Слухати Радіо

Зараз в ефірі

02:00

Катехиза

В ефірі

Меса

03:40

Розарій

04:00

Коронка до Божого Милосердя

04:20

Святий дня

05:00

Наближаючись до православ'я

06:00

Дитяча катехиза

06:20

Голос народу, голос Божий

07:00

Св.Літургія з костелу св. Станіслава єпископа та мученика (Городок)

07:40

Дитяча катехиза

08:00

Святий дня

08:10

Житія святих

08:15

Слово на кожен день

09:00

Молитовна лінія

10:00

Розарій

10:30

У ваших намірах

11:00

Житія святих

11:20

Катехиза

12:00

Св. Літургія з храму св. Флоріана (Шаргород)

13:00

Св.Літургія з храму Успіння Пресвятої Богородиці (Страдч)

Церква за часів Констянтина. Християнський монарх і спокуса адмінресурсом

Поділитись з друзями
Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". 

Повна свобода віросповідання. Повернення вилученого майна. Вихідний у неділю. І оскільки неділя – день сонця у римському тижні, то до купи ще й одне офіційне свято – Різдво у день сонця, 25 грудня. Все це християни отримали у 313 році коли Констянтин, який щойно повернув собі престол Римської Імперії, підписав Міланський едикт.

 

Імператор Констянтин увійшов у церковну історію як один з найсуперечливіших її постатей. З одного боку, церква була вдячна йому за припинення гонінь та іншу підтримку. З часом його канонізували і навіть оголосили рівноапостольним. З іншого боку, з Констянтином пов’язують перетворення церкви на державну релігію Риму. Поширена навіть думка нібито він спеціально прийняв християнство щоб зробити церкву частиною державного апарату. Особливо ця ідея подобається протестантам. І, звісно, прихильники цієї теорії люблять смакувати той факт що Констянтин вбив свого зятя, племінника, жінку й сина.

 

Таке подвійне ставлення до знаменитого імператора чудово ілюструють дві легенди про його навернення до Христа. Перша версія – нібито перед вирішальною битвою проти Максенція, конкурента у боротьбі за престол, Констянтин мав видіння у якому Бог наказав йому намалювати християнські символи (вензель з літер Х і Р) на щитах своїх воїнів, сказавши «з цим знаком переможеш». Констянтин так і зробив, переміг і з того часу вважав себе християнином.

 

Друга історія така: вбивши сина, жінку та племінника, Констянтин боявся гніву богів і запитав жерців як можна спокутувати цей гріх. Жерці відповіли йому що такий гріх боги не простять ніколи. Як приклад вони навели історію міфологічного Тантала який вбив сина щоб перевірити чи справді боги все знають. За це його засудили на страшні муки у підземному царстві Аіда – Тантал вічно стоїть у воді, а над його головою схиляються гілки з плодами, але варто йому на хилити голову щоб попити – і вода зникає, варто йому підняти руку щоб зірвати плід – і гілка піднімається. Так він вічно страждає від голоду й спраги. Почувши таку прикру історію, імператор звернувся до християнських священиків, і ті сказали що християнський Бог може простити будь-який гріх. І так Констянтин вирішив стати християнином.

 

Що там було насправді – сказати тяжко. Жоден з істориків не мав можливості залізти у голову імператора щоб побачити мотиви які ним керували. Напевно можна сказати ось що. Фауста, друга жінка Констянтина, ненавиділа його дітей від першого шлюбу і хотіли їх знищити щоб відкрити шлях до трону власним дітям. Так вона сказала чоловікові нібито його старший син Крісп хотів її зґвалтувати. Імператор повірив дружині і стратив сина. Потім він дізнався що вона збрехала – і вбив її, чи то закривши у лазні, чи то кинувши у дуже гарячу воду. З інтригами Фаусти скоріше за все пов’язана і страта імператорського племінника Ліциніана. Ну, а зятя свого ЛіциніяКонстянтин стратив коли той підняв проти нього повстання і почав переслідувати християн. Так само імператор вбив багатьох друзів з політичних причин. Боротьба за владу, небажання розділити долю попередніх імператорів які майже усі були вбиті, прагнення уникнути масштабних громадянських війн які вирували в імперії багато років – усі ці неприємні але неминучі атрибути імператорського життя після навернення Констянтина нікуди не поділися. Так само нікуди не поділися правила тодішньої політики. Тут можна пригадати царя Давида, предка земних батьків Христа, одного з найпопулярніших героїв Старого Завіту якому приписуються численні псалми. Так от, він втік від свого царя Саула який підозрював його у спробах привласнити трон. Потім він служив філістимлянам, головним ворогам євреїв. Проти нього повстав його син, і Давид мусив проти нього воювати. Помираючи, він заповідав улюбленому синові вбити своїх давніх неприятелів. І це лише речі які були продиктовані політичною необхідністю! Що ж казати про Констянтина який більшість життя свого провів у римській політиці!

