Фільм «Сторожова застава» – знакова подія не лише для українського кіно, але й для жанру загалом.

Усі відгуки загалом згідні в тому що це дуже якісно зроблене кіно – красивий візуальний ряд, старанна операторська робота, чудово підібрані місця зйомок, добротна гра акторів, від підлітків-дебютантів до досвідчених майстрів. До речі, один з акторів, Олег Волощенко, працює у драматичному театрі у Камянському на Дніпропетровщині і ваш покірний слуга знає його особисто. Та й сценарій, який базується на однойменній книзі Володимира Рутківського, хоча ті хто читав книгу кажуть що сценаристи багато чого перемінили, але фільм це не псує. Звісно, більш прискіпливі критики вказують на певні недоліки картини – на проколи у сценарії, на недостатньо видовищні батальні сцени, на недостатньо розвинені другорядні образи, на певні сюжетні штампи чи ляпи на зразок дівчини яка говорить «зараз 1120 рік від Різдва Христового» або половців, схожих на персів з «300 спартанців». Але ці ж критики одразу зазначають що оскільки перед нами не історичний фільм, а пригодницьке фентезі для сімейного перегляду, нема сенсу ставити до картини претензії як до «Хороброго серця». І усі згідні в тому що «Сторожова застава» - якісне українське кіно з позитивним сюжетом і гідними спецефектами яке не соромно і за кордоном показати. Кіно, яке просто обов’язково треба подивитись.

Отже, нема сенсу повторювати похвали і зауваження інших. Хотілося б сказати чому саме автора цих строк – українця, християнина, гурмана кіно і любителя фентезі – приємно вразила «Сторожова застава» і чому він вважає що цей фільм – знакова подія не лише для українського кіно, але й для жанру загалом.

По-перше, це фентезі яким воно є у його найкращих проявах і яким воно має бути. Після того як Пітер Джексон перетворив толкіновського «Хоббіта» на парк атракціонів, Джордж Мартін осквернив саме поняття казкового світу, а мода на психологію нагороджує героїв обов’язковими комплексами чи психічними вадами, «Сторожова застава» вертає нас до старих добрих традицій, закладених майстрами, від народних пісень до Толкієна і Люїса. Герої фільму – це герої у повному значенні цього слова. Цільні натури, готові до подвигу і самопожертви, жодних скелетів у шафі, жодних підсвідомих комплексів. Головний герой, підліток Вітя, ще на початку фільму постає як цілком позитивний персонаж який живе повним життям. Він захоплюється літаками, в нього кімната завалена саморобними моделями (і за законами Станіславського це йому стає у пригоді). На столі – «Захар Беркут» Івана Франка. В нього любляча мама і вірний друг, з якими в Віті чудові відносини. Потрапивши до казкового світу, він ані на хвилину не забуває що в нього вдома друг чекає на порятунок, тому ані слава, ані пригоди, ані кохана дівчина не дають забути про це. Він з самого початку здатний на ризик і на подвиг заради тих кого любить. Єдиний комплекс в героя – це панічний страх висоти через аварію в якій загинув батько. І цей страх він за законами жанру долає завдяки допомозі друзів. Богатирі і прості воїни які живуть на сторожовій заставі – усі як один дружні та сміливі, вірні один одному і священному обов’язку боронити рідну землю. Це не заважає кожному з героїв мати свій характер – веселий та душевний Олешко, який потрапляє у комічні ситуації, намагаючись підкорити серце неприступної красуні Росани, простуватий Добриня та поважний Ілля (який тим не менше тягає яблука з сусідського саду), чокнутий але по своєму мудрий дід-винахідник і ніжна Оленка, майже дитина. Усе занадто просто і усі занадто добрі? Так у пригодницькій стрічці хочеться побачити героїв з яких можна брати приклад. Тут має бути Іван Царевич, Котигорошок, Дартяньян з мушкетерами чи Фродо з ельфами, а злі вороги мають бути злими ворогами – Кащей Безсмертний, Саурон з орками чи Міледі. Щоб подивитись на самокопання і боротьбу з власними демонами чи тарганами в голові, слід йти на інші фільми. Психологічне кіно – це окремий жанр.

І так, як і будь-яка казка, «Сторожова застава» не позбавлена дидактичних елементів. Це і вірність друзям, милосердя, і спроможність все подолати, а головне – єднання людини з своєю землею. Ілля Муромець каже «за нами Бог, за нами правда, ми на своїй землі, і ми вистоїмо». Вітя переборює свій страх висоти, згадавши слова діда «ти тут не сам, з тобою весь наш край».

Це підводить до другого моменту. Казковий світ в якому стоїть Сторожова Застава, виписаний творцями фільму з неймовірною любов’ю, і в кожному візерунку на сорочці, глечику чи зброї, у кожній жіночій прикрасі, у кожній скелі чи травинці, вихопленій камеро оператора, читається головна ідея: це наша земля, і все що на ній – це наше минуле, наші коріння, і все це слід любити і шанувати. Це цікавим чином відбилося на релігійній складовій фільму. Видно що мешканці Сторожової Застави – християни. Вони моляться і хрестяться, згадують Бога у вирішальну мить, але не забувають що у сусідньому озері живе Велес, а в горах волхви які можуть прийти на допомогу. При чому, ці Перун чи Велес ніяким чином не суперечать християнському світогляду героїв, адже вони – частина нашої міфології, частина нашої спадщини, нашої землі.

По-третє, творці фільму вдало використали найкраще з світового досвіду. Вміло нагнати пафос коли треба і вміло розбавити його гумором, показати характер героя кількома фразами, поєднати естетику давнини і сучасності – у фільмі явно простежується вплив Голівуду, особливо студії Марвел. І в цьому немає нічого поганого, навіть навпаки. Все ж таки, українська національна ідея це – не шукати особливого шляху і не протиставляти себе іншим, а стати між іншими народами як рівний з рівним. Про це було і в словах нашого гімну «України слава стане поміж народами», і в Шевченка – «і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь». І так, творці фільму свого не цурались. Незважаючи на усю голівудщину, «Сторожова застава» - це стовідсоткове українське кіно. Як дехто каже, тут глибоко прописаний наш культурний код. Багато жартів не зрозумієш якщо не дивився «жил бьіл пьос», не вчив англійську у середньостатистичній школі, не жив в добу Майдану і АТО. І найбільш вражаюча, найбільш прониклива сцена фільму де богатирі і залога фортеці співають героїчну пісню перед лицем смерті, а до них приєднуються жінки, які відмовились рятуватись у підземеллях – таку сцену вони б не змогли б зняти так правдиво і щиро, якби в нашої землі, нашого народу за плечима не був лютий 2014-го, палаючий Майдан, добровольці перед військкоматами, волонтери на передовій і три роки справжньої, не казкової війни. Якби уся країна не знала що таке стояти плечем до плеча перед ворожими полчищами коли, здається що нема на що сподіватись. Тільки тепер ми знаємо ціну словам пісні з фільму «а в тяжку годиноньку-час не впадем перед чорним дощем. И плечем і до плеча станемо із щитом і мечем». І коли Олег Волощенко, актор який грає Іллю Муромця, промовляв «ми на своїй землі і ми вистоїмо» - і він, і усі ми знали що це таке вистояти на своїй землі. Вистояти перед дубинками беркутівців і пострілами снайперів. Під ворожими градами і мінометами. Збираючи в тилу гроші, харчі і одяг на потреби армії. Недарма прем’єра фільму була приурочена до Дня захисника вітчизни.