Слухати Радіо

Зараз в ефірі

00:00

Розарій

В ефірі

Катехиза

01:10

Католицька енциклопедія

01:40

Духовні читання

02:00

Катехиза

03:00

Меса

03:40

Розарій

04:00

Коронка до Божого Милосердя

04:20

Святий дня

05:00

Наближаючись до православ'я

06:00

Дитяча катехиза

06:20

Голос народу, голос Божий

07:00

Св.Літургія з костелу св. Станіслава єпископа та мученика (Городок)

07:40

Дитяча катехиза

08:00

Святий дня

08:10

Житія святих

08:15

Слово на кожен день

09:00

Молитовна лінія

10:00

Розарій

10:30

У ваших намірах

Історик Віктор Заславський про імператора Юліана Відступника

Поділитись з друзями
Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії:"Юліан відступник"

Коли імператор Констянтин помер, його наступниками були його діти Констант і Констанцій. Констант був досить швидко вбитий солдатами, і Констанцій став одноосібним імператором. Усе життя він боявся заколотів, і навіть спав по можливості  у будинку оточеному ровом. Що ж, приклад попередників натякав що у цьому відношенні краще перебдіти ніж недобдіти. Під час його царювання були вбиті майже усі члени імператорської родини – чи то за його наказом, чи то ні – звісток не збереглося. Вижили лише двоє племінників покійного Констянтина – хворобливий Галл і 6-річний Юліан. Брати цілком залежали від милостей Констанція, свого двоюрідного брата. Жили вони у столичній Нікомедії, потім, коли столиця поступово переміщалася у новозведений Константинопіль, то у віддаленому замку.

Аж ось, Констанцій почав думати про наступників – адже власних дітей він не мав. Галл та Юліан були єдиними родичами імператора – інші були вбиті. Констанцій дає Галлові, старшому, титул цезаря, соправителя, і ставить своїм намісником у Антиохії. Місце багате, спокійне – те що треба щоб вчитися науці правити. Але в Галла нічого не виходило, він робив помилки, втрачав популярність, врешті-решт, Констанцій викликав його у Константинопіль для виправдань. По дорозі Галла вбили. Тоді за порадою жінки, імператор викликає до себе Юліана, ставить його цезарем, женить на своїй сестрі, ставить цезарем на Сході поки йде війною на бунтівників у Західній Імперії. А потіммолодого правителя у Галлію, на яку почали нападати германці. Тобто, ось тепер тобі тобі складне завдання, не впораєшся – твої проблеми. Юліан впорався. Він очолив війська, розбив германців під Аргенторатом, сучасним Страсбургом, перейшов за Рейн і здобув ще кілька перемог. Солдати його полюбили і готові були йти за цезарем хоч би на край світу.

Звісно, ці успіхи аж ніяк не подобалися Констанцію. Придворні висміювали молодого цезаря – а тим часом імператор мав перед собою іншого ворога – персів. Це була потужна держава з численним військом яка ще з середини минулого століття тримала Рим у тривозі. У 360 році війни велися вже у Месопотамії і Арменії, на землях союзників Риму. Констанційпочав збирати війська для походу і наказав щоб Юліан відправив йому найбільш досвідчених вояків з найкращих легіонів. Юліанові це не сподобалося, а його солдатам – ще більше. Вони підняли бунт і оголосили Юліана августом, повноцінним імператором. Констанцій став перед вибором – кидати все та йти скидати бунтівника або продовжувати обороняти східні кордони. Він обрав друге – продовжував збирати сили проти персів. Юліанові ж він у листі наказав скласти повноваження. У відповідь молодий цезар рушив на Констанція війною. Йшов він швидко, і незабаром могла статися велика громадянська війна. Але Констанцій раптом захворів і на смертному ложі оголосив Юліана своїм законним наступником. Мабуть, хотів спростити життя своїй державі над якій і так нависла загроза.

Юліан увійшов у Константинопіль як легітимний імператор, поховав суперника, і у надгробній промові сказав що ідеальний імператор має бути першим серед рівних, як це було у часи Адріана і Марка Аврелія. Юліан вирішив скасувати систему запроваджену Діоклетіаном з пишними церемоніалом і системою тетрархів-соправителів. Натомість, він почав багато виступати у сенаті – як імператори давніх часів. А ще – одним з його перших едиктів було відродження давніх релігійних ритуалів. Тобто, принесення жертв богам. Саме так, Юліан, якого виховували християнином-аріанином, як тільки отримав повну свободу дій, так одразу оголосив себе язичником.

Це був не лише політичний хід. Юліан мав до християнства особисту відразу – і це добре відчувається з книг які він писав. Саме так, імператор був ще й філософом. Другим імператором-філософом у історії Риму після Марка Аврелія. Уривки з творів Юліана збереглись – головним чином завдяки християнам які їх цитували.