 

Що ще важливо. Констянтин відверто симпатизував християнам з самого початку свого правління – проте дві третини його урядовців та чиновників були язичниками. Охрестився ж він незадовго до смерті. Тому напевно можна сказати ось що:

 

Констянтин був патріотом Римської Імперії яку він хотів зберегти від розпаду та зникнення. Християн він шанував як порядних громадян вірних своїм переконанням. Вони викликали пошану, їх було багато, серед них були впливові люди – тому таких людей краще мати союзниками. Можливо, на симпатії до християнства вплинув приклад його матері Олени. Як політик він був не гіршим за своїх сучасників, а у чомусь – навіть кращим. Він видав чимало гуманних законів – наприклад, заборонив гладіаторські бої, заборонив ставити клеймо злочинцям на обличчя, заборонив розп’яття, запровадив обов’язкову прогулянку для в’язнів. Помер він як християнин, охрещеним. Коли ж Констянтин-язичник який симпатизував християнам перетворився на Констянтина-християнина і чого тут було більше – політики чи духовних пошуків – цього ми не дізнаємося поки не зустрінемо його на небесах – і дай Боже щоб і ми, і він там таки опинилися!

 

Проте КонстянитнКонстянтином, але незалежно від особистих мотивів імператора, його Міланський едикт та симпатії до християн стали для церкви новою точкою відліку, відкрили нову епоху, розпочали глобальні та невідворотні  зміни – і не завжди зміни на краще. Відносини між церквою та владою – річ дуже специфічна, тут дуже багато підводних скель. І Христос, і апостоли про владу говорили тільки те що їм треба платити податки, виконувати закони поки вони не суперечать Божим заповідям, ну, і ще молитися за правителів. Тобто, як у старому єврейському анекдоті: як молитися за царя? Як написано: Боже, царя храни. Храни його якомога далі від нас. А от що робити коли правитель починає до церкви наближатися і автоматично наближає церкву до себе? Тут вже тяжче. І навіть не тому що правитель починає піаритися на церкву. Фото президента, мера чи депутата у церкві, промови всечесних отців на офіційних церемоніях – це лише одна сторона медалі. Друга – це коли церква сама йде до царя щоб той допоміг їй вирішити якусь свою проблему.

 

Але так буває не лише з церквою і владою. Знаменитий спортсмен чи артист теж неминуче стають публічними, навіть символічними фігурами – згадати хоча б Руслану і Кличко на майдані. І усі кандидати у депутати хочуть з ними заселфитися, і партії до себе кличуть, і їм самим простіше бізнес розвивати зі своїм личком в якості бренду…

Отже, коли Констянтин дав християнам свободу і особисту підтримку, у теорії все виглядало красиво – кінець гонінням, можна спокійно проповідувати, імператор робить селфі з єпископами, вони йому вдячні, усі християни за нього… одним словом, суцільний рай на землі, повернулися старі добрі часи Давида й Соломона і так далі. Імператор теж радів. Невідомо чи мав Констянтин у планах врятуватиімперію та власний рейтинг за допомогою християн – але він точно знав що християни у більшості своїй – порядні громадяни які не піднімають повстань, не плетуть інтриг, які точно не встромлять тобі гладіус між ребер. Ну, і мама-християнка – теж не останній фактор. А значить – краще з ними дружити ніж переслідувати.

От тільки не все було так просто. Крім «дякуємо тобі, цісарю» християни почали казати ще багато чого. Справа у тому що невдовзі перед тим як Констянтин став імператором та видав Міланський едикт, у Карфагені християни почався великий конфлікт, навіть розкол. Партія прихильників покійного єпископа Мензурія сперечалася з тими для кого стриманий та поміркований Мензурій був недостатньо героїчним. Про цей розкол вже говорилося у попередніх передачах. Першу партію очолив помічник МензуріяЦециліан, новий єпископ, а другу – впливовий та харизматичний проповідник та письменник Донат. До цього долучилися пікантні подробиці щодо донатистів і прихованого церковного майна і ще багато чого – проте головним гаслом донатистів було те що вони – мученики, а Цециліан і ті хто його висвячував – зрадники віри бо йшли на компроміс з світською владою. А якщо вони зрадники, то й таїнства їхні недійсні, а значить, усі мають повзти до донатистів на колінах і наново хреститися від «правильних» єпископів.

