Слухати Радіо

Зараз в ефірі

12:20

Хресна Дорога

В ефірі

Наближаючись до православ'я

14:00

Духовні читання

14:20

Християнство сьогодні

15:00

Коронка до Божого Милосердя

15:10

Молитовна лінія

15:40

Дитяча катехиза

16:00

Катехиза

16:40

Дитяча молитва

17:00

Новини

17:10

Голос народу, голос Божий

17:30

В родині "Радіо Марія"

17:45

Літургія годин (Бревіарій)

18:00

Св.Літургія з Прокатедри св. Олександра (Київ)

19:00

Молитовна лінія

20:00

Вечірня казка

20:20

Слово на кожен день

21:00

Архіпастир відповідає

22:00

Катехиза

23:00

У ваших намірах

Дніпродзержинськ: Місто, в якому є душа

Поділитись з друзями
Промислові міста Східної України зазвичай асоціюються з похмурими індустріальними краєвидами: ряди бараків-хрущовок та п’ятиметрові Леніни на центральних площах, над якими височать заводські труби. Де-не-де серед огидного конструктивізму можна побачити сталінські претензії на архітектуру чи руїни цибулястих „московських” храмів. Недарма сюди часто завітають любителі фотографувати індустріальні руїни, а місцева молодь називає рідне місто „Дніпродим”. Проте це лише на перший погляд. А якщо придивитись – то можна знайти тут і захоплюючу історію, і безліч цікавинок, які тягнуть якщо не на ЮНЕСКО, то на архітектурний ансамбль точно. Зокрема, тут можна побачити найбільший костел Східної України, один з найкращих українських театрів і неповторний комплекс „інженерного кварталу” в найкращих традиціях кінця ХІХ – початку ХХ століття. 


Почалося все з козацьких зимівників, які були тут якнайменше з XVIIІ століття. А у 1887 році Південно-Російське Дніпровське Металургійне товариство вирішило будувати в Кам’янському металургійний завод. Гроші давали бельгійці з французами, а усі спеціалісти були...поляками! Зокрема, будівництвом заводу керував директор-розпорядник Ігнатій Ясюкович, поляк родом з Каунаса (тоді - Ковно).
В ті часи заводи виростали на очах немов гриби, але Запоріжжя-Кам’янське було несхоже на інші. Це був, мабуть, єдиний приклад, коли фактично на порожньому місці виник завод-велетень, а при ньому – містечко, що поєднувало в собі вишукану красу мегаполісу з затишністю села. Справа в тому що Ігнатій Ясюкович (колеги жартуючи називали його „Святішим Синодом”) вмів дбати не лише про прибутки, а і про умови життя, при чому як для інженерів, так і для робітників. 
Так чи інакше, найкращим пам’ятником Ігнатію Ясюковичу стали зведені їм будівлі – і перш за все, два міські храми, костел і церква. Костел св. Миколая – споруда унікальна. Чудовий взірець англійської неоготики, дві дзвіниці зі шпилями, сигнатурка над трансептом, стрільчасті вікна і традиційна для Запоріжжя-Кам’янського нештукатурена цегла (знов-таки – реверанс в бік готики) – костел гармонійно вписався в оточення еклектичних кам’яниць Верхньої Колонії. 
Первісно храм був розрахований на 500 чоловік, але зазвичай народу до меси приходило стільки що більшості доводилося стояти надворі – адже о 1917 року офіційна спільнота при храмі нараховувала 7000 вірних – поляків, білорусів, литовців, українців, росіян. При храмі була бібліотека, а біля нього – польсько-єврейська школа (в галузі освіти національні меншини вирішили об’єднатись). 
Зрозуміло, що за радянських часів костелу було нелегко: його то відкривали, то закривали, ксьондзів то заарештовували, то відпускали, аж поки у 1929 році храм не закрили. Школу біля храму перетворили...на психіатричну лікарню – там вона і досі. За німецької окупації в костелі дозволили відправляти месу, але червоні визволителі швидко припинили цей антирадянський непотріб. Храмом міста мав стати завод, а радянські боги „прикрашали” головні міські площі. То ж, костел перетворили спочатку на склад, потім – на клуб ДОСААФ, добудували до витонченого фасаду огидний триповерховий будинок без жодних натяків на красу, а всередині побудували перекриття. Лише з 1991 року почалися переговори про повернення будівлі вірянам. Ксьондз Мартін Янкевич, місіонер з Польщі що ідеально вписався в українсько-російське середовище Дніпродзержинська, зміг відродити парафію, залучив нових людей, запровадив відправи українською і російською мовами. Як тільки костел став хоч трохи схожим на храм – тут почались регулярні безкоштовні концерти класичної музики (щось нове для індустріального міста, та ще й на початку 90-х)... 
А потім у 1996 році о. Мартіна, який мріяв жити і померти в Дніпродзержинську, забрали до Польщі на підвищення, а парафію передали капуцинам. Щоправда, новий настоятель, брат Блажей, виявився гідним продовжувачем справи отця Мартіна. При парафії з'явилося чимало нових спільнот, молодь влаштовувала євангелізаційні рок-концерти... А закінчилося все тим що монахів порозсилали по інших парафіях: кого – очолити українську провінцію капуцинів, кого – відроджувати парафію в сусідньому Дніпропетровську. Але час від часу „стара гвардія” заїжджає до Дніпродзержинську потішити паству! До речі, нещодавно католикам у власність віддали і храм, і територію навколо нього. То ж чекаємо на подальшу реконструкцію!
В Дніпродзержинську, в цьому незвичному місті перетнулися історія і сучасність, радянські маразми і нетиповий для тієї доби комфорт і затишок, „буржуазна” жульвернівська утопія та утопія радянська, огидні Ленін з Дзержинським – і величні храми, сумні індустріальні краєвиди – і театр, в якому почуваєшся як вдома. Що ж, якщо місто будувалося з любов’ю – це видно навіть через сто років! А Ясюкович своє творіння любив щиро! Навіть після того як у 1903 році його обрали головою ЮРДМО і він змушений був перебратись до Петербургу, усі свята він відзначав в Кам’янському, а на панахиду за померлим засновником міста до костелу прийшло ледь не все Кам’янське. 
І хоча радянські істукани ще й досі бовваніють над містом, в назвах вулиць увіковічені Кіров та інші червоні „герої”, а для засновника не знайшлося навіть провулка – дух міста не розженеш винищувачами як хмари на параді. Отже, завітайте до цієї утопії над Дніпром, насолодіться дніпровськими краєвидами, помоліться в Миколаївському костелі, подивіться виставу в Дніпродзержинському театрі, пройдіться по набережній на Лівому Березі, присядьте на пару годин з вудкою чи люлькою в вечірні години – і буде вам щастя!

