Історик Віктор Заславський про "Латинську Русь"

Кінець XV та майже все XVI століття було добою, коли з Галичини вийшло чимало вчених, поетів та філософів. Вони мандрували з Русі-України до університетів Італії чи Німеччини, потім викладали у Кракові, Львові, Італії, Німеччині, Австрії – і більшість з них пам’ятала про свої коріння та про свою рідну землю.

 «Русь щорічно посилає до вас в Італію, до Падуї, багатьох юнаків, що прагнуть зажити доброї слави».

Такі мандрівники з Русі писали придворні оди, сатири, філософські та ліричні твори, писали переважно латиною, потім і польською, але пам’ятали про своє коріння, називали себе русинами і часто присвячували свої твори Русі-Україні. І так, переважна більшість з них була католиками, або, принаймні, вони ходили до католицьких храмів, коли вчились чи викладали. Дехто був етнічним русином, дехто – нащадком польських шляхтичів чи німецьких ремісників які перебрались на Русь давніше – але усі вони, називаючи себе «русин», ruthenus, асоціювали себе саме з Руссю-Україною.

«Латинська Русь» - церковники, можновладці, шляхта, міщани, інтелектуали і ще багато хто. Вони, римо-католики за віросповіданням, а за походженням частково русини, частково поляки, частково вірмени, декларували свою «руську» національну чи територіальну ідентичність (яка не суперечила «польській» державній ідентичності), присвячували Україні та українські тематиці поеми і трактати, захищали у сеймах і у суспільній думці права і гідність українського народу та підкреслювали його окремішність від польського.