Слухати Радіо

Зараз в ефірі

18:00

Св.Літургія з Прокатедри св. Олександра (Київ)

В ефірі

Молитовна лінія

19:30

Розарій

20:00

Заклик до Бердичівської Богородиці (Наживо)

20:20

Коротко про головне

21:00

Modus Vivendi

22:00

Катехиза

23:00

Слово на кожен день

23:50

Літургія годин (Бревіарій)

00:00

Розарій

00:30

Катехиза

01:10

Розмова з екзорцистом

01:40

Духовні читання

02:00

Катехиза

02:50

Біблійні читання

03:00

Меса

03:40

Розарій

04:00

Коронка до Божого Милосердя

04:20

Святий дня

05:00

Коротко про головне

Історик Віктор Заславський про князя Костянтина Острозького.

Поділитись з друзями
Історик Віктор Заславський продовжуючи свій цикл "Відкриваючи таємниці християнства" зупитнив свій історичний погляд над постаттю князя Костянтина Острозького.

1340 рік. Королівство Руське, тодішня українська держава, занепадає. Польський король Казимир ІІІ захоплює Львів. Галицькі бояри стають на захист Галичини, і на допомогу їм прийшов князь Данило з Острогу. Поляки були розбиті, а Львів – звільнено.

Так на сторінках історії вперше постає рід князів Острозьких, нащадки Рюрика і Данила Галицького, творця Королівства Русі. Тоді ж вперше згадується і їхній герб – півмісяці та 8-кінечна зірка, який у Європі інколи називали гербом Русі. Наш Данило, перший відомий князь Острозький, переможець над поляками, бився ще проти татар у битві на Синіх Водах, де об’єднане військо руських та литовських князів звільнило величезну частину Русі від Золотої орди.

Минули роки. Королівство Руське остаточно поділили між собою поляки та литовці. Проте Русь-Україна не змінила своєї назви та своєї народності,а наші князі та бояри вдало маневрували між ними і зберігали свої права і землі, титули та віру. І навіть мову! Руська-українська мова у Литві довгий час була офіційною!

Син Данила, князь Федір Острозький, воював то на боці Литви проти поляків, то на боці поляків проти Литви, допомагав повстанцям-гуситам у Чехії, а під старість разом з жінкою став ченцем у Києво-Печерській Лаврі та був проголошений святим. Його мощі можна побачити у Лаврських Ближніх Печерах. А його правнук, Костянтин Іванович Острозький, був багатющим магнатом, впливовим політиком і одним з найкращих полководців свого часу. А ще – першим хто носив титул великого гетьмана.

ПЕРШИЙ ГЕТЬМАН

У ті часи Королівство Польща та Велике Князівство Литовсько-Руське, яким належали тоді українські землі, були формально незалежними – проте король в них був спільний, і обидві держави виступали єдиним фронтом проти зовнішніх ворогів – татар і Москви. Кримські, ногайські та буджацькі татари були підданими османської імперії та поставляли їм рабів. А Московське князівство набралося сил, вигнало ординських послів та почало зазіхати на сусідні краї. Тепер московські князі претендували на усі землі Київської Русі, самі себе виводили від імператора Августа, а володіння свої почали називати Російською державою. До речі, Москва час від часу платила татарам щоб вони ходили набігами саме на литовсько-руські землі. І ось,проти цих двох ворогів і воював князь Костянтин все життя – і воював непогано.

Він довго служив при дворі великого князя, бував за кордоном, але у віці 35 років, зрозумів що меч любить більше за перо. 1495 рік. 35-річнийКонстянтин вертається на Волинь з Литви. Якраз тоді татари вкотре вдерлися на українські землі, і молодий князь починає обороняти батьківщину. Були успіхи, були невдачі, успіхів було більше.1497 рік. Нова татарська навала, і Острозький вдало громить ординців неподалік Кременця. Того ж року польський король Ян Ольбрахт і його брат Олександр, правитель Литви, йдуть у похід на Молдавію. Похід був невдалий, зате фортуна була прихильною до князя Острозького. По дорозі додому він зі своїм загоном проходив неподалік Очакова, і дорогу йому заступив тисячний татарський загін на чолі з ханським сином Мехмет-Гіреєм. Три дні князь з боями пробивав собі дорогу, і врешті-решт, татари відступили, втративши у бою третину війська.

