A PHP Error was encountered

Severity: Notice

Message: Trying to get property of non-object

Filename: controllers/site.php

Line Number: 171

A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Cannot modify header information - headers already sent by (output started at /usr/home/admin/domains/radiomaria.org.ua/releases_prod/release-20170819223313/cms/system/core/Exceptions.php:185)

Filename: libraries/Session.php

Line Number: 675

Хмельницький
Слухати Радіо

Зараз в ефірі

00:00

Розарій

В ефірі

Катехиза

01:10

Католицька енциклопедія

01:40

Духовні читання

02:00

Катехиза

03:00

Меса

03:40

Розарій

04:00

Коронка до Божого Милосердя

04:20

Святий дня

05:00

Наближаючись до православ'я

06:00

Дитяча катехиза

06:20

Голос народу, голос Божий

07:00

Св.Літургія з костелу св. Станіслава єпископа та мученика (Городок)

07:40

Дитяча катехиза

08:00

Святий дня

08:10

Житія святих

08:15

Ранок з Олексієм Самсоновим

09:00

Молитовна лінія

10:00

Розарій

10:30

У ваших намірах

Хмельницький

Поділитись з друзями
Створено: 2014-11-04
Передача: Відкриваючи таємниці християнства
Автор:
Ведучий: Віктор Заславський
Будь-яка революція завжди починається раптом. Ще вчора Янукович був цар і бог, за ним була армія і міліція, а сьогодні він вже тікає з країни щоб завтра про нього позабули усі. Ще вчора цар Микола 2 володарював над Росією, а сьогодні він живе в поїзді щоб завтра бути розстріляним. Так завжди – сьогодні все спокійно і вертикал стоїть як треба, а завтра і верхи не можуть, і низи не хочуть, і караул втомився. Приблизно так трапилось і у 1648 році.



Десять років в Речі Посполитій все було спокійно, та й перед тим ті козацькі повстання які починались, були сході на звичайні розбійницькі напади чи феодальні бунти, яких в ті часи вистачало. Але хто мав очі – той бачив що політика короля і магнатів по відношенню до козаків є безглуздою. Для Речі Посполитої таке нерегулярне військо могло стати великою підмогою в захисті кордонів від турків і татар. І розумні королі, такі як Стефан Баторій, якраз підтримували козаків як могли – тим інше що роль їхня в суспільстві збільшувалась с кожним роком – особливо після того як гетьман Петро Сагайдачний, відомий своїм благочестям, записав усіх запорожців в київське братство і робив для підтримки православної церкви більше ніж будь-хто до нього, за винятком хіба що князя Острозького. І люди це розуміли – недарма в усіх українських літописах того часу – і київських, і львівських – в усіх конфліктах козаків з владою симпатії літописців і народу були на боці козаків, та й серед польських інтелектуалів часто-густо лунали заклики давати козакам більше прав. Казали що переслідувати козаків безчесно, некорисно і неможливо. Безчесно ущемляти права совїх громадян і братів по вірі, некорисно переслідувати тих тих хто тебе захищає і неможливо подолати таку значну силу.

Але не усі в уряді Речі Посполитої розуміли це. Для багатьох польських і спольщених магнатів козаки були виключно холопами яких добре було б перетворити на кріпаків.

А вкупі з тим що магнати все більше посилювали феодальні повинності, а в містах міщани-католики по мірі сил наступали на права міщан-православних, вкупі з сваволею і безкарністю шляхти, з непрацюючими судами це створювало на українських землях справжню революційну ситуацію.

У 1648 році бомба вибухнула. Козацький ватажок Богдан Хмельницький розпочав повстання, як він казав, проти магнатів. За допомогою татар, яких покликав в якості союзників, він легко розбив війська Речі Посполитої під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями, пройшов вогнем і мечем аж до Замостя. На початку цей виступ виглядав як звичайна громадянська війна чи розбійницький рейд. Важко сказати що планував сам Богдан коли починав повстання. Можливо, мстив за кривду, яку йому завдали сусіди. Можливо, хотів відновити спаплюжені права війська запорізького. Можливо, мислив про щось більше.

Так чи інакше, коли після цього переможного походу він увійшов до Києва, міщани і церква влаштували йому справжній тріумф. Київський митрополит Сильвестр Косів та Єрусалимський патріарх Паїсій виїхали назустріч гетьманові на чолі почесної варти з тисячі вершників. Патріарх назвав гетьмана "князем Русі". Польський дипломат Войтех М'ясковський писав про це:

"Увесь народ, що вийшов з міста, уся чернь вітала його. Академія вітала його промовами і вигуками, як Мойсея, спасителя та освободителя від рабства Лядського, вбачаючи у імені "Богдан" добре предзнаменування і називаючи його "Богом даним". [...] З усіх гармат і іншої артилерії стріляли у замку і в місті на тріумф

Як виявилось, ідея вигнати ляхів і жити своїм розумом виявилась серед українців досить популярною. Ідея нашої державності вже була сформована і навіть втілена. Богдан Хмельницький промовляв перед польськими послами:

"Правда то є, що я - лихий і малий чоловік, але мені то Бог дав, що я є єдиновладцем і самодержцем Руським" "Тепер уже час минув. Я вже доказав, про що ніколи не мислив, докажу й далі, що задумав: виб'ю з лядської неволі народ весь руський по Львів, Холм і Галич".