Юліан кепкував над історіями Старого Завіту, примхливого та гнівливого Яхве він порівнював з хтивим та не менш гнівливим Зевсом. А ще – підколював євреїв що вони не мали жодного полководця гідного порівняння з Александром чи Цезарем. Проте євреї все ж таки мають закони та ритуальні правила – а християни не мають і того. Їхня віра складається з «юдейського нахабства і язичницької ницості».

Звісно, можна багато глузувати з приводу закидів імператора – спекулятивних та притягнутих за вуха. Звісно, гнів Яхве та гнів Зевса – то, як то кажуть, дві великі різниці,  Звісно, Юліан перекручував багато моментів – але не можна заперечувати одну річ: він досить добре знав Біблію. Тому що отримав християнське виховання.

А ось слова Юліана до яких слід поставитися значно серйозніше:

«Ви, християни, не хочете знати благочестя євреїв але ви наслідуєте їхній гнів та суворість. Як і вони, ви руйнуєте храми й жертовники та вбиваєте і тих хто вірний релігії своїх отців, і тих хто оплакує труп не так само як ви. Щоправда, ви робите за власним почином бо ані Ісус, ані Павло ніде такого не заповідали – бо і не сподівалися що ви колись отримуєте таку силу».

Тут теж можна посперечатися. До нас не дійшло жодної звістки про фізичні переслідування християнами язичників. Жодного імені язичника, страченого за віру, відправленого до в’язниці чи на заслання. Свідомо чи несвідомо, але Юліан у цьому відношенні бреше – десь так само як брехав майбутній патріарх Кирилл у 1990 році коли казав що греко-католики вбивають православних у Галичині. Але не можна заперечувати того що Констянтин дійсно руйнував язичницькі храми щоб звести на їхньому місці християнські. Більш того, християни цьому лише раділи. А ще – Юліан вказує на переслідування «тих хто оплакує труп не так само як ви». Тобто, на переслідування аріанами тих християн які лишалися вірними нікейському символі віри. Коли володарем східної частини Римської імперії став Констанцій, то церковну політику при ньому визначав столичний єпископ Євсевій, той самий Євсевій Нікомедійський який повернув Арія з заслання, проштовхнув на помісному соборі аріанський символ віри та відправив на заслання тих хто захищав біблійне вчення про Трійцю.

Євсевій був вихователем молодого Юліана, і водночас наглядачем який пильнував щоб той був чемний та не повстав проти чинного імператора. Це був хитрий інтриган, не надто принциповий у питаннях богослов'я зате принциповий у питаннях політики. Інтриган, шпигун та політик у єпископських ризах. Одним словом, тяжко було знайти гірший приклад християнина. Власне, тому Юліан і зрікся християнства яке в нього асоціювалося лише з лицемірством.

Мав він ще одного вчителя – євнуха Мардонія. Це був гот за походженням який служив його родичам. Перші господарі дали йому освіту, і Мардоній закохався у героїчну добу «Іліади». Ахілла, Гектора, Пріама, Одисея Мардоній протиставляв безчесним та підступним імператорам останніх десятиліть. Звісно, якщо уважно прочитати «Іліаду» то гомерівські герої виявляться не такими вже й ідеальними. Троянець Парис був в гостях в Менелая, вкрав його жінку Олену, а ще й казну. Цар Трої Пріам замість того щоб повернути чуже та ще й вибачитися, пішов на принцип і тим підставив цілу державу. Ахілл на похоронах друга й коханця Патрокла приніс у жертву богам полонених юнаків. Після перемоги цар Агамемном повернувся додому щоб бути вбитим жінкою. І усі ці перипетії історії – наслідок інтриг та сварок богів. Загалом, в Гомера симпатію викликають хіба що Менелай, Гектор та Одисей. Менелая можна зрозуміти, Гектор захищав батьківщину, виконував свій обов’язок, а Одисей тільки й мріяв щоб повернутися додому. Ну, і звісно, вірна Пенелопа. Але епізод у «Одисеї» де головний герой тоне у морі але відмовляється прийняти допомогу від чергової німфи бо «знаю я вас, богів, від вас ні на що добре чекати не слід» досить красномовний. Та й читаючи про інших античних героїв, бачиш що вони мало чим відрізнялися від пізніх римських імператорів.

