Храм святого Юра

Важко сказати коли саме тут оселився єпископ – чи то після того як Львів окупують поляки і забороняють «схизматику» мати резиденцію в місті, чи то коли львівське братство захоплює в свої руки майже все православне церковне життя. Так чи інакше, з XVI століття, а можливо (навіть скоріше за все) і значно раніше православні єпископи Львова живуть тут – в резиденції, що складалася з палат (біля того місця де зараз цирк) і церкви, невеличкої готичної споруди, подібної за архітектурою на вірменський собор у Львові чи велику церкву в Крилосі.
Винесений далеко за місто, собор святого Юра (як і владика, що мешкав при ньому) не відігравав значної ролі в житті русинського Львова – як і цілої руської-української церкви. Але все змінюється коли у 1667 році львівським єпископом стає Йосиф Шумлянський – енергійний реформатор, талановитий дипломат, засновник багатьох монастирів. Він доклав багато зусиль для прикрашення напівспустошеного храму, відновлює чернече життя при соборі, переносить сюди відому Теребовлянську чудотворну ікону Божої Матері. Цей образ, чудовий зразок українського іконопису доби Ренесансу, єпископ заповідав навіки залишити при храмі, ні в якому разі не переносячи його в інше місце. Герой багатьох битв, єпископ повісив біля ікону кулю, котрою був поранений в битві під Віднем, де цей муж Божий рятував Європу від турецької навали. Куля ця, на жаль, не збереглася, а ось ікона за заповітом єпископа висить в соборі і сьогодні.
Шумлянський був прихильником унії православної церкви з Римом. Мовляв, в Константинополі безладдя, турки і корупція, а до Москви наша Русь ніколи не належала, та й прав наших вона не шанує. Отже, єдиним виходом для руської церкви він вважав прийняття єдності з Апостольським престолом – до якої і привів свою єпархію у 1700 році. Отже, собор св. Юра став тепер резиденцією греко-католицького єпископа, навколо якої вирувало церковне життя, котре досить пожвавилось протягом тяжкого, але яскравого XVII століття.
Однодумцем єпископа в справах церковної єдності був Варлаам Шептицький, архімандрит Унівського монастиря. Саме за часів Шумлянського на історичну сцену і виходить родина Шептицьких – давній шляхетський рід, коріння котрого сягали ще княжих часів. І після смерті Шумлянського львівськими владиками (а згодом – і греко-католицькими митрополитами) стають Шептицькі – Атаназій та Лев. Саме вони розпочали і завершили капітальну перебудову собору, а точніше – розібрали по цеглинці стару святиню і на її місці звели новий собор – просторий, величний, котрий відповідав усім естетичним вподобанням доби пізнього бароко. 
Розпочинає перебудову у 1733 році митрополит Атанасій Шептицький. Хоча митрополича кафедра була в Радомишлі під Києвом, але Львів як потужний осередок українського життя фактично став другою резиденцією митрополита. Між тим, на фоні величних костелів та численних братських храмів та монастирів кафедральна церква виглядала досить скромно. Колись це можна було пояснити війнами та грабунками, але стараннями Шумлянського кафедральне майно лишилося при соборі по смерті єпископа, та й напади мусульман вже не загрожували Львову (знов-таки – не без допомоги Шумлянського, котрий особисто відбивав татарські штурми та ходив у походи проти турків). Та й Папа Римський підтримував унійну церкву у боротьбі з польським хамством (типова ситуація для усіх братерських народів). Отже, прийшов час для оновлення головної греко-католицької святині.
Архітектором нового проекту став Бернард Меретин, майстер пізнього бароко. Бучач пишається створеною ним ратушею, в багатьох містах та містечках збереглись його костели, церкви й кам’яниці. Собор святого Юра він вирішив в дусі рококо – з типовими різними орнаментами, скульптурами та балюстрадами, в вишуканих пропорціях, з не зовсім традиційними для типового бароко формами. Прикрашали храм найкращі митці свого часу – скульптор Георг Пінзель, художник Лука Долинський з учнями. Навість сьогодні в соборі збереглось чимало ікон і картин, котрі становлять неабияку мистецьку цінність.
Взагалі-то Шептицький з Меретином будували не лише собор, а цілий комплекс, величний та вишуканий, з монастирським корпусами та митрополичим палацом. Отже, на Святоюрській горі було змінено майже все. Від давніх часів лишилися лише Теребовлянська ікона, а ще – дзвін, подарований собору князем Дмитром Детьком у XIV столітті. Навіть поховання руських князів львівських єпископів були знищені – тіла були перенесені до нової крипти. Час не зберіг написів на похованнях, і лише одне з тіл вчені намагаються ідентифікувати з князем Ярославом Осмомислом. 
Після розподілу Речі Посполитої, коли Правобережжя відходить до Росії і Катерина ІІ (а пізніше – Микола І) розпочали переслідування проти греко-католиків, головна резиденція унійного митрополита була перенесена до Львова – пишність та розміри соборного комплексу дозволяли це. З того часу собор св. Юра став головною святинею українських греко-католиків.  – аж до 1946 року, коли на львівському псевдособорі греко-католицька церква була зліквідована, а храми її передані Російській Православній Церкві. Лише коли УГКЦ вийшла з підпілля у 1989 році, собор було повернено його історичним власникам. Святиня знов стала місцем паломництва – перш за все, до могили митрополита Андрея Шептицького, котрий очолював греко-католицьку церкву з 1900 по 1944 р. Тут він переховував євреїв від нацистських переслідувань, тут він розпочинав український музей, майбутній Національний Музей, тут він був похований. Також в крипті собору було перепоховано патріарха Йосифа Сліпого (помер він в Римі, але заповідав перенести себе до Львова коли Україна здобуде волю і до Києва – коли православні і католики примиряться між собою та створять єдину українську помісну церкву в єдності з Римом). Саме тому труна патріарха не накрита плитою – вона лежить поруч. Що ж, сподіваємось що мрії патріарха колись таки збудуться…