І от, Констянтинпише до проконсула Ануліна у Карфагені щоб той повернув християнам усе майно конфісковане під час гонінь. При чому, вертати майно слід було поміркованим. Складається враження що Константин чи то знав про тонкощі ситуації у Карфагені, чи то запитав в християн і ті йому доповіли що до чого. І, звісно, як представник влади, імператор симпатизував поміркованій партії на чолі з Цециліаном. Проте донатисти написали прохання на імператорське ім’я щоб їх виправдали.  Що робити імператорові? Він скеровує це прохання до папи Римського Мільтіада щоб той розібрався. У 313 році у Римі відбувається собор – мабуть, перший з часів Єрусалимського собору коли святий Павло мусив доводити що новонавернених християн не треба обрізати. Відбувся він у Латеранському палаці – резиденції римських патриціїв ПлавтіївЛатеранівяку конфіскував Нерон, а тепер Констянтин подарував Папі щоб тому легше було керувати церковними справами.

Це теж, між іншим, символічний акт. Раніше вміння єпископа знайти спільну мову з проконсулом було лише приємним бонусом до його характеристики. Тепер імператор дарує папі палац – звісно, не стільки для розкошів скільки для розміщення канцелярії та інших служб. А значить, Папа має бути не лише символічним головою єпископів, а ще й посередником між церквою та імператором. А значить, більше чиновником ніж пастирем.

Так ось, на цьому соборі папа намагався бути максимально об’єктивним. Він закликав десять єпископів які підтримали Цециліана і десять донатистів. Більшість єпископів на чолі з папою прийняли рішення на користь Цециліана – що він висвячений правильно, а Фелікс який його висвячував, може й не такий вже сміливець але ніякий не зрадник. І загалом, засуджувати слід лише єпископів які однозначно зреклися Христа.

Донат це рішення не приймає – мовляв, перевага незначна, і загалом, єпископи упереджені, то ж, вимагаю провести собор у Галлії, там не було гонінь, то ж, немає і єпископів-зрадників, і вони вже будуть об’єктивними. Так трапилося що Констянтин тоді був якраз у Галлії по справах. Що ж, скликали наступного року собор у Арлі – і собор цей теж прийняв рішення не на користь Доната і його послідовників. І навіть затвердив правило на усі випадки: якщо приходить до церкви єретик і каже що вірую у святу Трійцю згідно з символом віри то його слід прийняти без перехрещування. Ну, а щодо таїнств – то вони залежать не від того хто їх уділяє а від того хто їх приймає. Якщо єпископ поганий це не значить що треба перехрещувати чи перевінчувати чи перевисвячувати усіх кому він уділив таїнства.Тобто, дали донатистам зрозуміти що його гра у правильну та неправильну церкви нікому не потрібна. Між іншим, собор був більш милостивим до донатистів ніж донатисти до інших: їх приймали назад у єдність без бюрократії та покаянь, і донатистські єпископи в разі навернення до єдності зберігали свої кафедри.

До речі, крім питання правильності посвячення Цециліана собор затвердив ще чимало постанов – про святкування Великодня у один день по цілій імперії, до дозвіл на спів служіння подорожуючих єпископів, про повноваження римських дияконів, про заборону клірикам змінювати місце служіння та займатися лихварством, про відлучення від Церкви тих хто ухиляється від військової служби і так далі. Тобто, церква скористалася нагодою та шляхом обговорень вирішила низку питань. Це було дуже корисно – врешті-решт, інтернету тоді не було, з поштою теж було проблематично, то ж, єдиним засобом підтримувати єдність у вченні та церковних практиках були отакі регулярні зібрання які почали влаштовувати з подачі імператора Констянтина. До речі, оскільки донатистибули лише у Африці, то саме під час цих соборів вперше виникають терміни «католицька», тобто, всесвітня, вселенська церква, на противагу суто локальному руху донатистів. Тоді ж починає поширюватися термін «ортодоксальна», від «ортос», правильний і «докса», слава, церква – на противагу єретикам.

 

 

 

Щоправда, для Доната не було більш важливого авторитету ніж його власний – отже, з рішенням собору він не змирився та звернувся безпосередньо до імператора – аби він вирішив справу власною владою. Сказати що Констянтин був цим шокований – значить нічого не сказати. Він був більш ніж шокований. Імператор дав християнам свободу, почав їх підтримувати, намагався наблизити до себе, напевно, мріючи що цих людей можна буде поставити фундаментом майбутньої римської імперії – аж ось, християни починають створювати йому проблеми! Констянтин казав: «яке безумство – просити суду в людини яка сама очікує на суд Божий. На суд священиків слід дивитися як на суд самого Бога»! Іншими словами, та ви мене вже змучили – хіба не можете між собою ся розібрати?