Мова тут вже йшла майже про всю територію сучасної України – хіба що без Причорномор'я, на якому тоді панували турки. Саме тому що козацька держава виникла на прикордонних землях, на землях що носили назву Україна, слово Україна почала поступово витісняти в розмовах і серцях наших предків слово «Русь». Отже, до повстання Хмельницького можна ставитись по-різному. Можна засуджувати його виступ чи схвалювати, можна цілком слушно поливати гетьмана брудом за союз з Москвою але нікуди ми не подінемось від того факту що в боротьбі за українську державність він відіграв вирішальну роль. А з іншого боку, дивлячись через призму століть на значення діяльності гетьмана, ми часто забуваємо те як виглядало його повстання у 17 столітті. А виглядало воно приблизно так само як в наші дні подвиги мавп з ДНР. Посудіть самі – козаки позиціонували себе як борці за православ'я, грабували все що погано лежало, вбивали усіх хто не подобався, знищували цілі міста, спирались на іноземну військову підтримку – татар, які взагалі ніколи не відрізнялись чемністю і гуманізмом. І врешті-решт, козаки не змогли вигадати нічого кращого як покоритись Москві, яка аж ніяк не збиралась шанувати їхні права і вольності. Недарма і в народних піснях співали «Ой чому ж тебе батьку-Богдане та й перша куля не вбила», і в повному тексті пісні «Ще не вмерла Україна», майбутньому українському гімні, були такі слова:
Ой, Богдане ти Богдане, славний наш гетьмане,
Нащо віддав Україну ворогам поганим?
Мабуть, тому в лавах королівського війська і в загонах Яреми Вишневецького воювало чимало православних українських шляхтичів. Головний ворог Хмельницького, князь Ярема Вишневецький, був русином-українцем за походженням, предок його Дмитро Вишневецький-Байда вважається засновником Січі, а сам Ярема хоча і вважався фанатичним звірем-латинником, але насправді поважав віру в якій народився, був меценатом численних православних церков і монастирів. Та й соратники Хмеля – Іван Богун та Іван Виговський – врешті-решт теж опинились під прапорами Речі Посполитої.

Звісно, між козацькою державою і Лугандоном є одна велика різниця. Недороссія з самого початку тримається на підтримці з Росії, і якби не хлопці з Пскова, Омська чи Нижнього Новгороду, які раптом заблукали біля Іловайську, ми б давно вже вигнали ворога за кордон. А ось козаки у 1648 році не хотіли бути і не були нічиїми маріонетками.

Отже, як казав викладач вашого покірного слуги в Київському Національному Універститеті, усі епітети що ви застосуєте до Хмельницького, і добрі, і злі, будуть вірними. Про гетьмана і його війну можна написати безліч книг, намагаючись зрозуміти добром чи злом вона була для нас. Як казали герої братів Стругацьких, простих людей не буває.

Нам цікавий релігійний вимір цієї війни і роль її в міжконфесійних відносинах. З одного боку, козаки постійно наголошували що вони борються за православ'я і проти католицтва з унією. Звісно, цей антикатолицький запал козаків в повній мірці відчули католицькі священики і монахи, яким довелось потрапити до рук цих народних месників. Щоправда, грабунки у ворожих містах і святинях були притаманні більшості війн. Тим більше що грабували і вбивали не лиш не козаки і не лише католиків. Під час Хмельниччини були знищені десятки православних церков і монастирів, знищені татарами, козаками Хмельницького або бандитами яким все одно було за чий рахунок наживатись. А щодо боротьби проти унії – звісно, коли в козаків була така можливість, вони з величезним задоволенням вбивали і грабували уніатів, та й посланці константинопольського патріарха не шкодували красивих слів і освячених мечів, благословляючи Хмельницького на боротьбу за віру. Однак різати уніатів в козаків не дуже виходило – адже унія в ті часи була поширена головним чином в Білорусії і на Холмщині – а в тих краях козаками і не пахло. Повстанці козацької народної республіки могли хіба що зачепити терени Брестської і Володимирської єпархії, а також уніатський монастир в Чернігові – але лише боком. Отже, унія і боротьба з нею були для козаків виключно красивими гаслами, які не мали під собою жодного реального підґрунтя.

Цікаво інше. Сильвестр Косів, який став після смерті Петра Могили київським митрополитом, і хоча й був головою церкви, яка проголосила війну католицтву, але ані сам, ані його друзі не розділяли радикальних поглядів повсталого козацтва. Косів спочатку намагався втекти з Києва, але козаки захопили його у полон, звинуватили у зраді «давній грецькій вірі» та відправили під конвоєм назад у Київ. Напевно в ті часи в Косова було відчуття дежа в'ю – так ця ситуація була схожа на ту коли митрополитом став Ісая Копінський і він, Косів, разом з Петром Могилою чекали коли ними почнуть годувати дніпровський осетрів. Здавалося б, Копінський, давно вже був позбавлений влади і помер, Петро Могила за допомогою його, Косова, стільки років намагався змінити обличчя і репутацію православної церкви, привчити борців за віру не бити усіх хто не подобається, і вже начебто все вийшло, але ось, привид Копінського немовби повстав з могили і усі біси вилетіли з скриньки Пандори.