Але годі шукати логіки там де правлять емоції. Світ античних міфів став для Мардонія чимось на зразок сучасного Середзем’я, вигаданого світу куди приємно втекти від реальності. І оцю свою щиру любов він спромігся передати своєму учневі який якраз страждав у неволі. Він водив Юліана до школи, не пускав його у театри та у цирк щоб не зіпсувати хлопця Нагадаймо що римський театр на відміну від грецького міг містити і справжні вбивства, і справжній, не імітований, секс і загалом, вважався не надто пристойним проведенням часу. Та й цирк не так давно був місцем де леви з’їдали християн. Відомі слова Мардонія: «Не йдіть у театри та цирки – нічого там доброго нема. Подобаються кінні перегони? В Гомера є один добре описаний, то візьміть та почитайте».

Від античних філософів, передусім Сократа з Платоном, Мардоній перейняв прагнення до самовдосконалення. Юліан часто згадував про вчителя так: «Сократ, Платон, Аристотель, Теофраст переконали його, а він мене що якщо я намагатимуся наслідувати цих мужів в усьому то я стану кращим ніж… ні, не інші люди, бо не з ними слід змагатися, а ніж я попередній». Багато у чому Мардонія можна назвати неоплатоніком – була тоді така філософська течія яка вчила про Єдиного Бога і його три втілення. Саме так, в неоплатоніків була своя Трійця – Єдиний – Нус – Душа. Єдиний – це вічний та трансцендентний Бог, через Нус, розум, він творить цей світ, і його Душа наповнює цей світ. Оцей Нус частково запозичений в більш древнішого поняття про Логос, Слово, яке також зв'язувало Бога і світ. Дуже подібне на Отця, Сина і Духа Святого, і тепер вже тяжко напевно сказати чи то неоплатоніки вплинули на християнське богослов’я, чи то християни вплинули на неоплатоніків, чи то філософам так воно само відкрилося. І ось, неоплатонізм одночасно розмірковував про єдиного Бога, робив наголос на моральне самовдосконалення – і водночас, лишав місце і для язичницьких боків в якості втілень природніх сил та чеснот. Щось подібне на народне християнство де Бог є десь далеко, а кожному святому треба молитися за якусь окрему потребу.

Неоплатонізм в очах Мардонія та Юліана поєднували найкраще з християнства, давніх римських звичаїв і філософії. Це і стало релігією майбутнього імператора. Ось уривок з роздумів Юліана:

«Знання про Бога людині не прищеплюється вченням а належить їй від природи. Це видно з того що в кожної людини, в кожного народу є розуміння про божественне. Немає нікого хто не простирав би руки до неба».

Так, це дещо подібне на християнське віровчення про загальне об’явлення, про знання про Бога яке закладене у кожній людині. Але лише частково. Констанцій, дізнавшись про те, чому євнух вчить юнака, заборонив Мардонію викладати Юліанові язичницькі витребеньки але Мардоній на цю заборону елементарно забив. Коли ж Юліана відправили з Нікомедії у замок, розлука з Мардонієм була для нього одним з найтяжчих ударів. Ставши імператором, він наблизив Мардонія до себе.

Отже, втіленням язичницького світу в очах Юліана стала гідна людина, а втіленням християнства – хитрий інтриган. То ж, почуття та вподобання майбутнього імператора цілком можна зрозуміти.

Отримавши владу, він оголосив про відновлення офіційних державних ритуалів шанування богів – і одразу приніс жертву Фортуні чию статую Констянтин поставив у головній константинопольській базиліці. А ще він оголосив про повну віротерпимість – відтепер аріани, ортодоксальні християни та язичники мали рівні права. Ортодоксальні християни повернулися з заслання, а язичникам почали повертати конфісковане майно. По містам Східної імперії поновилися релігійні диспути – і складається враження що якраз на це Юліан і розраховував. Він добре знав слабкості християн! Тому складається враження що віротерпимість для нього була тимчасовою мірою. Він вважав що християни пересваряться між собою, і можна буде відродити язичництво. Але ось що цікаво. Язичницький культ Юліан наказав організувати за зразком християнства – щобязичницькі храми були подібнідо християнських, щоб у них проводили відправи з співами, а жерці не лише приносили жертви, а ще й проводили з людьми у храмах бесіди на морально-філософські теми. Тобто, як християнські проповіді. Жерці мали вести високоморальне життя і займатися благодійництвом. Одним словом, Юліан при усій своїй відразі до християнства, фактично хотів створити таку саму державну церкву – тільки з Зевсом замість Христа. Це, мабуть, перший випадок коли людина вихована на християнських моральних цінностях ідеалізує язичництво, свідомо чи підсвідомо проецируючи на язичників християнські цінності. Так само як у сучасних фільмах про язичницькі часи на кшталт «Коли сонце було богом».

Паралельно він заборонив християнам викладати у школах і давав преференції у кар’єрі тим хто зрікався Христа. За його часів, якщо вірити християнським згадкам, загинуло кілька мучеників. А ще – він стратив багатьох чиновників свого попередника Констанція. Думки про прекрасне – це одне, а політика – зовсім інше.