Що ж, ще святий Петро, той самий якого, якщо тлумачити Євангеліє буквально, Ісус оголосив скелею на якій збудує церкву Свою, одразу після цих пафосних слів почав відмовляти Ісуса від Голгофи, потім зрікся, а потім ще й лицемірив, побоюючись християн з юдеїв. Людям притаманні свої слабкості, а християни – все ж таки люди. Свобідна воля, най би її…

І от, Констянтину таки доводиться взятися за справу донатистів – і він, подумавши, затверджує рішення Арльського собору. Тобто, дає зрозуміти що не має своєї окремої думки і не збирається лізти у церковні справи, а лише затверджує рішення офіційних соборів на яких Церква вирішує що і як. Єдине на що він наважився – це затримати на певний час Цециліана (якого намагалися скинути донатисти) у Італії, а Донату дати повернутися до Африки але заборонити жити у Карфагені. Ну, як заборонити – Донатові сказали не йти у Карфаген та відпустили. Звісно, Донат, для якого не існувало інших авторитетів крім власного, на заборону наплював та повернувся у Карфаген. Констянтин розізлився, відпустив до Карфагену Цециліана, а сам наказав відібрати в донатистів церкви.

І ось, вперше церква почала використовувати адмінресурс. Звісно, про справжні переслідування навіть мова не йшла, виконувати імператорські закони було проблематично, і Констянтин врешті-решт дав донатистам повну свободу віросповідання. Донатисти зраділи і розпустили руки – навіть одного разу спалили церкву яку Констянтин будував у Карфагені для ортодоксальних християн. Імператор вирішив що краще просто відновити храм власним коштом ніж починати репресії. Один з наступних імператорів, Констант, спробував закликати донатистів возз’єднатися з Церквою – і ті відповіли бунтами, такими що Констант мусив кинути проти них війська. Майже півстоліття після Констянтинадонатисти були дуже поширеними у провінції Карфаген – щоправда, за межами Карфагену їх майже не було.

І католицько-православні єпископи, і, особливо, Констянтин поводилися у цій ситуації максимально виважено і ставилися до єретичного руху терпимо та милостиво – наскільки це було можливо. Власне, це донатисти попросили імператора про допомогу а потім почали розпускати руки. Проте навіть якщо враховувати усі ці речі, слід визнати – це був перший випадок коли Церква трішечки – але застосувала адмінресурс. Коли у незначних дрібницях, але церква вперше опинилася не серед тих кого переслідують, а серед тих хто переслідує. Коли церковні справи, церковні питання вирішуватимуть за допомогою імператора, коли імператор затверджував рішення соборів та підтримував одну з партій всередині церкви. Церква, яка завжди була поза політичним виміром, яка завжди трималася якомога далі від царя, вперше ступила на шлях співпраці з владою. Не зовсім з власної волі – але ступила. Далі буде доба вселенських соборів, доба так званої «симфонії» між церквою та державою, буде боротьба за першість у справах духовних між церковниками та царями-королями – але саме тоді, на початку 4 століття, був зроблений перший крок. І зроблений він був щиримита гідними поваги людьми.

Відгуки

Як римо-католики будували храми святого Миколая та святого Олександра у Києві?

Як римо-католики будували храми святого Миколая та святого Олександра у Києві?

Готуючись до святкування 700-річчя відновлення Києво-Житомирської дієцезії спілкувалися із істориком Віктором Заславським про історичні події, у результаті яких у столиці України було побудовано римо-католицькі храми святого Миколая та святого Олександра.
Гість розповів про роль святинь в українському національному відродженні та загалом історії України.
"Апостол Яків застерігає нас від дуалізму: благословляємо і проклинаємо одних і тих самих людей!" - отець Мар'ян Мельничук

"Апостол Яків застерігає нас від дуалізму: благословляємо і проклинаємо одних і тих самих людей!" - отець Мар'ян Мельничук

Священник говорив про Послання від Якова, а саме про загальновідомою істиною, що віра без вчинків - мертва!
Історик Віктор Заславський про інтим, цноту і Божу природу у ранній Церкві

Історик Віктор Заславський про інтим, цноту і Божу природу у ранній Церкві

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії:"Коріння християнського аскетизму"
Історик Віктор Заславський про імператора Юліана Відступника

Історик Віктор Заславський про імператора Юліана Відступника

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії:"Юліан відступник"

"Нікейський собор заборонив священникам псувати Богом дане тіло", - Віктор Заславський

"Нікейський собор заборонив священникам псувати Богом дане тіло", - Віктор Заславський

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії:"Нікейський собор"