Косів не був ані святим, ані героєм. В свій час він був причетним до інтриг проти Йосафата Кунцевича, допомогав Могилі в інтригах проти Копінського, а ставати мучеником не мав жодного бажання. То ж в козацькому Києві він мусив удавати з себе вірного прихильника запорожців, готувати Хмельницькому урочисту зустріч і вітати його як захисника православ'я. А от коли у 1651 році козаки були розбиті під Берестечком, і в Київ увійшов литовський гетьман Януш Радзивілл, Косів також вийшов йому назустріч, привітав як визволителя і завірив що і він, і кияни лояльні до короля і Речі Посполитої. А щоб підкріпити слова митрополита чимось серйознішим, з-за його спини вийшли католицькі священики, монахи, міщани і шляхтичі, яких, виявилось, Косів переховував в себе в Михайлівському монастирі і в Лаврі. Отже, наш митрополит хоча і не відрізнявся сміливістю чи принциповістю, але повів себе як герой і врятував спочатку київських католиків від козаків, а потім Київ від грабунків. Щоправда, під час візиту Радзивілла Київ все одно постраждав від пожеж, але солдати литовського гетьмана разом з міщанами боролись з вогнем і врятували не одне життя і не один будинок. .

А потім козаки повернулись знову. І так кілька разів. А потім в битві під Жванцем Хмельницького вкотре зрадили союзники-татари, і гетьман почав шукати нових союзників якими стали московіти. 18 січня (8-го за новим стилем) 1654 року, в місті Переяслав молода козацька держава вирішила увійти в союз з Москвою і прийняти протекторат царя за умовою зберігання державних прав України. Цікаво що у відповідь на свою присягу, українська сторона вимагала від царського посла Івана Бутурліна, присягнути від імені царя в непорушності прав України. Бутурлін присягати відмовився, пояснивши це тим що цар нікому не присягає, але слово його незмінне, і права українців він триматиме вічно. Багато полків і полковників відмовились підписати цю угоду, але факт залишився фактом – з того часу Україна опинилась в сфері впливу Російської держави. Плоди цього досить швидк дали про себе знати. Якщо Богдан Хмельницький мислив як типовий європеєць – такими поняттями як феодальна автономія, персональна унія. Все ж таки то були часи коли лорд називав себе васалом короля але володів своєю землею як повноправний монарх, коли дві держави могли тимчасово чи не зовсім тимчасово об'єднатись під владою одного штатгальтера. А для московітів існували виключно цар і холопи, які цілком залежали від царської милості. Отже, Україна поступово опинилась під повним контролем Москви, і незважаючи на заяви Бутурліна нібито царське слово перемінним не буває, контроль цей ставав дедалі сильнішим. Все більше повноважень перебирала на себе російська адміністрація, і все менша залишалось для гетьмана і старшини. А у 1672 році внаслідок турецької навали значна частина України взагалі опинилась під владою султана, і Росія з Річчю Посполитою і запорожцями мусили стати невільними союзниками в боротьбі проти спільного ворога – і при цьому не забувати тримати за пазухою камінь на сусіда.

А ось щодо церковних реалій, то внаслідок Хмельниччини відносини між двома українськими конфесіями – унійною і православною – фактично припинились, адже тепер вірних цих двох таборів розділяли не лише переконання, але й кордони. Виключенням стала Галичина і Волинь, які залишались православними але перебували в межах Речі Посполитої. Але для усіх учасників цього не любовного трикутника возз'єднання і порозуміння відійшли на другий план. Світ змінився, і українці – уніати, православні Києва і Львова Сходу і Заходу, а також римо-католики – мусили знаходити своє місце в цьому новому світі і думати як далі жити й розвиватись в цих непростих реаліях.

Віктор Заславський, історик, публіцист, журналіст 

Відгуки

Церква в постхристиянському суспільстві

Продовжуємо цикл історичних програм з Віктором Заславським на тему: Церква і суспільство.
 Частина 6

Симфонія чи надмірна влада цісара?

 Продовжуємо цикл історичних програм з Віктором Заславським на тему "Церква і суспільство" Частина 5

Христос і Цісар або як співати двом солов’ям на одній гілці

Продовжуємо цикл історичних програм з Віктором Заславським на тему "Церква і суспільство" Частина 4

Civitas Dei: спроба побудувати християнське суспільство

Продовжуємо цикл історичних програм з Віктором Заславським на тему "Церква і суспільство" Частина 3

Церква в світі: вигнанці чи громадяни?

 Продовжуємо цикл історичних програм з Віктором Заславським на тему "Церква і суспільство" Частина 2