Це була перша самостійна битва князя Костянтина. Без підтримки, без союзників, далеко від своєї бази він виказав ініціативу і наполегливість – і добру вдачу. І оскільки інших перемог на обрії не було, Острозький став героєм. Тому за порадою старих полководців великий князь Олександр надає Острозькому титул Великого гетьмана Литовського.

Саме слово «гетьман», «хауптман» - німецький варіант латинського «капітан». Хаупт, капут – у перекладі значить голова. Людина у голові. Від німців це слово перейняли чехи, гейтманом називали знаменитого Яна Жижку, командира гуситів. А від чехів слово запозичили і поляки, литовці та русини-українці. Недарма правнук князя Костянтина був бойовим товаришем Яна Жижки!

Але тепер гетьман стало не простим синонімом слова «командир», а офіційною посадою яка значила командування над усіма військами під час війни. Щось на зразок маршала Франції! Отакою була нагорода ще досить молодому князеві!

Щоправда, стати гетьманом – то була та ще радість. Поки не було офіційно оголошеної війни – усіма справами відали великий князь і парламент – Пани-Рада. Регулярного війська у державі не було, кожен землевласник мав свої загони наскільки вистачало грошей, лише великий князь офіційно оголошував початок війни, кожен шляхтич мав виставити від свого двору певну кількість людей. Поки ж офіційного оголошення не було – Острозький міг розраховувати лише на свою приватну армію, феодальну дружину на зразок тих що мали давньоруські князі. А ще – великий князь призначив Острозького старостою у Брацлаві, Вінниці та Звенигороді – порубіжних землях які треба було обороняти – при чому, своїм коштом. Щоби коштів вистачало – великий князь дарував гетьманові села, містечка й міста.

У такій рутині минуло три роки. А потім настає 1500 рік. Іван ІІІ знову йде війною на Литву. Костянтин Острозький збирає війська та вирушає назустріч ворогові. У сутичках з татарами він звик діяти швидко та рішуче, і тут так само сподівався захопити росіян зненацька – поки кілька російських корпусів не єдналися у велике військо. 14 липня його воїни після довгого та виснажливого маршу підійшли на берег річки Ведроша, де московити вже з’єднали сили, навели міст і почали переправу. Гетьман побачив що перед ним об’єднана армія – але тим не менше атакує. Його війська зминають московський авангард, ворог тікає через міст і Острозький пускається у погоню. Але тут його зустрічають основні московські сили. Зав’язується бій, який триває шість годин. Аж ось, російський засадний полк розібрав міст і вдарив гетьманові у тил. Литвини та русини не витримали – дався взнаки виснажливий марш. Майже все литовсько-руське військо потрапило у полон – і серед них був і 40-річний князь Острозький який вщент програв свою першу велику битву. Він знехтував розвідкою, недооцінив супротивника, дозволив войовничому азарту затьмарити розум, не помітив ворожих рухів – і тим підставив і себе, і своїх солдат, і свою державу.

Минуло шість років. Війна закінчилася. Литовсько-Руське князівство втратило третину своїх земель – у тому числі українську Чернігівщину та Сіверщину. Австрійський посол Сигізмунд Герберштейн згадував потім що у одній битві Іван ІІІ досяг того що литвини здобували багато років. Полонених солдат Острозького почали поступово випускати з в’язниць. Додому не відпускали але дозволяли працювати за фахом – наприклад, обороняти прикордонні міста від татар.

А князя Острозького ув’язнили у Вологді. Шість років він просидів у неволі, і нарешті погодився прийняти присягу новому московському правителю – Василію ІІІ. Великий князь дав колишньому гетьманові титул боярина, землі, і доручив командувати полками на південних кордонах. Некрасивий і нешляхетний вчинок як на перший погляд. Проте Острозький поставився до цього як до військової хитрості. Вже у серпні наступного року він виїжджає з Москви начебто для огляду полків. По дорозі він з’їжджає з головного тракту, перебирається у селянина і лісовими стежкам пробирається до кордону Великого князівства литовсько-руського.

