням пити. Натомість нема мови про дві попередні чаші, які благословили євреї у пасхальне надвечір’я. Щоправда у Луки можемо прочитати про іншу чашу, яку Ісус дав учням перед чашею з вином, а це підтверджує, що на останній вечері був пасхальний ритуал з декількома чашами. У всякому разі, Ісус Христос під час пасхальної трапези, яку євреї щороку проводили між іншим на згадку про завіт між Богом та Його народом, тепер встановлює Новий Завіт, а свою смерть як нову пасхальну жертву, де Він є непорочним Агнцем, якого приносять у жертву за людство. Тіло і Кров цього Агнця, принесеного в жертву, стає спасительною для того, хто їх з вірою та покаянням приймає.
Розуміння Євхаристії в історії теології. Християнський Схід
Для перших Отців Церкви важливим елементом Євхаристії була згадка (anamnesis), тобто актуалізація спасительних дій Христа під час літургічної відправи. Важливим моментом при цьому є момент освячення дарів, хліба і вина, коли священик, повторюючи слова Ісуса Христа, актуалізує цим самим Христову жертву. Це підкреслювали Юстин, Іриней а також Псевдо-Іполіт. У цього останнього отця, у його творі «Апостольська традиція» можна знайти якби синтез вчення перших Отців про Євхаристію. В його євхаристичній молитві (яка лягла в основу сьогоднішньої ІІ-ої Євхаристійної Молитви у Римському Месалі) особливо підкреслена історія спасіння, тобто згадка тих всіх історичних подій на чолі з хресною смертю та Воскресінням, через які Бог у своєму Провидінні запланував спасти світ. За це все належиться Богу велика подяка, благодаріння, тобто євхаристія, яка є з одного боку вдячністю людини за спасіння, але з другого – благодаттю, даром Божим своєму люду.
Климент Олександрійський та Оріген, засновники олександрійської школи у ІІІ ст., виходячи з концепції, що Слово Бога наблизилося до людей за посередництвом людської природи, щоб люди могли наблизитися до основної цілі свого прагнення, очікування і взагалі – існування, вчили, що такою конкретною дорогою реалізації цього взаємного зближення між Богом і людиною є Євхаристія. Причому Тіло і Кров Христа – це не лише Його людська природа, але цілий Христос, Боголюдина. Однак, представники олександрійської школи розрізняли крім сакраментального причастя Євхаристією, якого знаками є хліб і вином, ще й духовне євхаристичне причастя, що відбувалося без цих знаків. Щоправда, коли пояснювали, що перша форма Євхаристії є для простого люду, а друга – для тих, що глибше пізнали істину (т.зв. духовно-інтелектуальне з’єднання з Богом), то це дещо ослаблювало вчення Церкви про універсальність Євхаристії під видами хліба і вина для всієї Церкви.
Пізніші представники олександрійської традиції почали триматися історично-спасительної концепції Євхаристії. Афанасій Великий підкреслював, що Євхаристія – це конкретно історична реальність, що Слово Боже втілившись, було не просто вчителем ідей, але виконавцем спасіння, яке відбулося в історії. Афанасій говорив, що вірні, причащаючись, стають обожнені не через участь у тілі і крові якоїсь людини, але через прийняття тіла і крові Логосу, Слова Божого. Пізніше Кирило Олександрійський постійно захищав єдності Божества і людинності Ісуса Христа, і ця єдність є так само в Тілі і Крові Христа. Тіло Христа – це тіло Логосу, звідси причастя тіла Христового є участю в житті Логосу, тобто в житті Бога. Таємницею Євхаристії є Втілення Бога та Особа Логосу. Так як Христос преобразив свою людинність, так Євхаристія преображує хліб і вино в трапезу спасіння, дар життя.
Часто деякі представники протестантських спільнот докоряють католикам чи православним, що вони, твердячи про «реальну присутність Христа» у причасті, і що вони таким чином приймають реально, а не лише символічно Тіло і Кров Христа, практикують канібалізм. Таке звинувачення, здається, має дуже багато спільного з підозрами тих слухачів Ісуса, що згіршилися Його промовою, розуміючи її дослівно.