"Ця сімейна патріотична кіноказка зроблена дуже якісно і з великою любов’ю", - Віктор Заславський про фільм «Пекельна хоругва або Різдво Козацьке»

Славні лицарі запорожці потрапляють у рай без черги та документів, слова лицарського не порушують, нечистої сили не бояться і навіть у пеклі з чортів лицарів зроблять! А ще – правдива вірність, дружба і кохання, і пекельні брами здолають, і військо вороже на попіл обернуть! Саме про це розповідає чудовий різдвяний фільм «Пекельна коругва або Різдво козацьке», який нещодавно вийшов на наші кіноекрани і йтиме десь до 8 числа (не пропустіть). І цей фільм дивитись треба обов’язково! Ця яскрава добра сімейна патріотична кіноказка зроблена дуже якісно і з великою любов’ю. Саме так: дуже якісно, хоча ще у трейлері видно, що декорації та спецефекти слабенькі. До речі, це не через брак коштів, а навмисно, але про це ще буде. А так для фільму спецефекти не головне. Як казав ще Хічкок: "Для доброго фільму потрібен, по-перше, сценарій, по-друге, сценарій і по-третє, сценарій. Саме помилки сценариста можуть перетворити на фарс дорогі фільми з захмарними бюджетами – і навпаки, продуманий сценарій зробить хітом дешеву постанову. Бо головне у фільмі – це історія, яку автори прагнуть нам розповісти, а камера, спец ефекти, звук і навіть актори – це лише засоби, якими творці фільму доносять до нас історію. У «Пекельній корогві» сценарій писав сам Сашко Лірник і він не схалтурив! В маститого казкаря вийшла чудова казка – продумана, з живими, колоритними персонажами, файним змістом та крутим моральним стрижнем. Саме так, казка, не історичний фільм, не містичний трилер і навіть не фентезі, а казка – з усіма умовностями казки.

У казці завжди більше умовностей, сюжети легші та простіші, характери більш схематичні та передбачувані. Герой проходить низку випробувань, звершує подвиг, кого треба рятує, кому треба рубає голову – і на виході отримує наречену або царство або усе до купи. Читачеві чи глядачеві більш-менш зрозуміло що чекає на героя у темному лісі, глибокій печері, чарівному замку чи на дні морському. Відьма, принцеса, дівчина, лицар, витязь, принц, козак, сірий вовк, чаклун, чорт, циганка – саме ім’я персонажа майже усе говорить про його характер. Відверта «несправжність» казкового світу, умовності та механічність сюжету – не недоліки, а необхідні атрибути жанру, і саме у тому криється таємниця привабливості казки. І тому декорації та спец ефекти доволі умовні – щоб не додавати зайвого драматизму.

А ще тут в нас – казка українська, і тут автор чудово обіграв усі традиційні українські реалії та стереотипи: козак і чорт, нечиста сила, єврей-шинкар, сильні жінки які рогачами чортів розігнати можуть і усі трохи відьми. Так, козаки тут ідеалізовані, чорт не страшний, бойового гопака тут більше ніж реальних військових прийомів 17 століття – і так і має бути, адже це казка. Необхідна для казки стилістика витримана і у мові героїв, і у декораціях, і у костюмах, і у спец ефектах. Вони додають фільму саме казкового  духу.

 І цей казковий дух – велика заслуга творців фільму, від Сашка Лірника до останнього пса у кадрі.

 Загалом, написати казку і екранізувати її – доволі складно.  Від письменника очікують повість певного обсягу, а від сценариста – повного метру, і тоді доводиться якось розвивати сюжет, і тоді зазвичай починають ускладнювати сюжет: додавати політичних складових, психологізму, соціальної драми. Тоді простота казки втрачається і починається фентезі. Саме так в Толкіна вийшов «Хобіт», в Пушкіна – «Руслан і Людмила», а в Лесі Українки – «Лісова пісня». Тоді виходить фентезі – а це вже зовсім інший жанр. Тому, власне, кіноказка майже зникла з кіно- та телеекранів.

Є лише один шлях розтягнути казку на повний метр і не знищити її – додати іронії. Саме таким шляхом пішов, наприклад, Гоголь, пишучи «Ніч перед Різдвом». Саме так знімав Олександр Роу або Юлій Кім – або американці коли знімали класичну «Принцесу-наречену», «Десяте королівство» або «Зоряний пил». Або норвежці у «Землі троллів». Поєднання серйозного і комічного, гротеску та реалізму, казкових випробувань та життєвих проблем. Таким шляхом пішли і творці «Пекельної коругви» - хоча Лірник не стільки вигадував сам скільки запозичав з інтермедій та пісень 17-18 століть.

Отже, перед нами – справжня казка. Як «Принцеса-наречена» - але цілком наша. Як Ніч перед Різдвом – але без малоросійського самоприниження. Стовідсотково українська, сучасна і водночас з глибокими коріннями, патріотична й самоіронічна, кумедна і серйозна. За яку хочеться подякувати і сценаристові, і режисерам з продюсерами, і акторам які створили надзвичайно проникливі образи, і каскадерам, і тим хто ставив фехтувальні бої. Робіть іще і – слава Україні!