Тепер Литовсько-Руська і Польська держави мали одного правителя – це був Сигизмунд Старий, брат попередніх володарів. Він радо прийняв Острозького, повернув йому гетьманський титул, дарував нові землі, узяв з собою до Польщі, потім відпустив додому – але ненадовго. Починається нове вторгнення росіян по цілій Україні та Білорусі. Сигізмунд поспішно збирає війська, йде визволяти литовсько-руські землі – і у авангарді йшов гетьман Острозький. Крім шляхетського ополчення, він власним коштом набрав і озброїв хоругву. Грошей бракувало – але гетьман заклав родові скарби, і тепер летів уперед, мріючи взяти реванш за поразку на Ведроші. Але московіти так бою і не прийняли.  Василій ІІІ погодився повернути усі нещодавно захоплені міста – а також полонених з Ведрошської битви. Що ж, хоча реваншу тоді і не вийшло, Костянтин Острозький міг пишатися тим що не забув про своїх солдат та повернув їх додому.

З ворогом на півночі було покінчено – принаймні, на певний час. Тепер можна було зайнятися домашніми справами – відновлювати занепалі та спустошені війнами маєтки. Тоді ж Костянтин Острозький оженився на Тетяні Ольшанській. Король приготував йому своєрідний весільний подарунок – виплатив кредиторам борги князя та повернув родове срібло.

Тепер гетьман міг звернути увагу на небезпеку з півдня. Татари було мобільні та маневрені, діяли швидко та несподівано і легко могли пройти Україну та дійти до Кракова чи Вільна. Вони не ставили собі за мету захоплювати міста – їх цікавили лише трофеї та бранці. У 1508 році Острозький зупинив їх під Слуцьком у Білорусі – і то лише коли татари верталися з походу. А ось у 1510 році татари дійшли до Вільна, і гетьман не встиг нічого зробити. То ж, він починає будувати на своїх землях мережу укріплень – дві лінії замків. Перша лінія – Чуднів, Полонне, Красилів, Колодне, Черняхів. Друга лінія – Звягель, Дорогобуж, Острог, Рівне, Сатиїв, Дубно. Одночасно він звертає увагу на козаків – строкатого люду який селився на порубіжних землях у пошуках кращих земель, свободи та пригод. Козак Полоус допомагав йому під Слуцьком, і князь оцінив їхню вдачу. у пригоді йому стає Остафій Дашкевич, вдалий полководця та організатор. Дашкевич бився разом з князем на Ведроші, був з ним у Москві, а після повернення Острозького повернувся на литовсько-руські землі. Гетьман вибиває Дашкевичу прощення і відправляє старостою у Канів, на козацькі землі. Так Дашкевич став першим кошовим отаманом, одним з творців українського козацтва.

Однак бувало так що татари все одно проривалися вглиб українських, литовських та польських земель. 1512 рік. Весна. 30-тисячна орда рушила Чорним Шляхом на Україну. Король наказує збирати ополчення. У Польші та Галичині назбирали 4 тисячі війська – найманці та шляхетська кіннота. Костянтин Острозький привів з Волині дві тисячі. Поки збирали вояків, татари дійшли до Львова, Любліна, Холма, Коломиї. Когось змогли спинити місцеві загони, але більшість орди змогла дістатися до Поділля і збиралася розділитися щоб йти додому. Польсько-литовсько-руські сили нагнали ворога біля села Лопушна неподалік Вишнівця, і 28 квітня дали бій.

Про цю битву склали поему яку наводить «Хроніка польська, литовська, жмудська та усієї Русі»:

Костянтин, як гетьман, князь спішно вирушає,

Він литвинів, волинян під рукою має.

Польське й руське військо теж довго не барилось,

А побіля Вишнівця в полі розложилось.

Всі могли гетьманувать, але Костянтина

Визнано було всіма гетьманом єдиним.

Більшій силі хитрість звик він протиславляти,

Бусурман стрічав стократ, знав, як подолати.

Мовив: першим поведе він своїх бувальців,

А ще -- сила в кулаці, не в окремих пальцях.

Князь литвинів, що при нім, та волинців справних

Відділив та вбік відвів, осторонь поставна

Подаль війська зупинивсь польського, бо хоче

Скрито долом на татар з-за могил наскочить.

Булаву, як Геркулес, вгору викидає,

Братом кожного зове, мужність уселяє.

Білоногий, вороний кінь несамовитий

Вершник в латах, шишаком голова прикрита,

Звичним танцем вороги мчать на хижі лови,

Князь із воїнством своїм їх зустріть готовий,

Шаблями на смерть січуть, з ворогом змішались,

Що литвини, що Волинь в мужності змагались.