Віктор Заславський

 

Відгуки

Історик Віктор Заславський про "Латинську Русь"

Історик Віктор Заславський про "Латинську Русь"

Вашій увазі авторська програма історика Віктора Заславського на тему "Латинська Русь".
"Таких фільмів в історії кіно майже нема", - Віктор Заславський про фільм "Наші котики"

"Таких фільмів в історії кіно майже нема", - Віктор Заславський про фільм "Наші котики"

Коли йде війна – знімають, зазвичай, щось пафосно-патріотичне, або веселе, а після завершення війни – зазвичай, щось психологічно-філософське. Хтось хоче підняти настрій на фронті та у тилу, хтось – надихнути на подвиги, хтось – змусити глядача замислитись чому і для чого йде ця війна і як жити тим хто вертається з фронту. Вашій увазі аналіз кінострічки  «Наші котики» від історика Віктора Заславського.

"В нас вже є якісне масове кіно", - Віктор Заславський про стрічку «Тільки диво, або до кого приходить Святий Миколай»

"В нас вже є якісне масове кіно", - Віктор Заславський про стрічку «Тільки диво, або до кого приходить Святий Миколай»

Зимові свята 2019-2020 року видались бідними на сніг – зате багатими на цікаві кінопрем’єри. У грудні та січні на наші екрани вийшли аж дві кіноказки українського виробництва. Ми вже писали про чудові «Пекельну коругва або Різдво козацьке» яка мала шалений успіх у кінопрокаті – її переносили до великих залів та продовжили прокат на тиждень – так багато було бажаючих! І загалом, вказували на те як тяжко написати та екранізувати справжню казку, так щоб вона не перетворилась на фентезі. І ось, варто розповісти про другу українську кіноказку – «Тільки диво». Це казкова історія про вигадане місто у горах де раптом зима затрималась на 7 років. Одяг, побут, звички мешканців чимось нагадують українські Карпати, чимось – Голландію з картин Брейгеля або «Срібних ковзанів» Мері МейпДодж. З тих самих «Срібних ковзанів» творці фільму позичили і кілька сюжетних ходів, та й загальна атмосфера – святкова, доброзичлива, навіть дещо солодкувата, нагадує книгу пані Додж.

"Ця сімейна патріотична кіноказка зроблена дуже якісно і з великою любов’ю", - Віктор Заславський про фільм «Пекельна хоругва або Різдво Козацьке»

"Ця сімейна патріотична кіноказка зроблена дуже якісно і з великою любов’ю", - Віктор Заславський про фільм «Пекельна хоругва або Різдво Козацьке»

Вашій увазі відгук на українську стрічку "Пекельна хоругва або Козацьке Різдво" від історика Віктора Заславського: 
"Отже, перед нами – справжня казка. Як «Принцеса-наречена», але цілком наша. Як "Ніч перед Різдвом", але без малоросійського самоприниження. Стовідсотково українська, сучасна і водночас з глибокими коріннями, патріотична й самоіронічна, кумедна і серйозна. За яку хочеться подякувати і сценаристові, і режисерам з продюсерами, і акторам, які створили надзвичайно проникливі образи, і каскадерам, і тим, хто ставив фехтувальні бої".

 

"Завдяки митрополиту Гжегожу у Львові осіли Бернардини і його стараннями собор був оздоблений красивим різьбленим розп’яттям", - Віктор Заславський

"Завдяки митрополиту Гжегожу у Львові осіли Бернардини і його стараннями собор був оздоблений красивим різьбленим розп’яттям", - Віктор Заславський

Вашій увазі чергова програма від історика Віктора Заславського. Ви почуєте цікаві факти з життя римо-католицького львівського митрополита Гжегожа з Сянока – вченого, мецената, просвітника, поляка за походженням, але в душі митрополит Гжегош вважав себе італійцем.