Поки Юліан сидів кілька місяців у Константинополі у оточенні лояльних до нього чиновників, однодумців чи підлабузників – все здавалося добре. Проте варто йому було поїхати у провінції, і мрії цього ідеаліста-філософа розбилися вщент. У Антиохії, де більшість населення була християнами, його прийняли прохолодно. А ще й до того трапилася пожежа у свіжо відкритому язичницькому храмі Аполлона у Дафні. Юліан вирішив що то християни похуліганили і наказав закрити головну антиохійську церкву, яку майже одразу осквернили та пограбували. Християни у відповідь почали розбивати свіжопоставлені статуї богів. Почалися бійки. А потім виявилося що у пожежа у храмі Аполлона була нещасним випадком. Не задалося в Юліана з Антиохією. Так само не сприймали люди його намагання бути «людиною з народу». Імператор має бути імператором, а популізм – то зайве. Так само популізмом вважали царські спроби встановити мінімальні ціни на хліб. Рулити економікою у ручному режимі – це теж до добра не доведе. Врешті-решт, Юліан поставив своїм губернатором у Антиохії людину про яку писав що вона «безчесна але цілком підходить таким невдячним та неслухняним людям як антиохійці». Юліан намагався прищепити свої особисті ідеалістичні переконання цілій імперії – а такі речі зазвичай завершуються крахом.

Імператор опинився у дуже незручному становищі. Народ його не розумів. Половина армії симпатизувала старому імператорові, Констанцію, проти якого Юліан повстав. Щоб привернути любов і повагу народу та війська була потрібна якась переможна війна – і імператор вирушає у похід на персів. Взагалі-то, перси воювати не збиралися та слали послання з проханням мирних переговорів, але Юліан стояв на своєму. Він повів майже стотисячну армію на перську столицю та узяв її у облогу. Здобути місто він не міг (хоча попереднім імператорам то вдавалося). Тоді він спалює флот і йде вглиб ворожої території. Перси постійно нападають на його війська, і під час однієї з таких сутичок Юліан, який кинувся у гущу бою забувши надіти панцир, був смертельно поранений. Історик Амміан Марцеллін згадував:

«йому надали медичну допомогу. Усі замовкли, лише він вдумливо розмірковував з філософами про високі властивості людського духу. Але раптом рана широко розкрилася, він втратив свідомість, а опівночі попросив води та легко попрощався з життям»

Про смерть Юліана, його ще називали Юліаном Відступником, християни склали багато байок – і про те що вбив його святий Меркурій, римський воїн та мученик а Христа, який спеціально для цього спустився з неба, і про те що останніми словами Юліана були «ти переміг, Галілеянину». Шкода що християнам часто бракує милосердя! І ось що ще важливо. Ми можемо глузувати з того як Юліан Відступник був відірваний від життя, як він сам загнав себе у глухий кут, але слід пам’ятати що таким його зробили страждання юних років. А винуватці тих страждань – такі християни як Констанцій чи Євсевій Нікомедійський. Живімо згідно з тим у що віримо – і тоді наше світло сяятиме далеко, а такі щирі ідеалісти як Юліан не ставатимуть відступниками.

Відгуки

Як римо-католики будували храми святого Миколая та святого Олександра у Києві?

Як римо-католики будували храми святого Миколая та святого Олександра у Києві?

Готуючись до святкування 700-річчя відновлення Києво-Житомирської дієцезії спілкувалися із істориком Віктором Заславським про історичні події, у результаті яких у столиці України було побудовано римо-католицькі храми святого Миколая та святого Олександра.
Гість розповів про роль святинь в українському національному відродженні та загалом історії України.
"Апостол Яків застерігає нас від дуалізму: благословляємо і проклинаємо одних і тих самих людей!" - отець Мар'ян Мельничук

"Апостол Яків застерігає нас від дуалізму: благословляємо і проклинаємо одних і тих самих людей!" - отець Мар'ян Мельничук

Священник говорив про Послання від Якова, а саме про загальновідомою істиною, що віра без вчинків - мертва!
Історик Віктор Заславський про інтим, цноту і Божу природу у ранній Церкві

Історик Віктор Заславський про інтим, цноту і Божу природу у ранній Церкві

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії:"Коріння християнського аскетизму"
"Нікейський собор заборонив священникам псувати Богом дане тіло", - Віктор Заславський

"Нікейський собор заборонив священникам псувати Богом дане тіло", - Віктор Заславський

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії:"Нікейський собор"
Державні церкви та божественний імператор

Державні церкви та божественний імператор

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії:"Державні церкви та божественний імператор".