Костянтин на все в бою око має пильне,

Добре бачить -- вороги налетіли сильні.

До поляків верхівців вислано нагально,

Щоби збоку на татар вдарили навально.

З кінних ротою сам князь, що відважний серцем,

Розметавши ворогів, всередину вдерся.

Князя поклики усім додають відваги,

Зі своїм козацтвом він має перевагу,

Злі татарські танці рве, сам напосідає,

І за ним стрій польських рот дружно наступає.

Царик сам заледве втік, старшіїмурзове

Всі побиті, й царський зять, й цариків аж троє.

Двадцять п'ять тисяч прийшло, мало повтікало,

З наших в битві близько ста нагла смерть спіткала.

Це була блискуча перемога русинів-українців, литвинів-беларусів, литовців та поляків на спільним ворогом. А ще це був тріумф гетьмана Острозького який проявив себе як харизматичний та досвідчений полководець. І тут йому став у пригоді не лише досвід попередніх війн проти ординців, а ще й поразка на Ведроші – князь запам’ятав що таке фланговий удар засадного полку і залюбки використав його під Вишнівцем! Славний князь вмів вчитися на помилках, обертаючи поразку на перемогу.

А ще – обертаючи ворогів на друзів. Полонених ординців гетьман почав селити на своїх землях. У родовому Острозі татари утворили цілий квартал з окремою брамою. Бранці присягали на вірність новому панові, і той надавав їм права та кразі умови для життя ніж вони мали під владою хана. З татар князь набирав особисту гвардію – і невдовзі гвардія ця стане йому у пригоді.

1512 рік, листопад. Москва знову нападає на Русь. Війська Василія ІІІ беруть в облогу Полоцьк і Смоленськ. Потім відійшли. У наступному році знову напали – на Смоленськ, Полоцьк, Вітебськ та Оршу. Знову невдало. Аж ось, настав 1514 рік. Росіяни усі свої сили скерували на Смоленськ. Після двох місяців облоги, обстрілів, штурмів та підкупу місто капітулювало. Загарбники йдуть далі, захоплюють Мстиславль, Кричів, Дубровно. Далі на шляху російського війська лежала Орша – і тут шлях їм заступив князь Острозький.

Ані Польща, ані Русь з Литвою не мали регулярної армії. Зібрати достатньо вояків проти росіян швидко не виходило. Тому, власне, гетьман і не встиг прийти на допомогу Смоленську. Зате тепер під його началом була польська, литовська, руська кіннота – броньовані лицарі, легкі гусари і татарська гвардія. Були найманці-німці з аркебузами та гарматами. Були добровольці-чехи. Була вірна татарська гвардія. Загалом, близько 12 тисяч чоловік. Або 25. Протистояли їм російська помісна кіннота, чи то 12, чи то 80 тисяч.

Про цю зустріч гетьман мріяв, мабуть, з дня поразки на Ведроші – і ось, 8 вересня 1514 року, він нарешті знову зустрівся з давнім неприятелем у відкритому бою. І знову ворогів розділяла ріка – тепер це був Дніпро. І знову гетьман починає переправу щоб якнайскоріше розпочати бій. Але тепер він не поспішає. Він залишає у таборі невеличку залогу, а з основними силами у іншому місці переправляється через Дніпро – спочатку кіннота, потім наводять понтонні мости для піхоти та гармат. Війська гетьман шикує у два ряди – у першій лінії кіннота, посередині важкі лицарі, з флангів легкі гусари, у другій лінії – піхота з аркебузами та артилерія. Від обхідного маневру князь перестрахувався: лівий фланг Острозького прикривав Дніпро, а правий – ліс, у якому гетьман приготував росіянам засідку. Він добре запам’ятав удар засадного полку на Ведроші, і підійшов до нього творчо: заховав у лісі гарматну батарею.

Тим часом російські полководці сперечалися хто з них головний. Командир правого флангу атакує лівий фланг Острозького самотужки. Гусари дають росіянам відсіч, лицарі з центру і піхота приходять на допомогу, і росіяни тікають. Тоді йдуть у атаку основні московські сили. Під їхнім натиском правий фланг гетьманських сил починає відступати, росіяни наздоганяють їх – і натрапляють на засідку у лісі. Батарея відкриває вогонь, литовсько-руська кіннота розвертається та контратакує, піхота і артилерія їх підтримують – і росіяни відступають. Тепер Острозький командує загальний наступ. Важкі лицарі, легкі гусари, татари, піхота – усі йдуть у атаку і зминають ворога. Погоня тривала довго, багато росіян загинуло або потонуло у водах Дніпра чи Кропивни, багато потрапило у полон – у тому числі і командири.

Довго після бою Острозький не спочивав – він рушив на Смоленськ, проте відбити його не зміг. Росіяни влаштували у місті репресії та повісили багатьох містян. Зате інші міста вдалося визволити.

Потім німецький художник з школи знаменитого Лукаса Кранаха напише знамениту картину «Битва під Оршею» - справжній комікс де показано спочатку як Острозький залишає табір, як переправляється через Дніпро, як росіяни атакують гусар на лівому фланзі, як починають загальну атаку, як гетьман командує засідкою і як росіяни панічно тікають. А вдома на честь оршанського переможця написали красивий панегірик який згодом вписали у «Волинський літопис» де порівнювали князя Костянтина з героями давньої Греції та хрестоносцями – найвища похвала як для тих часів:

О, великі і вдатні лицарі! Уподобилися своєю мужністю хоробрим македонянам справленням і наукою князя Костянтина Івановича. Так своєю мужністю церкви Божі християнські і многих мужів та жон від насильства оборонив. Згадаймо слово Ісайї, сина Амосова, що пророцтвував у останні дні: «один ратний справедливий погонить несправедливих сто, а від ста побіжить тисяча». Нині тим пророцтвом надарив Бог князя Костянтина Івановича, що його справою і управою війська полків і його смілого серця і руки сягненням людей московського князя побили. О пречистая і премудрая главо! Такому сильному пану, великому князю московському, відпір учинили! Прирівняний ти є великим хоробрим рицарям славного міста Родоса, які-бо своєю мужністю численні замки християнські від поганських рук спокійними чинять. За такий учинок не тільки в тутешніх великих, столичних містах — на них сидіти достойний ти, — але й самим Божим градом Ієрусалимом достойний ти владіти, мужності твоєї кріпость від сходу до заходу чутна буде.

Завершується ця похвала специфічно:

Гетьману вдатному, князю Костянтину Івановичу Острозькому, дай, Боже, здоров'я і щастя надалі ліпшеє! Як нині побив силу велику московськую, аби хай так побивав сильную рать татарськую, проливаючи кров їхню бусурменськую!

Решту життя славетний гетьман обороняв Русь-Україну і від росіян, і від ординців. Найславетнішою була його перемога під Ольшаницею.У літописах про неї згадують:

 

Коли 1527 року татари частими нападами чинили великі шкоди вРусі, на Поділлі й у сусідній Литві, негайно з любови до вітчизни їм навідсіч зібралися литовські пани з волинським лицарством, насампередгетьман, князь Костянтин Острозький, і багато шляхтичів-добровольців з Литви і з Руси. Вони, прибувши до Києва, гнали татар 40 мильза Київ, аж на Гольшаницю. Татар було з багатьма царевичами 34 тисячі, яких з Божою допомогою литвини і русичі у відважному і хороброму бою щасливо розгромили дощенту та відбили 80 тисяч полонених-християн чоловіків і жінок з Руси, Поділля і Підгір’я.

 

До речі, у цій битві, як і у багатьох попередніх, під началом гетьмана бився Остафій Дашкевич, перший козацький отаман, якого до козаків відправив саме князь Костянтин. За цю перемогу князя нагородили титулом «summuscumTatarisbelligerendiimperator», тобто, найвищий з усіх переможців над татарами. Король за давньоримським зразком влаштував йому тріумфальний в'їзд в Краків де прийняв гетьмана з найвищими почестями. Помер славетний князь через три роки і був похований в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. На його нагробку були викарбувані слова:

Постав перед смертю благовірний і христолюбивий, освічений і могутній князь Костянтин Іванович Острозький, славний в усій Русі, син роду князів руських. Він же з юних літ і до старості з вірою служив, і немало великих битв виграв, ще й в ув'язненні 7 років довго сидів; потім від володаря отцем був названий. Життя це скінчив в 70 років з великою жалобою і плачем людським.

Нагробок цей був вимурований його сином від другого шлюбу – князем Василем-Костянтином Острозьким. Тим самим князем Василем-Костянтином що заснував Острозьку Академію і друкарню, підняв чимало вчених і просвітників. А робив він це на гроші, зароблені його батьком. Надгробок не зберігся – він був знищений комуністами під час війни, разом із собором. Зате пам’ять про славетного князя-гетьмана зберігають у Острозі – тут неподалік замку та відродженої Острозької Академії стоїть пам’ятник трьом найвідомішим князям Острозьким – Федору, Костянтину і Василю. Святому, лицарю і просвітнику.

2014 рік. Україна відбивається від нової російської навали – і водночас відроджує свою історичну спадщину. 24 серпня 2018 року ім’я Костянтина Острозького отримала 30 окрема механізована бригада. Розташована вона у Новограді Волинському, Звягелі, де зберігся замок закладений знаменитим князем. Бійці «тридцятки» билися проти російських окупантів з перших днів війни – кордон з Кримом, Рубіжне, Степанівка, Горлівка, Марїнка, Дебальцеве. Билися проти того самого ворога що їхній патрон 500 років тому. Герб бригади – червоно-чорний прапор з древнім гербом Острозьких, а девіз – «Божоюмилістю». Це початок девізу на печатках князів – «Божою милістю князь Острогу». Так князь Костянтин, його предки і нащадки підкреслювали що влада їхня виходить не від польського чи литовського правителя, а від Бога – як, за середньовічним правом, і влада будь-якого монарха. Що Острозькі - споконвічні сини та володарі Русі, нащадки Рюрика, Володимира, Данила Галицького, що землі їхні не чиясь провінція, а самостійна Русь-Україна. Так це було чи ні у 16 столітті – нехай сперечаються історики, але девізом своїм князь Острозький, європейський політик, покровитель церкви, герой для українців, білорусів, литовців та поляків, вчить нас що з войовничими сусідами треба воювати, з добрими – дружити, укладати союзи, але наші мечі та печатки мають непохитно стояти на варті нашої незалежності.

Відгуки

Кольорова історія католицького Львова від історика Віктора Заславського

Кольорова історія католицького Львова від історика Віктора Заславського

Вашій увазі програма "Відкриваючи таємниці христинства" авторства історика Віктора Заславського. Тема даної програми стосується католицького Львова.
"Друга світова війна має багато сторінок, котрі заслуговують на висвітлення у кінематографі", - Віктор Заславський

"Друга світова війна має багато сторінок, котрі заслуговують на висвітлення у кінематографі", - Віктор Заславський

У День захисника України спілкувалися з істориком Віктором Заславським про військовий кінематограф. "Грейхаунд", "З міркувань совісті", "Підводний човен", "Таємне життя" та багато інших чудових фільмів, у яких ви зможете пережити військові події з героями кіно.
Завітайте до славетного історичного Бердичева і подивіться на виставку, яку відкрили у монастирі Босих кармелітів

Завітайте до славетного історичного Бердичева і подивіться на виставку, яку відкрили у монастирі Босих кармелітів

Наш автор Віктор Заславський та с. Камілла, яка опікується музеєм Джозефа Конрада при бердичівському монастирі Босих кармелітів, відкрили у монастирі виставку, присвячену Падурі. Тут можна побачити його книги, почитати його поезії. Родзинка експозиції – сцена бою між польськими повстанцями та російською кіннотою у 1831 році у Бердичеві. Падура пов'язаний з Бердичевом – його маєток був у Махнівці, у Бердичеві він часто бував, а отже відкриття виставки є цілком доречним. То ж, завітайте до славетного історичного Бердичева і подивіться цю виставку – а також багато усього іншого, що є у цьому надзвичайному місті.
Розкол між Церквами

Розкол між Церквами

Віктор Заславський продовжує свій цикл програм "Відкриваючи таємниці християнства" і це чергова програма на основі уривку з книги "Римо-католики в українській історії", написаної для Радіо Марія.
Схід і Захід: від Імперії до Церкви.

Схід і Захід: від Імперії до Церкви.

Віктор Заславський продовжує свій цикл програм "Відкриваючи таємниці християнства" і це чергова програма на основі уривку з книги "Римо-католики в українській історії", написаної для Радіо Марія.